Гораціо Нельсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гораціо Нельсон
HoratioNelson1.jpg
Народився 29 вересня 1758(1758-09-29)
Норфолк, Англія, Королівство Великої Британії
Помер 21 жовтня 1805(1805-10-21) (47 років)
біля мису Трафальґар, Іспанія
Приналежність Королівський Військово-морський флот Великої Британії
Роки служби 1771-1805
Звання віце-адмірал
Командування Середземноморський Флот
Війни/битви Операція на річці Сан-Хуан
Бій за острів Гранд-Терк
Облога Кальві
Битва при Генуї (1795)
Битва при Єрських островах
Битва біля мису Сент-Вінсенте (1797)
Напад на Кадіс (1797)
Битва при Санта-Крус-де-Тенерифе (1797)
Абукірська битва
Облога Мальти (1798-1800)
Копенгагенська битва
Рейд на Булонь
Трафальгарська битва
Нагороди

Кавалер ордена Лазні

Підпис Horatio Nelson Signature.svg

Гора́ціо Не́льсон (англ. Horatio Nelson, 1st Viscount Nelson — 1-й віконт Нельсон; 29 вересня 1758 — 21 жовтня 1805) — видатний британський флотоводець, віце-адмірал, барон. Відзначався непересічними лідерськими якостями та майстерністю стратегії, що проявилося у багатьох рішучих морських перемогах. Гораціо Нельсон отримав через свою хоробрість і намагання бути у перших рядах кілька тяжких травм під час боїв, зокрема, втратив праву руку та пошкодив одне око. Серед багатьох його перемог найвідомішою і найзначнішою була Трафальгарська битва 1805 року, під час якої він і загинув.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Нельсон народився в сім'ї парафіяльного священика Едмунда Нельсона (1722—1802 роки) у графстві Норфолк. Він став шостим з одинадцяти дітей у сім'ї. Батьки назвали його на честь хрещеного Гораціо Волпола (1723—1809 роки), 2-го барона Волпола, 1-го графа Орфорда, який був дуже впливовою людиною в тодішньому Королівстві Великої Британії. Нельсон відвідував гімназію у Північному Волшемі та школу короля Едуарда VI в Норвічі доки йому не виповнилося 12 рокiв

Початок морської кар'єри[ред.ред. код]

Вступив до флоту в 12-річному віці юнгою під впливом свого дядька, капітана Моріса Саклінга, героя Семирічної війни. Спочатку ходив на кораблі свого дядька. У подальшому служив на торгових і військових судах в Вест- і Ост-Індію, брав участь в полярній експедиції (1773 рік).

Просування по службі[ред.ред. код]

Молодий Нельсон швидко просувався по службі, ходив на кораблях багатьох славетних командирів того часу, у 1777 році отримав чин морського лейтенанта, 1778 роцi отримав вже капітанський чин. Його репутація, як визначного капітана постійно росла, незважаючи на часті недуги і наявність у нього морської хвороби.[1] У 1781 році його призначили командиром 28-гарматного фрегата «Альбемарл». У 1780 році, беручи участь в операції на річці Сан-Хуан у Гондурасі (нині по ній проходить межа між Нікарагуа та Коста-Рикою), він ледь не помер від тяжкої дизентерії.

У 17841787 роках Нельсон ніс службу в Вест-Індії, де у 1787 році одружився з удовою Фанні Нісбет, племінницею антильського плантатора. Ведучи вперту боротьбу з контрабандою, він не раз вступав у конфлікт з вищими начальниками, вимагаючи від них суворого дотримання законів. Нажив собі таким чином чимало ворогів серед чиновників Адміралтейства, після повернення до Королівства Великої Британії його фактично відлучили від флоту і він, живучи в селі, цілих п'ять років чекав нового призначення. Однак початок французьких революційних війн дозволив йому повернутися на службу, де він особливо відзначився активними діями у Середземномор'ї.

Участь у війні проти революційної Франції[ред.ред. код]

У 1793 році, з початком війни проти Франції, отримав посаду капітана лінійного корабля у складі Середземноморської ескадри адмірала Самюеля Худа. Він взяв активну участь у бойових діях під Тулоном, в липні 1794 року, а, в подальшому, відіграв важливу роль у захопленні Корсики, командував десантом на острів, отримав поранення правого ока при облозі фортеці Кальві.

