Фаусто Коппі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анджело Фаусто Коппі
Персональні дані
Прізвисько Чемпіон чемпіонів
(Il Campionissimo)
Чапля (l'Airone)
Дата народження 15 вересня 1919(1919-09-15)
Місце народження Кастелланія, Провінція Алессандрія, П'ємонт, Італія
Дата смерті 2 січня 1960(1960-01-02) (40 років)
Країна  Італія
 Королівство Італія
Зріст 177 см
Командна інформація
Дисципліна шосейні велогонки
Професійні команди
1939—1940
1941—1942
1945
1945—1955
1956—1957
1958
1959 		Legnano
Bianchi
S.S. Lazio Ciclismo[1]
Bianchi
Carpano-Coppi
Bianchi
Tricofilina
Головні перемоги
Тур де Франс (1949, 1952)
Джиро д'Італія (1940, 1947, 1949, 1952, 1953)
Чемпіонат світу (1953)

Анджело Фаусто Коппі (італ. Angelo Fausto Coppi; 15 вересня 1919, Кастелланія — 2 січня 1960, Тортона) — італійський велогонщик, який в перші роки після Другої світової війни домінував на міжнародній арені; вважається одним з найкращих і найпопулярніших гонщиків. Коппі переміг в 118 професійних і 20 аматорських велоперегонах, п'ять разів він вигравав Джиро д'Італія і двічі Тур де Франс.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Коппі був одним з п'яти дітей Доменіко Коппі і його дружини Анджоліни Бовері. Він народився о 17 годині 15 вересня 1919 року. Мати хотіла називати його Анджело, а батько — Фаусто, і він отримав подвійне ім'я, хоча протягом кар'єри був відомий тільки як «Фаусто». У дитинстві Фаусто мав слабке здоров'я і не виявляв інтересу до школи. У 13 років він прогулював уроки, цілий день катаючись на іржавому велосипеді без гальм, після чого покинув школу і став працювати у м'ясника в Нові-Лігуре. Пристрасть Фаусто до велоспорту підтримав його дядько, офіцер торгового флоту а також шанувальник велогонок, що дав йому 600 лір на покупку нового велосипеда. У 15 років Коппі вперше брав участь у велогонці серед інших підлітків-любителів. Перемога в гонці принесла йому 20 лір і бутерброд з салямі. На початку 1938 року він отримав ліцензію велогонщика, і виграв першу гонку біля магазину м'ясника. За перемогу йому дістався будильник.

У магазині м'ясника Коппі часто зустрічав колишнього боксера Джузеппе Кавані, що зіграв велику роль на початку його кар'єри. Після втрати зору Кавані довелося працювати масажистом. За порадою одного з велогонщиків Кавані, Коппі почав до нього приходити. У 1939 році за рекомендацією Кавані, Коппі отримав незалежну ліцензію, яка дозволяла брати участь як в аматорських, так і в професійних гонках. Кавані відправив Коппі на Джиро де Тоскани, напучував: «Тримайся за Джино Барталі!». Через поломку, Коппі був змушений зійти, але 7 травня до нього прийшла перша перемога в Варці. Він відірвався від другого, який фінішував за 7 хвилин, обігнавши переслідувачів на підйомі. Ця ж тактика принесла йому другу перемогу в гонці на приз Павії .

Кар'єра[ред. | ред. код]

Перший великий успіх прийшов до Коппі у 1940 році, коли він виграв Джиро д'Італія. Його кар'єра перервалася через Другу світову війну, проте повернення було тріумфальним. Коппі став першим гонщиком, який в один рік підкорив Джиро і Тур де Франс, причому зробив це двічі (1949, 1952). Він перемагав на італійській супервелобагатоденці 5 разів, що є спільним рекордом для Альфредо Бінди і Едді Меркс. У 1949 році Коппі «привіз» 11 хвилин Барталі на етапі Кунео - Пінероло. У тому ж році він випередив усіх крім Барталі більш ніж на 25 хвилин, Жак Марінеллі поступився йому в горах на 55 хвилин.

