Гораціо Нельсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гораціо Нельсон
HoratioNelson1.jpg
Народився 29 вересня 1758(1758-09-29)
Норфолк, Англія
Помер 21 жовтня 1805(1805-10-21) (47 років)
біля мису Трафальґар, Іспанія
Приналежність Королівський Військово-морський флот Великої Британії
Роки служби 1771-1805
Звання віце-адмірал
Командування Середземноморський Флот
Війни/битви Операція на річці Сан-Хуан
Бій за острів Гранд-Терк
Облога Кальві
Битва при Генуї (1795)
Битва при Єрських островах
Битва біля мису Сент-Вінсенте (1797)
Напад на Кадіс (1797)
Битва при Санта-Крус-де-Тенеріфе (1797)
Абукірська битва
Облога Мальти (1798-1800)
Копенгагенська битва
Рейд на Булонь
Трафальгарська битва
Нагороди
Орден Лазні
Підпис Horatio Nelson Signature.svg

Гора́ціо Не́льсон (англ. Horatio Nelson, 1st Viscount Nelson — 1-й віконт Нельсон) (нар. 29.09.1758пом. 21.10.1805) — видатний британський флотоводець, віце-адмірал, барон. Відзначався непересічними лідерськими якостями та майстерністю стратегії, що проявилося у багатьох рішучих морських перемогах. Гораціо Нельсон отримав через свою хоробрість і намагання бути у перших рядах кілька тяжких травм під час боїв, зокрема, втратив праву руку та пошкодив одне око. Серед багатьох його перемог найвідомішою і найзначнішою була Трафальгарська битва, 1805-го, під час якої він і загинув.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Нельсон народився в сім'ї парафіяльного священика Едмунда Нельсона (1722—1802 роки) у графстві Норфолк. Він став шостим з одинадцяти дітей сім'ї. Батьки назвали його на честь хрещеного Гораціо Волпола (1723-1809 роки), 2-го барона Волпола, 1-го графа Орфорда, який був дуже впливовою людиною в тодішньому Англійському королівстві. Нельсон відвідував гімназію у Північному Волшемі та школу короля Едуарда VI в Норвічі до виповнення йому 12 років.

Початок морської кар'єри[ред.ред. код]

Вступив до флоту в 12-річному віці юнгою під впливом свого дядька, капітана Моріса Саклінга, героя Семирічної війни. Спочатку ходив на кораблі дядька. У подальшому служив на торгових і військових судах в Вест- і Ост-Індію, брав участь в полярній експедиції (1773 рік).

Просування по службі[ред.ред. код]

Молодий Нельсон швидко просувався по службі, ходив на кораблях багатьох славетних командирів свого часу, у 1777 році отримав чин морського лейтенанта, 1778 року отримав вже капітанський чин. Його репутація, як визначного капітана постійно росла, незважаючи на часті недуги і наявність у нього морської хвороби.[1] У 1781 році його призначили командиром 28-гарматного фрегата «Альбемарл». У 1780 році, беручи участь в операції на річці Сан-Хуан у Гондурасі (нині по ній проходить межа між Нікарагуа та Коста-Рикою), він ледь не помер від тяжкої дизентерії.

У 17841787 роках Нельсон ніс службу в Вест-Індії, де у 1787 році одружився з удовою Фанні Нісбет, племінницею антильського плантатора. Ведучи вперту боротьбу з контрабандою, він не раз вступав у конфлікт з вищими начальниками, вимагаючи від них суворого дотримання законів. Нажив собі таким чином чимало ворогів серед чиновників Адміралтейства, після повернення до Англії його фактично відлучили від флоту і він, живучи в селі, цілих п'ять років чекав нового призначення. Однак початок французьких революційних війн дозволив йому повернутися на службу, де він особливо відзначився активними діями у Середземномор'ї.

Участь у війні проти революційної Франції[ред.ред. код]

У 1793 році, з початком війни проти Франції, отримав посаду капітана лінійного корабля у складі Середземноморської ескадри адмірала Самюеля Худа. Він взяв активну участь у бойових діях під Тулоном, в липні 1794 року, а, в подальшому, відіграв важливу роль у захопленні Корсики, командував десантом на острів, отримав поранення правого ока при облозі фортеці Кальві.

