Мишанич Олекса Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мишанич Олекса Васильович
Мишанич Олекса Васильович.jpg
Народився 1 квітня 1933(1933-04-01)
Міжгірський район, Закарпатська область, Українська СРР, СРСР
Помер 1 січня 2004(2004-01-01) (70 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність літературознавець
Alma mater Ужгородський національний університет
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Членство НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України

Мишанич Олекса Васильович (1 квітня 1933(19330401) — 1 січня 2004) — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Олекса Мишанич 1 квітня 1933 р. у с. Ляховець (тепер Лісковець) Міжгірського району на Закарпатті у карпатській багатодітній сім'ї, де зростало десятеро дітей, вісім братів і дві сестри. Дитинство припало на дуже складний і суперечливий період в історії Закарпаття: війна, повоєнні злидні, часи колективізації. Батьки були неписьменними. Розуміючи це, вони хотіли, щоб їхні діти одержали освіту. Середню освіту здобув у Ужгородській СШ № 1. Згодом семеро братів, одержали вищу освіту й роз'їхались працювати по всій Україні.

У 1956 р. юний Олекса закінчив Ужгородський державний університет, де на філологічному факультеті слухав лекції багатьох видатних учених-літературознавців. Особливо тепло згадував Олекса Васильович П. П. Пономарьова, який зумів прищепити йому любов до наукового пошуку, ввів у захопливий світ літературознавства.

Потім два роки пропрацював у редакції художнього мовлення обласного радіо, де займався підготовкою літературних передач, останніх вістей тощо. Добре ознайомився з літературним життям сучасного Закарпаття, з усіма письменниками. У 1958 р. вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України і відтоді незмінно працював у цій авторитетній науковій установі.

Це був початок 60-х років, коли настало пожвавлення в літературі, коли в українську культуру прийшов новий загін молоді і розпочався рух, який тепер називаємо шістдесятництвом. Олекса Мишанич брав участь майже в усіх акціях. Ходив на зібрання, читав твори, які розповсюджувались у рукописах, журнал «Сучасність», різні матеріали, які кружляли в цьому колі. Звичайно, що як український інтелігент, патріот, він всьому цьому співчував, але в активі чи якихось організаціях не був.

У 1962 р. він захищає кандидатську дисертацію «З історії розвитку української літератури Закарпаття в XVII–XVIII ст.» (окремою книжкою видана в 1964 р.).

Понад 10 років, починаючи з 1966, редакційна колегія під керівництвом члена-кореспондента НАН України Євгена Кирилюка працювала над 50-томником Івана Франка. Олекса Васильович був одним із редакторів-організаторів цього видання і сам упорядкував вісім томів. Цензура тоді була як зовнішня, так і внутрішня: сам директор інституту стежив, щоб ідеологічні оцінки було витримано в дусі партійних настанов. Дуже пильно слідкували і з ЦК: при владі тоді був сумнозвісний Маланчук, який особисто наглядав за підготовкою цього 50-томника. За розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі до них О.Мишанич у 1988 р. був удостоєний Державної премії України імені. Т.Г. Шевченка.

Сьогодні Інститут літератури продовжує роботу над цим виданням. Готуються додаткові томи, до яких увійдуть твори, що не змогли побачити світ у 50-томнику.

У 1982 р. вчений став доктором філологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Українська література другої половини XVIII ст. й усна народна творчість». Згодом він очолив відділ давньої української літератури, який під його керівництвом став провідним центром у вивченні літератури Київської Русі та епохи бароко.

Одним з основних напрямів наукової праці О. Мишанича стало дослідження давнього українського письменства — чи не найскладнішої і донедавна занедбаної ділянки літературознавства, яке зусиллями Олекси Васильовича і його колег по дослідницькому цеху збагатилось низкою глибоких праць теоретичного і прикладного характеру. Етапними на цьому шляху стали роботи О.Мишанича «Література Закарпаття XVII — XVIII ст.» (1964), «Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість» (1980) та ін. Він був одним із авторів восьмитомної «Історії української літератури» двотомовиків (Т.1, 1967); «Історія української літератури»; «Історія української літератури XX ст.». Коли Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України розпочав роботу над десятитомною «Історією української культури», О. В. Мишанич, з висоти свого досвіду, запропонував нову концепцію історії української давньої літератури і включився у процес формування авторського колективу 1-го і 2-го томів.