5 раз Коппі перемагав на Джиро ді Ломбардія, тричі на іншій престижній класиці Мілан - Сан-Ремо. На останній в 1946 році він «привіз» переслідувачам 14 хвилин. У 1950 році йому підкорилися Париж — Рубе і Флеш Валлон. У 1952 році був включений підйом на Альп-д'Юез в маршрут Тур де Франсу, і за 6 кілометрів до вершини Коппі поїхав з неймовірною швидкістю від Жана Робі, і після цього його колега Рафаель Джемініані назвав Фаусто «марсіянином на велосипеді». У загальному заліку Коппі випередив другого призера на 28,5 хвилин. Така перевага шокувала інших гонщиків, і організатори Тура були змушені збільшити призові в 2 рази, щоб хоч якось зацікавити інших гонщиків. Але це була остання «Велика петля» для Коппі, з трьох своїх Турів він виграв 2. У наступному році він став чемпіоном світу.

За словами ветерана веложурналістіки П'єра Шані, з 1946 по 1954 рік ніхто жодного разу не наздоганяв Коппі, якщо той тікав від пелотону, що є фантастичним досягненням. Через постійні перемоги Коппі з перевагою в 10-15 хвилин, Рафаель Джемініані сказав, що на фініші перегонів за участю Фаусто не потрібен секундомір, досить бою міських курантів. Історик Тур де Франс Біл Макганн пише про Коппі наступне: "Порівняння велогонщиків різних епох залишається на совісті суддів. Але якщо вже Коппі не найкращий гонщик всіх часів, то це Едді Меркс … Коппі перемагав скрізь: на чемпіонатах світу, Гранд Турі, класиків, трекових гонках, встановив рекорд годинної гонки … Спостережливі глядачі можуть відзначити, що якщо Меркс перемагав в конкуренції, будучи втіленням неймовірної волі, то Коппі був більш елегантним гонщиком, що перемагав завдяки фізичній перевазі ".

Годинна гонка[ред. | ред. код]

7 листопада 1942 року Коппі встановив рекорд в годинній гонці, проїхавши за цей час 45 798 метрів на міланському треку. На цьому треку він вперше зламав собі кістку, в 1950-ті роки з ним траплялося це ще 7 разів. Коппі на 31 метр переборов резутат Моріса Аршамбо, показаний на тому ж треку п'ятьма роками раніше. Новий рекорд протримався 13,5 років, поки не був побитий Жаком Анкетілем. Велосипед, за допомогою якого Коппі побив рекорд, виставлений в музеї-церкви Мадонна дель Гізалло близько Комо . Графік проходження дистанції :

  • 1 км: 01:17
  • 2 км: 02:36
  • 3 км: 03:53
  • 4 км: 05:12
  • 5 км: 06:30
  • 10 км: 13:02
  • 15 км: 19:35
  • 20 км: 26:08
  • 30 хвилин: 22 946 м
  • 25 км: 32:41
  • 30 км: 39:14
  • 35 км: 45:47
  • 40 км: 52:19
  • 45 км: 58:5
  • Час: 45 871 м, пізніше відредаговано до 45 798 м

Навколо гонок[ред. | ред. код]

Гоночну епоху Коппі називають «золотими роками велоспорту». Увага уболівальників, особливо італійських, була прикута до протистояння Коппі і Джино Барталі. Країна розділилася на «коппіані» і «барталіані». Барталі уособлював консервативний південь, релігійний та аграрний; Коппі — світський, промислово розвинений північ. Письменник Курціо Малапарте писав, Барталі, що молиться одночасно з педалюванням, захищений святими; Коппі ж, раціональний скептик, крутить педалі, вірячи лише в силу свого тіла. Ворожнеча почалася в 1940 році, коли Коппі, приїхавши на «Джиро» зоряного Барталі помічником, виграв гонку. На чемпіонаті світу 1949 року в Валькенбурзі, Коппі і Барталі на підйомі кинулися в атаку, в своєму протистоянні забувши про командну тактику. Чиновники італійської асоціації велоспорту були у великій злості і дискваліфікували обох на три місяці. Їх дуель призвела до низки епічних велобаталій.

