Фофудія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Двір візантійського імператора
Никифор II Фока в фофудії

Фофудія, також фофуддя, сурж. фофудья (давньорус. фофудиɪа, рос. фофудья) — східна коштовна тканина, з якої виготовлявся імператорський одяг. За літописами, цар Леон у 912 р. надарував Олегових послів «златом. и паволоками. и фофоудьами», давши їм відрізи цих тканин. Наступний раз фофудія згадується в літописному оповіданні про перенесення мощів святих князів Бориса та Гліба, близько 1115 р., коли кидали в народ шматками різних тканин, в тому числі і фофудіями. Окрім того, фофудія означала одяг, відповідний єврейському ефоду (amiculum humerale), одягу первосвященика. За словами Михайла Максимовича, вже в XII ст. замість фофудії стали використовувати оксамити.

Етимологія

Слово походить від давньоруського давньорус. фофудиıa, за посередництвом російського рос. фофудья. Срезневський вважав, що давньоруське давньорус. фофудиıa, у свою чергу, походить від грецького грец. φουφουδότης.[1] За Фасмером, слово давньорус. фофудиıa (ПВЛ, Сузд. літоп. під 1115 р.) було запозичене з сер. грец. *φουφούδιον, яке штучно реконструйовано на основі сер. грец. ῥένδαν φουφουδωτην καλην ἤγουν χλαμύδα βασιλικην χρυσῆν …[2]

Зараз в живій українській мові вживаються три форми цього слова.

  • фофудія. Це професійний переклад з давньоруської під редакцією професора філології, фахівця з давньої української літератури, отримав схвалення Шевченківського комітету[3].
  • фофуддя. Ця форма викликає заперечення[4], зустрічається в основному у працях істориків[5].
  • фофудья. Суржик, копія російського слова, але досі вживається досить часто.

Сучасність

У наш час «фофудія» стала своєрідним інтернетним феноменом, мемом. В колах деяких прихильників українського Живого Журналу, а останнім часом й поза його межами, слово набуло особливого значення. Воно використовується останнім часом у висміюванні російського шовінізму, нео-імперіалізму, псевдопатріотизму, фанатичної українофобії, сліпого заперечення української незалежності, нації, історії тощо.

Походження феномену

Де слово «фофудія» в сучасному суспільному контексті з'явилося перший раз, ще не відомо, однак корені цього явища спостерігалися вже певний час по різних сторінках в інтернеті. Саркастичний і гротескний стиль сучасної фофудії можна прослідкувати в іншому доволі відомому і популярному творінні українського інтернету — романі «Місто Львів». Написаний невідомим автором під псевдонімом Іван Денікін, цей роман саркастично описує подорожі росіян теренами сучасної України і відверто глузує над стереотипами і забобонами звичайного росіянина щодо України і мовних стосунків в ній:

« «У Дніпропетровську вони побачили сірі колони російськомовного населення. Їх заганяли в закриті «телячі» вагони і відправляли на примусові курси української мови. Побачивши російський вагон, один з нещасних вирвався від охоронців і побіг. «Братики! — кричав він, хапаючись за відкрите вікно купе, — Наші! Братики! Не кидайте мене!». Але було пізно. Підбігли охоронці. Один ударив утікача по голові товстим томом Лесі Українки. « Щоб завтра вивчив Пісню Трактористки! На пам'ять!» — зло крикнув він. Бідолаху заштовхали в кабінку з написом «ПРОСВІТА». Росіяни обімліли, уражені жорстокістю. Тільки зараз вони зрозуміли увесь жах і страждання тих, хто відрізаний від Росії[6]  »

Вживане в декількох місцях слово «фофудія», до того часу не знайоме широкому загалу українського суспільства, раптом отримало нове життя і після появи сторінки fofudja в Інтернеті 12 березня 2006 року[7] почало блискавично поширюватися й поза ним.

Характерні риси

Характерною рисою фофудії як феномену є вживання для саркастичного ефекту відверто ксенофобської, антисемітської, церковної та черносотенської лексики, ідей і лозунгів екстремістських, праворадикальних та профашистських елементів сучасної Росії.

