Филипенко Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Филипенко
Зображення
У Франції, 1925 рік
Основна інформація
Дата народження 14 (26) серпня 1891(18910826)
Місце народження Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Дата смерті 27 серпня 1983
Місце смерті Volusia, Флорида
Flag of the United States.svg США
Професія співак
Співацький голос тенор
Псевдоніми Filippo Navi

Іван Павлович Филипенко (14 (26) серпня 1891, поселення Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 27 серпня 1983, Volusia, Флорида, США) — учасник Першої світової війни, білогвардієць, емігрант, оперний співак у Австрії, Франції, Італії, Німеччині та США, професор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Павлович Филипенко народився у поселенні Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині відставного фельдфебеля Павла Євстафійовича Филипенка та його дружини Мотрони Іванівни з роду Іванових[1]. Мав старшого брата Георгія Павловича Пилипенка[2] — коменданта Шостки за часів Української Держави у 1918 році[3] та старшу сестру Марію Павлівну Пилипенко[3].

Батько, Павло Євстафійович Филипенко походив з міщан міста Ніжина та помер 11 (24) січня 1904 на 54 році життя[4]. Мати померла 28 березня 1932 року на 86 році життя[5]. Родина перед приходом до влади більшовиків жила заможно й володіла двома будинками у Шостці. Павло Євстафійович після роботи фельдфебелем працював жандармом у Конотопі, а опісля отримував солідну пенсію та працював на Шосткинському пороховому заводі до самої смерті. Мати мала бакалійну лавку та торгувала приблизно до 1914 року. Брати Георгій та Іван училися у гімназії та у московському університеті[3].

У 1915 році Филипенко робить перші кроки на сцені, про нього з'являються перші відгуки:

Филипенко, чия кар'єра тільки почалася, вже цінний артист. Голос молодого тенора напрочуд глибокий і потужний, а впевненість його техніки - це результат навчання у Московській консерваторії. Це справжній "Tenore di forza".

У Імператорській та Білій арміях[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни, у 1917 році, Филипенко з добровольців Севастопольського фортечного артилерійського полку був підвищений у званні в офіцери (прапорщик)[6].

У 1918 році Филипенко завідував власним рестораном, який відкрив у своєму домі у Шостці[3].

Згодом Филипенко потрапив до Збройних Сил Півдня Росії до 2-ї важкої батареї. До грудня 1919 він закінчив курс офіцерської артилерійської школи[6]. У 1920 році перебував у армії Врангеля у Криму[7].

На еміграції[ред. | ред. код]

Французька рецензія на Івана Павловича Филипенка

У Європі[ред. | ред. код]

Очевидно Филипенко був евакуйований із залишками армії Врангеля та опинився у Туреччині[7], де ймовірно став членом Товариства Галліполійців[ru][8]. У 1921 році він прибув з Константинополя до Болгарії де дав два концерти у театрі К. Ранкова у Пловдіві. У 1922 році він виступав у Німеччині, у 1923 - у Швейцарії, Відні (Австрія), Празі (Чехословаччина) та Франції[3]. Зокрема у Відні Филипенко гастролював на Новій сцені Відня під керівництвом Ісаака Дуван-Торцова[9] а у Празі - у складі російського художнього театру під керівництвом М. А. Долінова, що виступав з операми «Блакитний птах», «Літуча миша», «Маска», «Золотий півень»[10].

Далі на еміграції у жив у Парижі. Виступав із сольними концертами в залі на 77, rue Pigalle, 9-е (1923) і залі Malakoff (1924), на суботниках «Російської газети» (1923—1924), у концертних програмах Російського літературно-артистичного гуртка (1925), у театрі Олімпія (1924—1925), а також гастролював у Мілані з трупою «Російські маски» у театрі Тріанон (1924)[11]. Саме у Франції закріпилося написання його імені, яке він використовуватиме надалі Iwan Philippenko[12][13].

У 1925 році переїхав до Італії, жив у Мілані за адресою Via Marinо 1 а згодом Vialle Abeuzzi 64 та Via Olindo Guerrini 3. В одній квартирі з ними проживав Казимир Едуардович Оссер, студент медичного факультету[8].

Як оперний співак виступав з оркестром під керівництвом маестро Джузеппе Подеста[11], вчився у відомого тенора Джузеппе Анселмі[it][14].