Барталі взяв за звичку селитися в готелях в номері поруч з Коппі, і підглядати за ним. Він розповів журналістам, що в номері Коппі постійно валялися пляшки, флакони, коробки. Барталі заявив, що Фаусто приймає наркотики (в той час вони не були заборонені), і сам Коппі зізнавався, що вживає амфетаміни. Велогонщик Вім ван Ест сказав, що саме Коппі задав моду на допінг. В кінці кар'єри Коппі розкритикував молодих гонщиків, в той момент вже повсюдно вживали сумнівні речовини.

З початком війни Коппі був зарахований в 38-му піхотну дивізію, але до 1943 року офіцери звільняли його від служби для велогонок. У березні 1943 року він був направлений в Африку, де вже через місяць потрапив в полон в північному Тунісі. У таборі військовополонених він ділив місце з майбутнім батьком Клаудіо Кьяппуччі і тимчасово виконував роботу. У 1945 році Коппі був переведений в Казерту, а 8 липня вперше після чотирирічної перерви виграв гонку.

Коппі дорого коштували стосунки з Джулією Очіні, «жінкою в білому». Коппі був одружений з Бруною Чіамполіні, а Джулія була в шлюбі з офіцером Енріко Локателлі. Локателлі був фанатом велоспорту, і 8 серпня 1948 року Фаусто і Джулія познайомилися після переможної для нього гонки Тре Валлі Варезін. Пізніше вони стали жити разом, чим прирекли себе на гнів співвітчизників-католиків. Пару ображали газети, господар їх квартири в Тортоне розірвав орендну угоду, репортери кружляли біля їхнього будинку, куди одного разу увірвалися поліцейські, щоб викрити коханців в зраді. Навіть Папа Римський Пій XII просив Коппі повернутися до дружини. Після відмови велогонщика Пій не став благословляти «Джиро» і поскаржився на федерацію велоспорту, яка також зажадала у Коппі припинити перелюбство. Бруна відмовилася давати Фаусто розлучення, яке вважалося ганьбою в країні. У Коппі і Джулії народився син Фаустіно.

Після скандалу кар'єра Коппі пішла вниз, вболівальники уникали його. У 1951 році ударом для Фаусто стала смерть його брата Серсе Коппі від крововиливу в мозок на «Джиро дель П'ємонт». Все це призвело до того, що до кінця 1950-тих Коппі втратив форму і не міг боротися за перемоги. Одного разу організаторам гонки навіть довелося скоротити її, так як вони не сподівалися, що Коппі фінішує. За словами П'єра Шані, Коппі вже тоді не був великим, а чіплявся за минуле.

У грудні 1959 року Президент Верхньої Вольти Моріс Ямеого запросив знаменитих велогонщиків провести майстер-клас, а потім на сафарі. За словами Рафаеля Джемініані, швидше комарі полювали на велогонщиків, ніж ті на когось. Після повернення додому, Джемініані і Коппі захворіли малярією. Джемініані був при смерті, але вижив. Коппі не пощастило, неправильне лікування від грипу призвело до його смерті. «La Gazzetta Dello Sport» збільшила тираж газети за рахунок великого некролога про Коппі, автор якого просив Бога, щоб той послав на землю нового Коппі. Пізніше з'явилися версії, що Коппі помер від передозування кокаїну або отруєння. Суд навіть хотів ексгумувати тіло Коппі, але незабаром закрив справу.

Головні перемоги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↓ Показувати повністю