Фофудія та «Доколє»

F-dokole.jpg

Основною рисою фофудії є, власне сам образ фофудії як національного одягу справжнього патріота та затято православного росіянина. Як така, фофудія виступає символом російськості, а насправді як предмет глузування членами спільноти — символом російського шовінізму та українофобії. На теренах інтернету існує величезна кількість варіацій носіння та значення фофудії, однак найвідомішим стало її використання в глузуванні над лідером українських комуністів Петром Симоненком, якому під час інтернет чату поставили таке запитання:

« Здрастуйте, я з Херсонської області, росіянин за національністю. Моїй дочці в школі заборонили носити такий атрибут російської культури, як фофудія. Це аргументували тим, що державна мова - українська. Хочу запитати, Петре Миколайовичу: ДОКОЛЄ? [8]  »

Таке своєрідне входження фофудії в велику політику надало слову і феноменові цілком нове життя. З того часу не тільки згадка фофудії блискавично поширилася в інтернеті, а й ввійшла в повсякденний обіг пересічного українця.

Вживання архаїчного, церковно-слов'янського слова «доколє» є одним з інших найпримітніших символів цього суспільного явища. Якщо сама фофудія вважається святою і вживається як символ протесту «пригніченого» православного росіянина, то питання «доколє?» використовується як своєрідний заклик іншим «напівзамордованим» католиками та «неканоничниками» росіянам боротися та терпеливо очікувати «неминучого» возз'єднання з «істинно» православною Росією.

Фофудієносці

Тих, хто нібито відважується носити фофудію всеприлюдно, або поділяє погляди членів спільноти, охрестили величним словом «фофудієносці», похідним від назви російського ортодоксального релігійного руху Союз православних хоругвеносців. Члени спільноти займаються насправді своєрідним моніторингом інтернету, вишукуючи в ньому прояви нетерпіння і українофобії. На сторінці Живого Журналу ведеться досить цікава дошка пошани за найбільш ксенофобське чи українофобське висловлювання. Володарі найоригінальнішого або найзухвалішого вислову чи ксенофобського прояву заносяться до Галереї Слави Ордену Святої Фофудії та нагороджуються Перехідним Орденом Святої Фофудії.[9]

Орфографічні особливості

Однією з інших найпримітніших характерних рис цього явища є оригінальне використання орфографічних правил російської мови, якою ведеться сторінка журналу (всі інші мови вважаються або штучними, або неповноцінними). Для надання особливого і досить характерного комічного стилю російські слова пишуться з використанням українських літер. На деяких сторінках інтернету це оригінальне явище пояснюють так:

« «Вибачте, що мушу писати цими бридкими малоросійськими (я б сказав навіть мікроросійськими) літерами, але злісні жидобандерівці повисмикували плоскогубцями усі клавіші з російськими літерами й спалили їх. Ви навіть уявити собі не можете на які страждання вони прирікають нас російськомовних…»[10]  »

З'явившись перший раз в інтернеті, такий стиль став чи не найхарактернішою рисою і чи не найоригінальнішим винаходом прихильників фофудії і поширився далеко за її межами, серед загалу українського і білоруського суспільства і зокрема молоді.

Певна частина членів цього співтовариства також використовують старий, дореволюційний стиль російської мови включно з лексикою, граматикою і зокрема дореволюційною орфографією. Хоча цей стиль не є оригінальним і вже до цього вживався на теренах інтернету, його використання для висміювання деяких теперішніх російських націоналістичних організацій, які продовжують його використовувати, також є характерним для феномену фофудії.

Скорочення

Доволі часте і досить кумедне вживання скорочень є теж характерною рисою феномену фофудії. Кількість і вигляд скорочень постійно змінюється, але найбільш вживаними залишаються такі:

  • ИЗТ (ИЗ2Т) — извините за (двойную) тавтологию (наприклад: «Истинно Русский Человек» — подвійна тавтологія)
  • ИРЧ (ИРБ, ИРЛ) — Истинно Русский Человек (Баба, Русские Люди)
  • ЖБ — ЖидоБандеровцьі
  • ВВП — Вождь Всех Патриотовъ (також скорочення від Володимир Володимирович Путін)
  • ИЗИЖБК — извините за использованиє жидобандеровской клавиатурьі

