Уніон (компанія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уніон
Тип бізнес і акціонерне товариство
Галузь електротехніка
Засновано 1898
Штаб-квартира Рига
Акція 187,5 руб. на пред'явника Російського електричного товариства "Уніон" з основним капіталом в 6 млн руб. С.-Петербург, 1900 [1]

Російське електричне товариство "Уніон"російська компанія. Штаб-квартира компанії перебувала у Санкт-Петербурзі.

Головне управління та заводи — у Ризі, технічні бюро — у Санкт-Петербурзі, Москві, Варшаві, Києві, Одесі, Харкові, Єкатеринбурзі, Пермі та Владивостоці[2]. Ризький завод став попередником знаменитого ВЕФу.

Історія[ред. | ред. код]

Засноване у 1898 за участю бельгійського капіталу, у 1898-1904 володіло існуючим із 1888 в Ризі підприємством з виробництва електротехнічного обладнання, що спочатку мало назву «Російсько-Балтійський електротехнічний завод».

Підприємство займалося виготовленням та монтажем електроустаткування для військово-морських суден, випускало динамо-машини, агрегати для електричних трамваїв, електричні лічильники тощо.[3]

У 1899 ризький архітектор Генріх Шель створив проект і збудував головну будівлю електротехнічної фабрики «Уніон»[4]. Фігуру Громовержця для фасаду виконав відомий ризький скульптор Август Фольц[5]. Заводські корпуси, звернені до вулиці Уніяс, за проектом Петера Беренса збудував у 1913 архітектор Фрідріх Шеффель[6].

У 1904 завод опинився у власності концерну «AEG», а роком пізніше став складовою його філії - російського товариства «Загальної компанії електрики». [7]

У липні 1915 у ході I світової війни з початком наступу німців і наближенням лінії фронту до Риги з міста вглиб Росії почали евакуювати промислові підприємства. Основна частина обладнання та персоналу заводу колишнього Російського електричного товариства «Уніон» опинилась у Харкові.

20 листопада 1916 відбулося урочисте відкриття нового заводу «Загальна компанія електрики», що з 20 грудня 1917 отримав назву «Електросила № 1».

Наприкінці 1920-х у цехах колишнього «Уніону» у Ризі розмістився «VEF» — найвідоміше латвійське підприємство у XX столітті.[3]

Проекти[ред. | ред. код]

Одним із здійснених товариством «Уніон» проектів було будівництво за договором зі Смоленською міською Думою електричної станції для освітлення та електричної залізниці (так на той час іменувався трамвай) — першою в цьому губернському місті. Договір також передбачав встановлення кількох електричних ліхтарів на вулицях міста. Роботи було здійснено з березня 1898 по серпень 1901.

За цей період у Смоленську збудовано дві ділянки трамвайних колій завдовжки 6 верст (6,4 км). Обладнання зведеної електростанції складалося з двох парових машин потужністю 190 та 260 к. с., а також двох генераторів постійного струму 460 та 700 вольт. [8]

У 1901-1902 велося листування про влаштування трамвайних ліній у Харкові; про будівництво електростанції у Вітебську; в 1903 - про влаштування електричного трамвая в Санкт-Петербурзі; в 1902-1907 - про влаштування трамвайної лінії Петербург - Оранієнбаум і т.д. Товариством розроблено проект гідростанції «Ківініємі» (Фінляндія).[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Scripophily.ru Старинные ценные бумаги. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016. 
  2. а б Книжные знаки в собрании Политехнической библиотеки | Русское электрическое общество «Унион». Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 24 листопада 2016. 
  3. а б Русские Латвии. Завод «Унион». Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 24 листопада 2016. 
  4. Heinrihs Šeļs (Генрих Шель). Югендстиль в Риге. www.jugendstils.riga.lv. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2019. 
  5. Римша, Рената (18 вересня 2004). Символика скульптурных образов. offtop.ru. Средневековые замки Латвии. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 5 квітня 2021. 
  6. Grosa S. (14 квітня 2009). Būvbirojs H. Šēls un F. Šefels (латис.). Latvijas mākslas vēsture. Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2018. 
  7. Харьковский завод «Электросила» № 1. История предприятия. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 24 листопада 2016. 
  8. Смоленское трамвайно-троллейбусное предприятие. История предприятия. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2016.