13 липня 1795 року відзначився в морській битві, примусивши французький корабель здатися, який набагато перевершував за потужністю його власний. 14 лютого 1797 брав участь в битві біля мису Сент-Вінсент[2] (крайній південно-західній частині Португалії). За власною ініціативою він вивів свій корабель з лінійного ладу ескадри та здійснив маневр, що мав вирішальне значення для розгрому іспанського флоту. Два з чотирьох захоплених британцями іспанських кораблів взяли на абордаж під особистим командуванням Нельсона, який отримав за цей бій лицарський хрест ордена Лазні та чин контр-адмірала.

Скоро по завершенню цієї битви, у липні 1797 року він взяв участь у іншій битві — спробі захопити порт Санта-Крус-де-Тенерифе. Тут йому пощастило менше: його атаку ворог відбив, а сам Нельсон втратив праву руку та був змушений повернутись до Королівства Великої Британії на лікування.

З 1798 року командував ескадрою, яку Королівство Великої Британії спрямувало в Середземне море для протидії розпочатої Францією Єгипетській експедиції 1798—1801 років. Британська ескадра не зуміла перешкодити висадці французьких військ в Олександрії, однак 1 серпня-2 серпня 1798 року Нельсон зміг розгромити французький флот при Абукірі, відрізавши армію Наполеона Бонапарта в Єгипті, а сам Нельсон отримав поранення в голову. Георг III подарував Нельсону дворянський титул — присвоївши йому ступінь віконта та надавши баронство Нілу і Бернем-Торпа.

У Неаполі, куди Нельсона послали для допомоги Неаполітанському королівству в боротьбі з Францією, почався його роман з дружиною британського посла, леді Еммою Гамільтон, що тривав до самої смерті адмірала. Емма народила йому дочку Горацію Нельсон. Допомогти Неаполю Нельсон не встиг, і місто потрапило до рук французів. Після звільнення Неаполя російською ескадрою і капітуляції французького гарнізону Нельсон наказва стратити без суду французьких полонених та італійських республіканців.

Наступного року Нельсон отримав важливу перемогу над французьким флотом у Нільській битві та надав допомогу Неаполітанському королівству проти французького вторгнення.

У 1801 році був 2-м флагманом в ескадрі адмірала X. Паркера під час кампанії у Балтійському морі і бомбардуванні Копенгагена, потім командував ескадрою в Ла-Манші, яка була сформована для протидії Булонській флотилії французів. В 18031805 роках — командувач ескадрою Середземного моря, що діяла проти Франції і Іспанії.

Смерть[ред.ред. код]

У вересні 1805 року ескадра Нельсона заблокувала франко-іспанський флот у Кадісі, а 21 жовтня відбулась Трафальгарська битва біля Трафальгарського мису, одна з найвеличніших морських битв британської історії. Велика Британія здобула вирішальну перемогу, однак ціною свого найталановитішого адмірала. Під час битви французький снайпер з палуби французького корабля смертельно поранив Нельсона, який спостерігав за атакою ескадри на борту її флагмана HMS Victory.

Тіло Нельсона кораблем доставили до Лондона та 9 січня 1806 року урочисто поховали в соборі святого Павла.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Існує поширена помилка, що адмірал Нельсон носив на правому оці пов'язку. Однак це не так. Дійсно, в боях на Корсиці він отримав поранення правого ока піском і кам'яною крихтою. Його тут же перев'язали і він повернувся в бій. Око він не втратив, хоча став ним гірше бачити.
  • Труп адмірала везли до Лондона в діжці з бренді[3]. Звідси виник міф, що нібито моряки потайки від начальства через соломинки відпивали з цієї бочки. Це малоймовірно, адже тіло покійного цілодобово охороняли.
  • Нельсону присвячено один з популярних маршів Королівської морської піхоти авторства Вільгельма Зехля, «Viscount Nelson», який традиційно виконували під час церемонії Trooping the Colour[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Sugden John Nelson: A Dream of Glory London. publisher=Jonathan Cape. 2004 isbn 0-224-06097-X.
  2. Ще — «Битва у місячному сяйві».
  3. За іншими свідченнями то була бочка з мальвазією.
  4. Trooping the colour 1964

Література[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія у 8-ми томах, том 5. (рос.)
  • Sugden John Nelson: The Sword of Albion. New York., Henry Holt and Co. — 2013 ISBN 080507807-X (англ.)