Перебував під наглядом італійських спецслужб за підозрою в невдалому замаху в 1927 на радянського посла у Римі Лева Каменєва[8]. У цей період Филипенкові через третіх осіб вдавалось листуватися з матір'ю, що жила у Шостці, та навіть передавати їй гроші[3].

Дівчиною, а згодом дружиною Филипенка була американська оперна співачка Міньйон Спенс (1905—1997). У 16 років Міньйон покинула батьківський дім заради співу. Спочатку вона опинилася у Нью-Йорку, де дебютувала у опереті. Втім через нестачу досвіду вона вирішила поїхати до Італії, де у Мілані, стала ученицею у Филипенка. Врешті Міньйон оволоділа не лише співом, а й вільно розмовляла італійською, німецькою та французькою мовами[15]. Згодом вона стала членкою Метрополітен-опери у Нью-Йорку та постійним гостем Берлінської державної опери, та зокрема опер Бремена, Брюсселя, Антверпена, Гааги та ін[16].

У листопаді 1935 року вже професор Филипенко разом з Міньйон Спенс їздив до США[17].

Щонайменше з 1936 року Филипенко проживав у Берліні, де мешкав за адресою Bleibtreustraße 25[18]. 12 вересня 1939 року він побрався шлюбом із Міньйон Спенс[19]. Подружжя Филипенків мало у Берліні, вокальну студію[20][21]. Саме там вони у 1938 та 1940 роках отримали еміграційні візи[22].

У Америці[ред. | ред. код]

У вересні 1940 року Іван та Міньйон Филипенки, через Лісабон (Португалія), мігрували до Америки. Слід зазначити, що увесь час перед тим, в еміграції Филипенко жив у статусі апатрида[22].

У 1942 році Филипенко жив за адресою 200 West 57th Street, Нью Йорк та мав власну вокальну студію[23]. Станом на початок 1950х років разом з дружиною заробляв на життя зокрема уроками співу як у Нью Йорку, так і у Маунт Кіско[en][24]

У 1956 році Филипенко мав вокальну студію у місті Орландо, Флорида за адресою 740 Clay Street[25].

Щонайменше з 1936 по 1951 році Филипенко презентував себе під псевдонімом Filippo Navi[26].

Помер Іван Павлович Филипенко 27 серпня 1983 у Volusia, Флорида, США[27].

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ЦДІА СПб. Фонд 19. Опис 128. Справа 194
  2. ДАСО Ф. 1194, оп. 1, спр. 2
  3. а б в г д е ГДА Сб України, м. Суми, спр. П-13800. 
  4. ЦДІА СПб. Фонд 19. Опис 128. Справа 720
  5. ДАСО Ф. 7720, оп. 26, спр. 41
  6. а б Волков, Сергій Володимирович, д.і.н. База даних № 2: "Учасники Білого руху в Росії". 
  7. а б Archivio Centrale dello Stato, Roma, Ministero dell'Interno, Direzione generale della Pubblica sicurezza, Divisione Polizia Politica, fasc. pers. p. 1008. 
  8. а б в Русскиe в Италии: словарь. 
  9. Neues Wiener Journal № 10527, 10.03.1923
  10. Národní politika № 272, 4.10.1923
  11. а б Podestà: 1886—1964
  12. Французька преса
  13. Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008…2010
  14. Führer durch die Konzertsäle Berlins № 14, 8.12.1940
  15. The Coshocton Tribune, Coshocton, Ohio, 23.07.1936
  16. Český deník № 29, 19.1.1940
  17. Indexes to New York passenger lists, Hamburg-Am.; Holland-Am.; N.G.L., 29-Nov-35
  18. Amtliches Fernsprechbuch für Berlin, 1936
  19. The New York Times, 15.09.1939
  20. Führer durch die Konzertsäle Berlins № 11, 17.11.1940
  21. Führer durch die Konzertsäle Berlins № 14, 8.12.1940
  22. а б New York, New York Passenger and Crew Lists, 1909, 1925—1957. NARA Series T715, Roll 6496
  23. United States World War II Draft Registration Cards, 1942. Citing NARA microfilm publications M1936, M1937, M1939, M1951, M1962, M1964, M1986, M2090, and M2097
  24. New Castle tribune., September 29, 1950, Page 2
  25. The Orlando Sentinel, 30.07.1956
  26. The Music Magazine/Musical Courier, Volumes 143—144
  27. Florida Death Index, 1877—1998

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]