13 липня 1795 року відзначився в морській битві, примусивши до здачі французький корабель, що набагато перевершував за потужністю його власний. 14 лютого 1797 брав участь в битві біля мису Сент-Вінсент[2] (крайній південно-західній частині Португалії). За власною ініціативою він вивів свій корабель з лінійного ладу ескадри та здійснив маневр, що мав вирішальне значення для розгрому іспанського флоту. Два з чотирьох захоплених англійцями іспанських кораблів взяли на абордаж під особистим командуванням Нельсона, який отримав за цей бій лицарський хрест ордена Лазні та чин контр-адмірала.

Скоро по завершенню цієї битви, у липні 1797 року він взяв участь у іншій битві — спробі захопити порт Санта-Крус-де-Тенеріфе. Тут йому пощастило менше: його атаку ворог відбив, а сам Нельсон втратив праву руку та був змушений повернутись до Англії для лікування.

З 1798 року командував ескадрою, яку Англія спрямувала в Середземне море для протидії розпочатої Францією Єгипетській експедиції 1798—1801 років. Англійська ескадра не зуміла перешкодити висадці французьких військ в Олександрії, однак 1 серпня-2 серпня 1798 року Нельсон зміг розгромити французький флот при Абукірі, відрізавши армію Наполеона Бонапарта в Єгипті, а сам Нельсон отримав поранення в голову. Георг III подарував Нельсону дворянський титул — присвоївши йому ступінь віконта та надавши баронство Нілу і Бернем-Торпа.

У Неаполі, куди Нельсона послали для допомоги Неаполітанського королівства в боротьбі з Францією, почався його роман з дружиною англійського посла, леді Еммою Гамільтон, що тривав до самої смерті адмірала. Емма народила йому дочку Горацію Нельсон. Допомогти Неаполю Нельсон не встиг, і місто потрапило до рук французів. Після звільнення Неаполя російською ескадрою і капітуляції французького гарнізону Нельсон заплямував своє ім'я жорстокою розправою з французькими полоненими та італійськими республіканцями.

Наступного року Нельсон отримав важливу перемогу над французьким флотом у Нільській битві та надав допомогу Неаполітанському королівству проти французького вторгнення.

У 1801 році був 2-м флагманом в ескадрі адмірала X. Паркера під час кампанії у Балтійському морі і бомбардуванні Копенгагена, потім командував ескадрою в Ла-Манші, яка була сформована для протидії Булонській флотилії французів. В 18031805 роках — командувач ескадрою Середземного моря, що діяла проти Франції і Іспанії.

Смерть[ред.ред. код]

У вересні 1805 року ескадра Нельсона заблокувала франко-іспанський флот у Кадісі, а 21 жовтня відбулась Трафальгарська битва біля Трафальгарського мису, одна з найвеличніших морських битв англійської історії. Велика Британія здобула вирішальну перемогу, однак ціною свого найталановитішого адмірала. Під час битви французький снайпер смертельно поранив Нельсона на борту флагману його ескадри HMS Victory.

Тіло Нельсона кораблем доставили до Лондона та 9 січня 1806 року урочисто поховали в соборі святого Павла.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Існує поширена помилка, що адмірал Нельсон носив на правому оці пов'язку. Однак це не так. Дійсно, в боях на Корсиці він отримав поранення правого ока піском і кам'яною крихтою. Його тут же перев'язали і він повернувся в бій. Око він не втратив, хоча став ним гірше бачити.
  • Труп адмірала везли до Лондона в діжці з бренді[3]. Звідси виник міф, що нібито моряки потайки від начальства через соломинки відпивали з цієї бочки. Це малоймовірно, адже тіло покійного цілодобово охороняли.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Sugden John Nelson: A Dream of Glory London. publisher=Jonathan Cape. 2004 isbn 0-224-06097-X.
  2. Ще — «Битва у місячному сяйві».
  3. За іншими свідченнями то була бочка з мальвазією.

Література[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія у 8-ми томах, том 5. (рос.)
  • Sugden John Nelson: The Sword of Albion. New York., Henry Holt and Co. - 2013 ISBN 080507807-X