Гораціо Нельсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гораціо Нельсон
HoratioNelson1.jpg
Народився 29 вересня 1758(1758-09-29)
Норфолк, Англія
Помер 21 жовтня 1805(1805-10-21) (47 років)
біля мису Трафальґар, Іспанія
Приналежність Королівський Військово-морський флот Великої Британії
Роки служби 1771-1805
Звання віце-адмірал
Командування Середземноморський Флот
Війни/битви Операція на річці Сан-Хуан
Бій за острів Гранд-Терк
Облога Кальві
Битва при Генуї (1795)
Битва при Єрських островах
Битва біля мису Сент-Вінсенте (1797)
Напад на Кадіс (1797)
Битва при Санта-Крус-де-Тенеріфе (1797)
Абукірська битва
Облога Мальти (1798-1800)
Копенгагенська битва
Рейд на Булонь
Трафальгарська битва
Нагороди
Орден Лазні
Підпис Horatio Nelson Signature.svg

Гора́ціо Не́льсон (англ. Horatio Nelson, 1st Viscount Nelson — 1-й віконт Нельсон) (нар. 29.09.1758пом. 21.10.1805) — видатний британський флотоводець, віце-адмірал, барон. Відзначався непересічними лідерськими якостями та майстерністю стратегії, що проявилося у багатьох рішучих морських перемогах. Гораціо Нельсон отримав через свою хоробрість і намагання бути у перших рядах кілька тяжких травм під час боїв, зокрема, втратив праву руку та пошкодив одне око. Серед багатьох його перемог найвідомішою і найзначнішою була Трафальгарська битва, 1805-го, під час якої він і загинув.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Нельсон народився в сім'ї парафіяльного священика Едмунда Нельсона (1722—1802 роки) у графстві Норфолк. Він став шостим з одинадцяти дітей у сім'ї. Батьки назвали його на честь хрещеного Гораціо Волпола (1723-1809 роки), 2-го барона Волпола, 1-го графа Орфорда, який був дуже впливовою людиною в тодішньому Англійському королівстві. Нельсон відвідував гімназію у Північному Волшемі та школу короля Едуарда VI в Норвічі доки йому не виповнилося 12 рокiв

Початок морської кар'єри[ред.ред. код]

Вступив до флоту в 12-річному віці юнгою під впливом свого дядька, капітана Моріса Саклінга, героя Семирічної війни. Спочатку ходив на кораблі свого дядька. У подальшому служив на торгових і військових судах в Вест- і Ост-Індію, брав участь в полярній експедиції (1773 рік).

Просування по службі[ред.ред. код]

Молодий Нельсон швидко просувався по службі, ходив на кораблях багатьох славетних командирів того часу, у 1777 році отримав чин морського лейтенанта, 1778 роцi отримав вже капітанський чин. Його репутація, як визначного капітана постійно росла, незважаючи на часті недуги і наявність у нього морської хвороби.[1] У 1781 році його призначили командиром 28-гарматного фрегата «Альбемарл». У 1780 році, беручи участь в операції на річці Сан-Хуан у Гондурасі (нині по ній проходить межа між Нікарагуа та Коста-Рикою), він ледь не помер від тяжкої дизентерії.

У 17841787 роках Нельсон ніс службу в Вест-Індії, де у 1787 році одружився з удовою Фанні Нісбет, племінницею антильського плантатора. Ведучи вперту боротьбу з контрабандою, він не раз вступав у конфлікт з вищими начальниками, вимагаючи від них суворого дотримання законів. Нажив собі таким чином чимало ворогів серед чиновників Адміралтейства, після повернення до Англії його фактично відлучили від флоту і він, живучи в селі, цілих п'ять років чекав нового призначення. Однак початок французьких революційних війн дозволив йому повернутися на службу, де він особливо відзначився активними діями у Середземномор'ї.

Участь у війні проти революційної Франції[ред.ред. код]

У 1793 році, з початком війни проти Франції, отримав посаду капітана лінійного корабля у складі Середземноморської ескадри адмірала Самюеля Худа. Він взяв активну участь у бойових діях під Тулоном, в липні 1794 року, а, в подальшому, відіграв важливу роль у захопленні Корсики, командував десантом на острів, отримав поранення правого ока при облозі фортеці Кальві.

13 липня 1795 року відзначився в морській битві, примусивши французький корабель здатися, який набагато перевершував за потужністю його власний. 14 лютого 1797 брав участь в битві біля мису Сент-Вінсент[2] (крайній південно-західній частині Португалії). За власною ініціативою він вивів свій корабель з лінійного ладу ескадри та здійснив маневр, що мав вирішальне значення для розгрому іспанського флоту. Два з чотирьох захоплених англійцями іспанських кораблів взяли на абордаж під особистим командуванням Нельсона, який отримав за цей бій лицарський хрест ордена Лазні та чин контр-адмірала.

Скоро по завершенню цієї битви, у липні 1797 року він взяв участь у іншій битві — спробі захопити порт Санта-Крус-де-Тенеріфе. Тут йому пощастило менше: його атаку ворог відбив, а сам Нельсон втратив праву руку та був змушений повернутись до Англії на лікування.

З 1798 року командував ескадрою, яку Англія спрямувала в Середземне море для протидії розпочатої Францією Єгипетській експедиції 1798—1801 років. Англійська ескадра не зуміла перешкодити висадці французьких військ в Олександрії, однак 1 серпня-2 серпня 1798 року Нельсон зміг розгромити французький флот при Абукірі, відрізавши армію Наполеона Бонапарта в Єгипті, а сам Нельсон отримав поранення в голову. Георг III подарував Нельсону дворянський титул — присвоївши йому ступінь віконта та надавши баронство Нілу і Бернем-Торпа.

У Неаполі, куди Нельсона послали для допомоги Неаполітанському королівству в боротьбі з Францією, почався його роман з дружиною англійського посла, леді Еммою Гамільтон, що тривав до самої смерті адмірала. Емма народила йому дочку Горацію Нельсон. Допомогти Неаполю Нельсон не встиг, і місто потрапило до рук французів. Після звільнення Неаполя російською ескадрою і капітуляції французького гарнізону Нельсон заплямував своє ім'я жорстокою розправою з французькими полоненими та італійськими республіканцями.

  1. Sugden John Nelson: A Dream of Glory London. publisher=Jonathan Cape. 2004 isbn 0-224-06097-X.
  2. Ще — «Битва у місячному сяйві».