Форамініфери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форамініфери
жива Ammonia tepida (Rotaliida)
жива Ammonia tepida (Rotaliida)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Різарії (Rhizaria)
Надтип: Retaria
Тип: Foraminifera
d'Orbigny, 1826
Ряди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Foraminifera
EOL logo.svg EOL: 4888
ITIS logo.svg ITIS: 44030
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 29178
Fossilworks: 288974

Форамініфе́ри (Foraminifera) — тип або клас корененіжок, найпростіших морських і прісноводних організмів. Мають мінеральний екзоскелет (черепашку), який буває двох видів: секреційний (вапнистий та кременистий) і аглютинований. Назва утворена від лат. foramen — «отвір», «дірка» і fero — «носити». Розмір черепашок — від часток міліметра до десятків сантиметрів. Їх використовують для визначення геологічного віку гірських порід, а також як індикатори для пошуку корисніх копалин. Відомі з раннього кембрію[1].

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Переважно бентос, однак є й планктонні види (серед сучасних таких відомо близько 40 — менше 1 % від загальної кількості)[1]. Клітина форамініфер розташована всередині черепашки. В одних видів вона утворена з органічної речовини, до якої можуть прилипати піщинки, панцири діатомових водоростей тощо. В інших до складу черепашки входить карбонат кальцію. Черепашки мають великий отвір — устя, а їхні стінки пронизані численними порами. Через ці отвори назовні виходять тоненькі видовжені несправжні ніжки, які в деяких місцях зливаються між собою, утворюючи ловильну сітку. Захоплені поживні частки можуть потрапляти усередину черепашки, де перетравлюються в травних вакуолях.

Розміри[ред.ред. код]

Деякі форамініфери сягають велетенських порівняно з іншими одноклітинними розмірів. Рекорд належить представникам глибоководної групи Xenophyophorea, що можуть виростати до 20 см (Syringammina fragilissima)[2] і навіть 25 см (Stannophyllum), причому товщина останнього становить лише 1 мм[3][4]. Окрім Xenophyophorea, гігантським розміром вирізняються, зокрема, Cycloclypeus carpenteri (сучасні екземпляри — до 13[5][6][7], а міоценові — до 15 см[8]), Protobotellina cylindrica (до 12 см)[9], а також деякі вимерлі форми: еоценові нумуліти (до 16[8] і навіть 19 см[7]), низка видів пермських фузулінід (до 16-17 см)[10][7][11][12], Bathysiphon aaltoi з середньої крейди (біля 15 см)[13], міоценова Lepidocyclina elephantina (до 14,5 см)[5][14]. Розмір найменших форамініфер становить соті частки міліметра[9].

Класифікація[ред.ред. код]

При розділенні форамініфер на ряди характерними ознаками насамперед є:

  • вид екзоскелету (секреційний або аглютинований)
  • склад черепашки (вапниста, псевдохітинова, кремениста)
  • число камер і тип їх навивання
  • тип устя
  • будова стінки черепашки

В класі виділяють від 13 до 52 рядів.

Роль форамініфер у породоутворенні[ред.ред. код]

Вапняк із нумулітами

З черепашок форамініфер утворюються значні поклади вапняку завтовшки десятки та сотні метрів. Унаслідок процесів гороутворення ці поклади можуть опинятися й на суходолі. Такі гірські системи як Альпи, Гімалаї значною мірою складаються з форамініферних вапняків. Британські острови давні римляни називали Альбіоном (від лат. albus — білий) за кольором прибережних скель. За видовим складом викопних форамініфер геологи визначають вік тієї чи іншої породи, бо для кожного періоду геологічної історії Землі цей склад — особливий.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Gornitz V. Foraminifera // Encyclopedia of Paleoclimatology and Ancient Environments. — Springer Science & Business Media, 2008. — P. 338. — 1049 p. — ISBN 9781402045516.
  2. Challoner J. The Cell: A Visual Tour of the Building Block of Life. — University of Chicago Press, 2015. — P. 109. — 192 p. — ISBN 9780226224183.
  3. Margulis L., Chapman M. J. Kingdoms and Domains: An Illustrated Guide to the Phyla of Life on Earth. — Academic Press, 2009. — P. 142. — 732 p. — ISBN 9780080920146.
  4. Gage J. D., Tyler P. A. Deep-Sea Biology: A Natural History of Organisms at the Deep-Sea Floor. — Cambridge University Press, 1991. — P. 158. — 504 p. — ISBN 9780521336659.
  5. а б Hohenegger J. (1999). Larger Foraminifera - Microscopical Greenhouses Indicating Shallow-Water Tropical and Subtropical Environments in the Present and Past. Kagoshima University Research Center for the Pacific Islands, Occasional Papers 32. с. 19–45. 
  6. Renema W. (2015). Spatiotemporal variation in morphological evolution in the Oligocene–Recent larger benthic foraminifera genus Cycloclypeus reveals geographically undersampled speciation. GeoResJ 5. с. 12–22. doi:10.1016/j.grj.2014.11.001. 
  7. а б в Ferràndez-Cañadell C. (2002). Multicellular-like compartmentalization of cytoplast in fossil larger foraminifera. Lethaia 35 (2). с. 121–130. doi:10.1111/j.1502-3931.2002.tb00073.x. 
  8. а б BouDagher-Fadel M. K., Price G. D. (2014). The phylogenetic and palaeogeographic evolution of the nummulitoid larger benthic foraminifera. Micropaleontology 60 (6). с. 483–508. 
  9. а б Boltovskoy E., Wright R.C. Recent Foraminifera. — Springer Science & Business Media, 1976. — P. 52. — 515 p. — ISBN 9789401728607. — DOI:10.1007/978-94-017-2860-7.
  10. Colpaert C., Monnet C., Vachard D. (2015). Eopolydiexodina (Middle Permian giant fusulinids) from Afghanistan: Biometry, morphometry, paleobiogeography, and end-Guadalupian events. Journal of Asian Earth Sciences 102. с. 127–145. doi:10.1016/j.jseaes.2014.10.028. 
  11. Leven E. Ja. Permian Stratigraphy and Fusulinida of Afghanistan with Their Paleogeographic and Paleotectonic Implications (GSA special paper 316) / Ed. by C. H. Stevens and D. B. Baars. — Geological Society of America, 1997. — P. 54. — 134 p. — ISBN 9780813723167.
  12. Hada S., Landis C. A. (1995). Te Akatarawa Formation—an exotic oceanic‐continental margin terrane within the Torlesse‐Haast Schist transition zone. New Zealand Journal of Geology and Geophysics 38 (3). с. 349–359. doi:10.1080/00288306.1995.9514662. 
  13. Miller W. (2005). Giant Bathysiphon (Astrorhizina: Foraminifera) from the Late Cretaceous Hunters Cove Formation, Southwestern Oregon. Journal of Paleontology 79 (2). с. 389–394. doi:10.1666/0022-3360(2005)079<0389:GBAFFT>2.0.CO;2. 
  14. Grell K. G. Protozoology. — Springer Science & Business Media, 1973. — P. 402–403. — 556 p. — ISBN 9783642619588. — DOI:10.1007/978-3-642-61958-8.

Джерела[ред.ред. код]