Трафальгарська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Battle of Trafalgar
Війна третьої коаліції
Turner, The Battle of Trafalgar (1806).jpg
Трафальгарська битва зі щогли корабля «Вікторія», картина Вільяма Тернера
36°17′34″ пн. ш. 6°15′19″ зх. д. / 36.29299000000000319° пн. ш. 6.25534000000000034° зх. д. / 36.29299000000000319; -6.25534000000000034
Дата: 21 жовтня 1805 року
Місце: Мис Трафальґар, Іспанія
Результат: Перемога Великої Британії
Сторони
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія Flag of France.svg Французька Імперія
Flag of Spain (1785-1873 and 1875-1931).svg Іспанія
Командувачі
Flag of the United Kingdom.svg Гораціо Нельсон Flag of France.svg П'єр Шарль де Вільньов
Flag of Spain (1785-1873 and 1875-1931).svg Федеріко Ґравіна
Військові сили
27 лінійних кораблів та 6 інших кораблів; флагман HMS Victory Французька імперія: 18 лінійних кораблів та 8 інших кораблів; флагман «Bucentaure»

Іспанія: 15 лінійних кораблів; флагман «Principe de Asturias»

Втрати
449 загинуло,
1 246 поранених


Всього: 1 695

7 000 захоплено в полон,
21 кораблів захоплено,
1 корабель знищений

Франція: 2 218 загинуло,
1 155 поранено
Іспанія: 1 025 загинуло,
1 383 поранено
Всього: 12 781

Трафальгарська битва (англ. Battle of Trafalgar, фр. bataille de Trafalgar, ісп. batalla de Trafalgar) — морська битва, що відбулася 21 жовтня 1805 року між британськими та франко-іспанським флотами біля мису Трафальгар на Атлантичному узбережжі Іспанії (біля міста Кадіс) під час війни Французької імперії проти 3-ої антифранцузької коаліції.

У цій вирішальній морській битві часів Наполеонівських воєн Французька імперія та Іспанія втратили двадцять два кораблі, у той час як Велика Британія — жодного. Під час бою загинув командувач британським флотом віце-адмірал Гораціо Нельсон. З того часу його ім'я стало символом військово-морської могутності Великої Британії.

Об'єднаним флотом Французької імперії та Іспанії командував французький адмірал П'єр Вільньов. Під його керуванням перебував іспанський адмірал Фредеріко Гравіна, який командував іспанськими силами. Через рани, отримані під час битви, Фредеріко помер через кілька місяців після її закінчення.

Трафальгарська битва була частиною Війни третьої коаліції й головним морським протистоянням XIX століття. Перемога Великої Британії підтвердила морську перевагу країни, встановлену в XVIII столітті. Після поразки Наполеон залишив свій план нападу на південну частину Великої Британії й почав війну проти двох інших головних сил Європи: Російської та Австрійської імперії.

Передумови[ред.ред. код]

1805 року головною наземної силою Європи була армія першої французької імперії під командуванням Наполеона; на морі такою силою був королівський військово-морський флот Великої Британії. Під час війни Велика Британія почала морську блокаду Французької імперії, що вплинуло на торгівлю і не дозволило Франції мобілізувати всі її морські сили. Попри кілька вдалих проривів блокади, французьким кораблям не вдалося остаточно припинити дії британського флоту, який міг атакувати їх як на своїй території, так і поза нею.

Наполеон проводив схожу політику: розпочав континентальну блокаду, що забороняла всім підвладним і залежним від Французької імперії країнам, а також її союзникам торгівлю з Британськими островами. Таким чином, було порушено зв'язок Великої Британії з Європою, що призвело до того, що країна була змушена атакувати ворога на землі.

Після того як Третя коаліція оголосила Французькій імперії війну та після нетривалого Ам'єнського миру, Наполеон прийняв рішення почати наступ на Велику Британію.

Основна частина французького флоту перебувала в БрестіБретані) і в Тулоні на узбережжі Середземного моря. Також існували і менші ескадри, які розміщувалися в портах на Атлантичному узбережжі Французької імперії. Крім того, на боці Французької імперії був іспанський флот, що базувався в Кадісі та Ферролі.

Велика Британія володіла добре навченим і досвідченим морським офіцерським корпусом, у той час як найкращі офіцери французького флоту були або страчені, або відсторонені від служби ще на початку Великої французької революції. Найнадійнішою людиною, якій можна було довірити командування Середземного флоту Наполеона, був П'єр-Шарль Вільньов.

Морський план Наполеона полягав в тому, що французькі сили в Середземному морі та іспанські сили в Кадісі мали прорвати блокаду й з'єднатися в Вест-Індії. Після цього їм пропонувалося допомогти французьким силам в Бресті вирватися з блокади і очистити Ла-Манш від британських кораблів, щоб забезпечити безпеку десантним кораблям.

Примітки[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.