  1. ↑ Alessandro Pizzuti. Fausto Coppi: la S.S. Lazio lo rimise in bicicletta (італ.). lalaziosiamonoi.it (2 gennaio 2010). Перевірено 12 травня 2015.
  2. ↑ Book Review: The Heron And The Icon (англ.). pezcyclingnews.com (25 June 2009). Перевірено 12 травня 2015.
  3. ↑ Перейти до:1 2 McGann, Bill and Carol (2006), The Story of the Tour de France, Dog Ear, USA, ISBN 1-59858-180-5, p160
  4. ↑ Перейти до:1 2 3 Наталья Матросова. Фаусто Коппи. Страницы жизни. velolive.com (14 травня 2010). Перевірено 12 травня 2015.
  5. ↑ Ollivier, Jean-Paul (1990), Fausto Coppi: the True Story, Bromley, UK, ISBN 0-9531395-0-6
  6. ↑ Ollivier, Jean-Paul (1990), Fausto Coppi: the True Story, Bromley, UK, ISBN 0-9531395-0-6, p12
  7. ↑ Ollivier, Jean-Paul (1990), Fausto Coppi: the True Story, Bromley, UK, ISBN 0-9531395-0-6, p13
  8. ↑ Sporting Cyclist, UK, undated cutting
  9. ↑ Ollivier, Jean-Paul (1990), The True Story: Fausto Coppi, Bromley, UK, ISBN 0-9531395-0-6, p85
  10. ↑ Penot, Christophe (1996), Pierre Chany, l'homme aux 50 Tours de France, Cristel, France, ISBN 2-9510116-0-1, p76
  11. ↑ Перейти до:1 2 Dave Moulton. Fausto Coppi: Il Campionissimo. davesbikeblog.squarespace.com (24 січня 2008). Перевірено 12 травня 2015.
  12. ↑ Chany, Pierre (1988), La Fabuleuse Histoire de Tour de France, 1988, p408
  13. ↑ McGann, Bill and Carol (2006), The Story of the Tour de France, Dog Ear, USA, ISBN 1-59858-180-5, p187
  14. ↑ L'Équipe, France, 1960, cited Penot, Christophe (1996), Pierre Chany, l'homme aux 50 Tours de France, Cristel, France, ISBN 2-9510116-0-1, p805
  15. ↑ Cycle Sport, UK, November 1996, p72
  16. ↑ Why Jens Voigt and a new group of cyclists want to break the Hour record, The Guardian (19 вересня 2014). Перевірено 12 травня 2015.
  17. ↑ www.cyclingnews.com news and analysis. Autobus.cyclingnews.com. Перевірено 2 жовтня 2009. Архівовано з першоджерела 4 липня 2012.
  18. ↑ Cycling News, October 17 2008, News feature — Madonna del Ghisallo
  19. ↑ Chained Revolution, Fausto Coppi on his historic hour record ride. By Tam Pham, August 30, 2008
  20. ↑ Cycling Plus, UK, undated cutting
  21. ↑ Konrad, Gabor and Melanie, ed. (2000), Bikelore: Some History and Heroes of Cycling. / On the Wheel, USA. — ISBN 1-892495-32-5. — P. 134.
  22. ↑ Miroir des Sports, France, 1946.
  23. ↑ Archive extract from Quando Volava l'Airone, part of a programme called Format, Rai Tre television, 1998
  24. ↑ Nouvel Observateur. — 19 November 2008.
  25. ↑ Cycling. — 4 January 1990.
  26. ↑ Miroir des Sports, France, cited «Fausto Drops a Bomb», Sporting Cyclist, UK, undated cutting
  27. ↑ Fausto Coppi: une légende sans frontière (итал.). faustocoppi.it. Перевірено 12 травня 2015.
  28. ↑ Mondenard, J.-P. Dopage — l'imposture des Performances. — Chiron, 2000. — ISBN 2-7027-0639-8. — P. 178.
  29. ↑ Sudres, Claude, Hors Course, privately published, France
  30. ↑ Een Man Alleen Op Kop, Wieler Revue, Netherlands, undated cutting
  31. ↑ Cited www.cyclingnews.com/news/2002/jan02/jan22news.php
  32. ↑ Cycling Weekly, UK, January 2002
  33. ↑ Procycling, UK, March 2002
  34. ↑ Procycling, UK, February 2003

Посилання[ред. | ред. код]

1903-1925
1926-1950
1950-1975

Уго Коблє (1951) • Фаусто Коппі (1952) • Луїс Бобе (1953) • Луїс Бобе (1954) • Луїс Бобе (1955) • Роже Валковяк (1956) • Жак Анкетіль (1957) • Шарлі Голь (1958) • Федеріко Баамонтес (1959) • Гастоне Ненчіні (1960) • Жак Анкетіль (1961) • Жак Анкетіль (1962) • Жак Анкетіль (1963) • Жак Анкетіль (1964) • Феліче Джімонді (1965) • Люсьєн Аймар (1966) • Роже Пінжон (1967) • Ян Янсен (1968) • Едді Меркс (1969) • Едді Меркс (1970) • Едді Меркс (1971) • Едді Меркс (1972) • Луїс Оканья (1973) • Едді Меркс (1974) • Бернар Тевене (1975)