Слова-атрибути

  • В тісному контексті з «доколє» та іншими атрибутами цього явища використовується скорочення МП (Московський Патріархат), яке теж є об'єктом висміювання і вживається в дуже широкому контексті, в таких словосполученнях як «Слава Путєну! (МП)», Газпром (МП), ФСБ (МП)
  • префікс нано- (на позначення якнайвищого технічного рівня російської зброї (нанотанки), вояків (нановитязи) тощо)
  • 3*150 (2*500 тощо) — доза «истинноРусского напитка» горілки, що її треба вжити ІРЧ для здійснення певної дії, чи спокутування певної провини. Вживається, наприклад, у виразі «Налагаю на тебя, брате, епитимью3*150»
  • Исполать — висловлення підтримки/схвалення певної «путиноугодної» дії, исполатить — залишати коментарі «фофудійного» типу до записів, що є проявами російського імперіалізму
  • Исконньій (Исконно) — властивий справжнім росіянам, задавнений у історії російської державності. Може використовуватися з префіксом «архи-»
  • Каноничньій (Канонично) — правильний з точки зору російського імперіалізму і традиціоналізму. Прикметник Каноничная  у Фофудьї вживається на позначення горілки
  • Префікс жидо- може вживатися стосовно представника(-ків) будь-якого етносу/нації, що не належить до росіян, у разі, якщо цей представник(-и) згадуються з негативною конотацією, наприклад жидогрузиньі, жидояпонцьі, жидожидьі. Також словесні конструкції з жидо- можуть вживаютися на позначення певного нечисельного прошарку населення, що, як «вірять» учасники руху Фофудія, узурпував владу у відповідних державах, тоді як більшість їхнього населення це — пригноблені росіяни
  • Кантемировская (освободительная) дивизия — підрозділ російських силових структур, що, як «вірять» учасники руху Фофудія, має прийти на колишні підлеглі Росії терени і «звільнити» тамтешнє населення від «окупації» (жидобандерівської, жидоказахської тощо)
  • Впис — запис у Живому Журналі
  • Лубок — малюнок
  • Светолубок — фотографія
  • Движелубок — відеоролик
  • Междусетье — Інтернет

Значення та поширення феномену

Хоча сама сторінка Живого Журналу залишається однією з найпопулярніших, цей феномен вже вийшов за межі інтернету і поширюється не тільки в повсякденному спілкуванні переважно молоді, а й з'явився в друці також.[11]

Попри те, що феномен фофудії існує вже певний час, тільки зараз почалося осмислення та аналіз цього суспільного явища. Низка коментарів в українських і закордонних виданнях звертають увагу на появу цього явища як реакції на систематичне приниження українців і відвертої українофобії в деяких російських колах. Отже існування фофудії як інтернетівського та суспільного явища є, на думку багатьох оглядачів проявом зрілості української нації, здатної протиставити гумор нетерпінню та ксенофобії. З часом даний термін набув розширеного використання як позначення будь-яких акцій з пропаганди російськомовної поп-культури на теренах України[12].

Поступово термін «Фофудья» почав використовуватись і в російськомовному політологічному середовищі для позначення радикальних патріотичних течій тими націонал-патріотами, що вважають себе поміркованими.[13]

Див. також

Примітки

  1. «фофудиıa» // И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древне-русскаго языка по письменнымъ памятникамъ. Изданіе Отделения русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наук. Томъ третій. — СПб., 1912. — Столбец 1357. (існує декілька перевидань, зокрема ISBN 5-212-00353-9)
  2. Слово: фофудья // Этимологический словарь русского языка[ru] Макса Фасмера
  3. Джерело: Літопис руський / За Іпатським списком з давньоруської переклав Леонід Махновець. Відповідальний редактор Олекса Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
    • Махновець Леонід Єфремович (* 1919 — † 1993) — український літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф. Доктор філологічних наук (1966). Лауреат Шевченківської премії (1990) за підготовку і випуск видання «Літопис руський».
    • Мишанич Олекса Васильович (* 1933 — † 2004) — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор. Керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
    • Над перекладом Літописа руського Леонід Махновець працював 37 років (з 1951 по 1988)
  4. Слова, що закінчуються на -ддя, в українській мові середнього роду (знаряддя, приладдя, погруддя тощо), і ніколи не мають давньогрецького походження
  5. За наше дело! Живий Журнал. Роман "Город Львов"
  6. Живий Журнал. Ну шо, поїхали?
  7. Інтернет Репортер Фофудія – відповідь українчегів московському «прєведу»
  8. Живий Журнал. Спільнота fofudja Галерея Слави Ордену Священної Фофудьї
  9. Живий Журнал. Спільнота za-nashe-delo Прощальная речь.
  10. Anti-gorod. 2005–2006 Путь Путинизма
  11. В Крым прибыл расширенный состав ансамбля песни и пляски им. Святой Фофудьи
  12. НАЗЛОБУ Пожалуй, последняя пакость, которая ещё довлеет над русским движением — это фофудья.

Посилання та джерела