Трансферини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Трансферин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трансферин
Protein TF PDB 1a8e.png
Ідентифікатори
Символ TF
Інші символи PRO1557; PRO2086; TFQTL1
Інші ідентифікатори Pfam: PF00405;
Інша інформація

Трансфери́ни — це група залізозв'язуючих глікопротеїнів плазми крові які контролюють вміст вільного заліза в біологічних рідинах.[1] У людини трансферин кодується геном TF.[2]

Незважаючи на те що трансферинове залізо складає лише 0,1 % (4 мг) від загальної кількості заліза в організмі, воно утворює найбільш життєво важливий пул заліза з найшвидшою швидкістю обороту (25 мг/24 год). Трансферин має молекулярну масу близько 80 кДа, містить два сайти зв'язування для іонів Fe(III). Константа зв'язування іонів Fe(III) трансферинами є дуже високою (1020 M−1 при pH 7,4),[3] але сильно знижується при переході до кислих значень pH.

Механізм транспорту[ред. | ред. код]

Трансферин що несе на собі іони заліза, проникає в клітини за допомогою спеціального рецептору, що має назву транферриновий рецептор (TfR). Трансфериновий рецептор розташований на поверхні відповідних клітин, таких як, наприклад, прекурсори еритроцитів. Трансферин, приєднаний до трансферинового рецептору, інтерналізується у везикулу шляхом рецептор-опосередкованого ендоцитозу. pH у везикулі знижується завдяки йонним насосам (H+-АТФази) до значень близько 5,5, що призводить до вивільнення заліза із трансферину. Рецептор із трансферином потім транспортується назад на поверхню клітини, готовий до переносу наступних йонів. 

Ген, що кодує трансферин у людини, розташований на хромосомній ділянці 3q21.[2]

Структура[ред. | ред. код]

Людський трансферин містить поліпептидний ланцюг що складається з 679 амінокислотних залишків та двох вуглеводних ланцюгів. До складу протеїну входять альфа-спіралі та бета-листи що утворюють два домени.[4] N- та C-термінальні послідовності представлені глобулярними ділянками, між якими розташований сайт зв'язування заліза.

Амінокислотами, які зв'язують залізо. є два тирозини, один гістидин та одна аспарагінова кислота. Для того щоб іон заліза зв'язався із сайтом, потрібен додатковий аніон, бажано карбонат (CO32−).[4]

Трансфериновий рецептор утворює гомодимер.[5] У людини кожен мономер складається з 760 амінокислот. Кожен мономер складається з трьох доменів: протеазного, спірального, та вершинного (англ. apical). Тривимірна структура трансферинового рецептору нагадує метелика.[4]

Розподіл в тканинах[ред. | ред. код]

Печінка є головним місцем синтезу трансферину, хоча він також продукується в інших тканинах та органах, включаючи головний мозок. Головною функцією трансферину є транспортування заліза від локацій його абсорбції в дванадцятипалій кишці та макрофагів крові в інші місця організму. Трансферин відіграє ключову роль у процесі формування нових еритроцитів.[5] Трансфериновий рецептор допомагає підтримувати гомеостаз заліза в клітині контролюючи транспортування трансферин-зв'язаного заліза.[5]

Роль у патогенезі[ред. | ред. код]

Підвищений рівень трансферину в крові асоційований з анемією та вагітністю. Знижений рівень трансферину в крові може виникати при захворюваннях, асоційованих з розбалансуванням гомеостазу заліза, а також білковій недостатності. Повна відсутність трансферину спостерігається при рідкісній генетичній хворобі — атрансферинемії, що призводить до анемії та гемосидерозу та згодом до відмови серця й інших наслідків.

Інші ефекти[ред. | ред. код]

Вуглеводно-дефіцитний трансферин з'являється в крові при надлишковому вживанні алкоголю.[6]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Crichton RR, Charloteaux-Wauters M (May 1987). Iron transport and storage. European Journal of Biochemistry / FEBS 164 (3). с. 485–506. PMID 3032619. doi:10.1111/j.1432-1033.1987.tb11155.x. 
  2. а б Yang F, Lum JB, McGill JR, Moore CM, Naylor SL, van Bragt PH, Baldwin WD, Bowman BH (May 1984). Human transferrin: cDNA characterization and chromosomal localization. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 81 (9). с. 2752–6. PMC 345148. PMID 6585826. doi:10.1073/pnas.81.9.2752. 
  3. Aisen P, Leibman A, Zweier J (Mar 1978). Stoichiometric and site characteristics of the binding of iron to human transferrin. The Journal of Biological Chemistry 253 (6). с. 1930–7. PMID 204636. 
  4. а б в Transferrin Structure. St. Edward's University. 2005-07-18. Архів оригіналу за 2012-12-11. Процитовано 2009-04-24. 
  5. а б в Macedo MF, de Sousa M (Mar 2008). Transferrin and the transferrin receptor: of magic bullets and other concerns. Inflammation & Allergy Drug Targets 7 (1). с. 41–52. PMID 18473900. doi:10.2174/187152808784165162. Архів оригіналу за 18 січень 2017. Процитовано 9 травень 2019. 
  6. Sharpe PC (Nov 2001). Biochemical detection and monitoring of alcohol abuse and abstinence. Annals of Clinical Biochemistry 38 (Pt 6). с. 652–64. PMID 11732647. doi:10.1258/0004563011901064. [недоступне посилання з травень 2019]