Тетерук вересовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тетерук вересовий
Самець, сфотографований близько 1909 року
Самець, сфотографований близько 1909 року
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Підродина: Тетерукові (Tetraoninae)
Рід: Tympanuchus
Вид: T. cupido
Підвид: T. c. cupido
Триноміальна назва
Tympanuchus cupido cupido
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Tympanuchus cupido cupido
EOL logo.svg EOL: 1269667
ITIS logo.svg ITIS: 175835
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 271699

Тетерук вересовий[1] (лат. Tympanuchus cupido cupido) — вимерлий підвид виду Tympanuchus cupido з ряду куроподібних.

Тетеруки вересові були поширені на рівнинах Нової Англії до 1932 і були розміром з курку. Вони були родичами Tympanuchus phasianellus, який поширений у Північній Америці. Тетеруки вересові мали невеликий мозок і сповільнену реакцію. Харчувалися насінням.

Причини вимирання[ред.ред. код]

На тетеруків вересових нападали яструби та інші хижі птахи. Люди завозили з собою важкі інфекційні хвороби, які винищували тетерів, а також харчувалися ними. Також природне середовище поширення зникало через розорювання земель та пожежі.

Тетеруки вересові повністю зникли з материка, хоча приблизно 200 особин залишилось на острові Мартас-Віньярд. Але до 1896 року кількість тетеруків вересових знизилась до 100, а ще через декілька років — до 50.

Спроба зберегти підвид[ред.ред. код]

Декілька людей організували на острові Мартас-Віньярд заповідник площею 648 га[джерело не вказане 2902 дні]. В результаті через сім років кількість цих птахів збільшилась у 50 разів. Однак у цей час відбувалися кліматичні зміни. Лісові пожежі знищували місця гніздування вересових тетеруків, і вони сильно постраждали під час суворої зими. До 1927 року на острові залишилось 13 тетеруків, а до 1928 року — лише 2. Останній тетерук ледь не потрапив під машину і помер 1932 року.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фишер Д., Саймон Н., Винсент Д. Красная книга. Дикая природа в опасности / пер. с англ., под ред. А. Г. Банникова. — М.: Прогресс, 1976. — С. 281—282. — 478 с.