Надзвичайно широкою була сфера наукових інтересів Олекси Васильовича: давня, нова і новітня українська література. Предметом особливої уваги дослідника був літературний процес рідного Закарпаття, література українців-русинів Чехії, Словаччини, колишньої Югославії, зв'язок літератури і фольклору, теоретичні засади української науки про літературу, текстологія.

За плечима О. В. Мишанича роки напруженої праці на ниві вітчизняної медієвістики, фольклористики, текстології, русистики. Його перу належить 19 монографій і збірників статей.

Знаними далеко за межами України стали його монографії «Григорій Сковорода і усна народна творчість» (1976), «Від підкарпатських русинів до закарпатських українців» (1991), «Карпати нас не розлучать» (1993), «Митрополит Йосип Сліпий».

Видано три збірники праць вченого: «Крізь віки» (1996), «Повернення» (1997), «На переломі» (2002).

Олекса Васильович був палким і активним популяризатором рідного слова: у періодичній пресі опубліковано понад 300 його статей. Він упорядкував і видав 42 томи творів класиків української літератури. Варто згадати збірник «На Верховині», куди ввійшли твори письменників дорадянського Закарпаття (1984), однотомники та багатотомники І. Франка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Л. Глібова, А.Кримського, Лесі Українки, Марка Черемшини, О. Маковея, В. Гренджі-Донського, Наталени Королевої, Катрі Гриневичевої, С. Черкасенка та ін. Підсумком титанічної праці було видання Зібрання творів І. Франка у п'ятдесяти томах, в якому брав участь і О. В. Мишанич і за яке він разом з іншими дослідниками удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1988).

Вчений збагатив українську науку низкою досліджень про заборонених і маловідомих письменників, що стало вагомим внеском у відновлення повноти літературного процесу.

Невтомний учений доклав чимало зусиль для розвитку української науки, консолідації світового українства. О. В. Мишанич брав участь у роботі понад 30 міжнародних наукових конгресів і конференцій (у США, Англії, Італії, Югославії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Білорусі). Був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів (1989–1999), а у 1999–2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів, підготував і видав шість томів матеріалів І-IV конгресів МАУ.

Крім науково-дослідної, Олекса Васильович проводив величезну організаційну і педагогічну роботу. У 1992–1996 рр. О. В. Мишанич був заступником Голови ВАКу України. Згодом — голова спецради Інституту літератури НАН України із захисту докторських дисертацій, заступник голови Наукової ради з проблем «Класична спадщина і сучасна художня література». Підготував 8 докторів і 12 кандидатів наук.

Чимало уваги приділяв О. В. Мишанич науково-організаційній роботі як заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, а також керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Держава високо оцінила творчу діяльність вченого: він заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат премії імені О. Білецького (2003), його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).

Помер Олекса Васильович Мишанич 1 січня 2004 р. на 71-му році життя після тяжкої хвороби.

Література[ред. | ред. код]

  • Мишанич О. З минулих літ: Літературознав. ст. й дослідж. різн. років / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2004. — 390 с.
  • Мишанич О. На переломі: Літературознав. ст. й дослідж. / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 437 с.: портр.
  • Мишанич О. В. Григорій Сковорода і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко — К., 1976. — 151 с.
  • Мишанич О. В. Література Закарпаття XVII–XVIII століть: Іст.-літ. нарис / Відп. ред. Л. Є. Махновець; АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1964. — 116 с.
  • Мишанич О. В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко. — К., 1980. — 343 с.
  • Мишанич О. «Энциклопедия Подкарпатской Руси» і що за нею?: Доп. на V Міжнар. конгресі україністів (м. Чернівці, 26-29 серп. 2002 p.) / НАН України. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка, Міжнар. асоц. україністів. — К., 2002. — 36 с.
  • Сулима М. Господь покликав його служити слову // Літ. Україна. — 2003. — 3 квіт. — С.6.
  • Світлій пам'яті Олекси Мишанича // Карпат. голос. — 2004. — 17-23 січ. — С. 7.
  • Олекса Васильович Мишанич: Біобібліогр. до 70-річчя / Упоряд. Я.Мишанич; Відп. ред. М.Жулинський; НАН України. — К., 2003. — 77 c.