Тополя чорна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тополя чорна
Illustration Populus nigra0.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Malpighiales
Родина: Вербові (Salicaceae)
Триба: Saliceae
Рід: Тополя (Populus)
Вид: Тополя чорна
Біноміальна назва
Populus nigra
L., 1753
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3691

Тополя чорна, осокір (Populus nigra L.) — дерево родини вербових (Salicaceae) (15-25 м заввишки) з широкою кроною, товстим стовбуром, темно-сірою тріщинуватою корою. Місцеві назви осокор, сокорина, чорнотополя тощо. Листки широкоовально-трикутні, при основі ширококлиноподібні, дрібнопилчасті, зверху темно-зелені, шкірясті, черешки сплюснуті, майже дорівнюють довжині пластинки. Квітки одностатеві, рослина дводомна. Тичинкові сережки (45 см завдовжки) з 8-45 тичинок, пиляки пурпурові; маточкові сережки 6-8 см завдовжки, квітки їх з широкояйцеподібною зав'яззю і жовтуватими приймочками. Плід — дрібногорбочкувата коробочка (4-6 мм завдовжки) . Насіння має чубок із сріблястих волосків.

Осокір росте по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах стариць і озер, утворюючи нерідко чисті осокорові лісостани. Світлолюбна рослина. Цвіте у березні — квітні. Тополя чорна поширена звичайно по всій Україні, крім Карпат. Часто вирощують уздовж доріг, у парках, Райони заготівель — Чернігівська, Київська, Полтавська, Черкаська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Луганська області. Запаси сировини великі.

Практичне використання[ред.ред. код]

Тополиний пух

Лікарська, деревинна, медоносна, танідоносна, фарбувальна, ефіроолійна, волокниста, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина.

У науковій медицині використовують листкові бруньки і кору тополі чорної - Gemma et Cortex Populi. Бруньки її містять ефірну олію (до 0,7% ), глікозиди саліцин і популін, яблучну й галову кислоти, значну кількість смоли, камедь, мінеральні речовини, які мають протизапальні, антимікробні, болезаспокійливі й кровоспинні властивості. Їх використовують для лікування ран, порізів, виразок, забитих місць. З кори добувають саліцин, який в організмі людини при розщепленні дає салігеніт, що має жарознижуючі властивості.

У народній медицині бруньки використовують зовнішньо при геморої, ревматизмі, подагрі, опіках, для поліпшення росту волосся, молоді листочки — для заспокійливих ванн. Свіжий сік, вижатий з листків тополі, вживають при зубному болю і дзвоні у вухах. Тополеве вугілля вживається іноді при здутті кишечника.

Деревина тополі чорної за будовою і властивостями близька до осики, має світло-буре ядро, що різко відрізняється від білувато-жовтої заболоні. Деревина м'яка, легка, при висиханні розтріскується і жолобиться незначно. Використовується на виготовлення клепки, з якої виробляють низькосортну тару, бо вона чорніє. Чорна тополя дає будівельний ліс, а рівні стовбури розпилюють на дошки. Деревину використовують у столярній і токарній справах, вона придатна для виготовлення целюлози. Дрова з тополі чорної горять повільно, вугілля не утримує жару і швидко гасне.

Тополя чорна дає дуже багато пилку і клею, які збирають бджоли. Пилок тополі досить цінний поживний корм для бджіл. Він містять велику кількість азотистих речовин, мінеральних солей, вуглеводів і порівняно низький відсоток клітковини. З листків її бджоли беруть падь. Кору тополі чорної використовують для дублення шкур (в ній містяться таніди - 5-9%, у листках -1,57,2%).

Тополя чорна

З кори добувають також жовту фарбу невисокої якості для фарбування шкіри. З бруньок добувають барвну речовину — хрізин, яким фарбують вовну в жовтий, ясножовтий, ясно-шоколадний кольори. З бруньок тополі чорної добувають ефірну олію, яку використовують у парфумерній промисловості як фіксатор.

Тополиний пух (волоски насіння) можна використовувати як замінник вати (як набивний матеріал). Тополя чорна декоративна рослина. Рекомендується для насаджень (чоловічі особини), у парках і лісопарках, у заплавах річок, біля водойм. Добре витримує обрізування.

У лісомеліоративних насадженнях рекомендується для залісення берегів річок, водойм; добре витримує затоплення водою, засипання піском і незначну засоленість. Молоді листки містять значну кількість протеїну (16,3 %) та незначну кількість клітковини (19 %), мінеральні солі, аскорбінову кислоту (189,6 мг % ), каротин (240,8 мг %) . Листки поїдаються домашніми тваринами задовільно. У зв'язку з тим, що з віком різко зростає вміст ефірної олії, заготівлю облистнених гілок як гілковий корм слід провадити не пізніше середини літа. Тополя пірамідальна — декоративна рослина. Рекомендується для поодиноких, групових, рядових і алейних насаджень. Особливо придатна для оформлення водойм, створення високих захисних (вітроломних) стін, придорожніх насаджень. На сухих і бідних ґрунтах у віці 15 - 20 років вона починає суховершинити і втрачає декоративність. З її бруньок добувають жовту фарбу, придатну для фарбування вовни.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Бруньки заготовляють під час цвітіння (квітень). Для цього зрізують секаторами або пилками невеликі гілки і з них вручну обривають листкові бруньки. Бажано заготівлю бруньок провадити під час рубок догляду. Сировину пров'ялюють під навісами з гарною вентиляцією, після чого досушують на сонці, розстеливши тонким шаром (12 см) на папері або тканині, час від часу перемішуючи. Сухі бруньки пакують у мішки вагою по 35 кг зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Кору тополі чорної заготовляють із старих зрубаних дерев, яку очищають від зовнішнього брудного шару. Потім кору знімають гострою сокирою у вигляді шматків 15 - 40 см завдовжки, 2,5-5 см завдовжки, 3-8 см завширшки. Сушать кору під навісами з гарною вентиляцією, на горищі під залізним дахом, розстеливши в обидва шари на стелажах або підвішеній тканині. Суху кору пакують у рогожані тюки по 50-100 кг зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979