1976-1998

Люсьєн Ван Імпе (1976) • Бернар Тевене (1977) • Бернар Іно (1978) • Бернар Іно (1979) • Юп Зетемельк (1980) • Бернар Іно (1981) • Бернар Іно (1982) • Лоран Фіньон (1983) • Лоран Фіньон (1984) • Бернар Іно (1985) • Грег Лемонд (1986) • Стефан Роше (1987) • Педро Дельгадо (1988) • Грег Лемонд (1989) • Грег Лемонд (1990) • Мігель Індурайн (1991) • Мігель Індурайн (1992) • Мігель Індурайн (1993) • Мігель Індурайн (1994) • Мігель Індурайн (1995) • Б'ярне Рііс (1996) • Ян Ульріх (1997) • Марко Пантані (1998)

з 1999
1 перегони скасовані через світові війни
2 немає переможця через допінговий скандал
Переможці Джиро д'Італія
1909-1925
1926-1950
1950-1975

Фіоренцо Магні (1951) • Фаусто Коппі (1952) • Фаусто Коппі (1953) • Карло Клерічі (1954) • Фіоренцо Магні (1955) • Шарлі Голь (1956) • Гастоне Ненчіні (1957) • Ерколе Балдіні (1958) • Шарлі Голь (1959) • Жак Анкетіль (1960) • Арнальдо Памб'янко (1961) • Франко Балмаміон (1962) • Франко Балмаміон (1963) • Жак Анкетіль (1964) • Віттріо Адорні (1965) • Джанні Мотта (1966) • Феліче Джімонді (1967) • Едді Меркс (1968) • Феліче Джімонді (1969) • Едді Меркс (1970) • Йоста Петтерссон (1971) • Едді Меркс (1972) • Едді Меркс (1973) • Едді Меркс (1974) • Фаусто Бертольйо (1975)

1976-2000

Феліче Джімонді (1976) • Мішель Поллент'єр (1977) • Йоган де Мюйнк (1978) • Джузеппе Сароні (1979) • Бернар Іно (1980) • Джованні Баттальїн (1981) • Бернар Іно (1982) • Джузеппе Сароні (1983) • Франческо Мозер (1984) • Бернар Іно (1985) • Роберто Вісентіні (1986) • Стівен Рош (1987) • Ендрю Гемпстен (1988) • Лоран Фіньон (1989) • Джанні Буньо (1990) • Франко К'єоччіолі (1991) • Мігель Індурайн (1992) • Мігель Індурайн (1993) • Євген Берзін (1994) • Тоні Ромінгер (1995) • Павло Тонков (1996) • Іван Готті (1997) • Марко Пантані (1998) Іван Готті (1999) • Стефано Гарцеллі (2000)

з 2001

Джільберто Сімоні (2001) • Паоло Савольделлі (2002) • Джільберто Сімоні (2003) • Дам'яно Кунего (2004) • Паоло Савольделлі (2005) • Іван Бассо (2006) • Даніло Ді Лука (2007) • Альберто Контадор (2008) • Денис Меньшов (2009) • Іван Бассо (2010) • Мікеле Скарпоні (2011) • Райдер Гешедаль (2012) • Вінченцо Нібалі (2013) • Наїро Кінтана (2014) • Альберто Контадор (2015) • Вінченцо Нібалі (2016) • Том Дюмулен (2017) • Кріс Фрум (2018) • Річард Карапас (2019) • Тео Гейган Гарт (2020) • Еган Берналь (2021) • Джей Гіндлі (2022)

сірим виділено роки, коли перегони не проводилися
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Спорт
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
  1. ↑ Alessandro Pizzuti (2 січня 2010). Fausto Coppi: la S.S. Lazio lo rimise in bicicletta (італ.). lalaziosiamonoi.it. Процитовано 12 травня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фаусто_Коппі&oldid=37690833