Феофано (візантійська імператриця)
| Феофано | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Ім'я при народженні: |
грец. Αναστασώ  | |
| Народження: |
941 Laconiad, Стародавній Рим | |
| Смерть: |
не раніше 976 | |
| Країна: |
Східна Римська імперія | |
| Батько: | Кратер | |
| Шлюб: |
Роман II Никифор II | |
| Діти: | 2 сини і 1 донька | |
Феофано (*Θεοφανώ, 941 — після 978) — візантійська імператриця. Дружина імператорів Романа II та Никифора II, мати Костянтина VIII і Василя II
Походила з селянського роду. Донька Кратера, що був греком або погреченим слов'янином. Народилася 941 року в Лаконії (Пелопоннес), можливо у міста Спарта. Отримала ім'я Анастасія. Відзначалася надзвичайною вродою.
Разом із батьком перебралася до Константинополя. Тут Кратер відкрив шинок. Феофано допомагала батькові, також за низькою відомостей підробляла повією, отримавши ім'я Анастасо. Тут познайомилася зі спадкоємцем трону Романом, що полюбляв відвідувати подібні заклади. Спочатку стала його коханкою, а наприкінці 956 року домоглася укладання шлюбу. Слідом за цим змінила ім'я на Феофано.
Згодом стала підмовляти чоловіка проти його батька — імператора Костянтина VII. Чутки приписували їй три спроби отруїти свекра. Врешті-решт імператор помер у 959 році, і Роман II став новим імператором. Проте Феофано отримала лише титул августи, імператрицею вважали мати Романа II — Олену Лакапінесу. Легенди стверджують, що надалі Феофано підбурила Романа II заслати до монастиря його 5 сестер, а потім змусити піти до монастиря й Олену, яка врешті померла «від розпуки»[1].
Після 961 року стала коханкою впливового військовика Никифора Фоки. Слідом за смертю чоловіка у 963 році, в чому її також звинувачували, Феофано було оголошено регентом при малолітніх синах Костянтині VIII і Василі II. Проте вона не мала впливу для зміцнення влади. До того ж проти неї виступив військовик Маріан Аргир.
Тоді Феофано таємно підтримала заколот коханця Фоки у Малій Азії. Зрештою останній захопив Константинополь, де став регентом. Спочатку Феофано відправлено у Влахернський палац, але вже 20 вересня відбувся шлюб Феофано з Никифором Фокою, який став імператором. Втім, через декілька років стосунки з чоловіком погіршилися, оскільки той більше уваги приділяв військовим походам та керуванню імперії. Феофано стала коханкою родича чоловіка — Іоанна Куркуаса.
У 969 році Феофано разом з Куркуасом влаштувала змову проти імператора Никифора II, якого було вбито у власній спочивальні. Після цього новим імператором став коханець Феофано. Остання розраховувала вийти за нього заміж, щоб зберегти вплив на політику та статус імператриці, однак проти цього виступив патріарх Поліект. На його вимогу Феофано було відправлено до острова Антигони (один з Принцевих островів в Мармуровому морі).
З ув'язнення Феофано втекла та з'явилася в столиці, сподіваючись вплинути на Іоанна при зустрічі. Паракімонен Василь Лакапін оголосив їй про наказ відіслати її до монастиря у Вірменії. Зрештою, Феофано домоглася зустрічі з імператором, але той не змінив свого рішення, і у відчаї вона накинулася з кулаками на Лакапіна[2]. Розраховувючи на підтримку частини знаті та військовиків як мати молодих імператорів, Феофано сховалася у Святій Софії, але її звідти витягли й таки відправили до заслання.
У 976 році імператор Іоанн I повернув Феофано до столиці імперії. На цей час вона вже була хворою на сухоти.
За низкою відомостей вона пережила імператора та допомагала синові Василю II в перші роки його самостійного керування. Але невдовзі вплив знову перебрав Василь Лакапін. Дата смерті Феофано невідома.
1. Чоловік — Роман II, візантійський імператор.
Діти:
- Василь (957/958—1025), візантійський імператор у 976—1025 роках
- Костянтин (960—1028), візантійський імператор у 1025—1028 роках
- Анна (963—1011), дружина Володимира I, великого князя Київського
2. Чоловік — Никифор II, візантійський імператор.
- ↑ Олексій Мустафін. Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв. Історична правда. 2025-12-11.
- ↑ Олексій Мустафін. Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв. Історична правда. 2025-12-11.
- John Julius Norwich (trad. Dominique Peters), Histoire de Byzance (330—1453), Paris, Librairie Académique Perrin, 1998 (1re éd. 1999)
- Davids, Adelbert (2002). The Empress Theophano: Byzantium and the West at the Turn of the First Millennium. Cambridge University Press. p. 325. ISBN 0-521-52467-9.
- Giorgio Ravegnani, Imperatori di Bisanzio, il Mulino, Bologna 2008, ISBN 88-15-12174-9