Срезневський Ізмаїл Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Срезневський Ізмаїл Іванович
Sreznev2.jpg
Ізмаїл Срезневський. Літографія, 1854 р.
Народився 1 (13) червня 1812(1812-06-13)
Ярославль, Російська імперія
Помер 9 (21) лютого 1880(1880-02-21) (67 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство/підданство Російська імперія
Діяльність лексикограф[d] і мовознавець[1]
Відомий філолог, славіст, історик, палеограф, український письменник
Alma mater Харківський університет
Відомі студенти Бодуен де Куртене Іван Олександрович, Ламанський Володимир Іванович, Пипін Олександр Миколайович, Anton Semenovič Budilovič[d], Чернишевський Микола Гаврилович, Писарев, Дмитрий Иванович,[d] і Сухомлинов Михайло Іванович
Родичі Срезневський Іван Овсійович
Діти Срезневський Борис
Срезневський Всеволод

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ізмаї́л Іванович Срезне́вський (1 (13) червня 1812(18120613), Ярославль, Російська імперія — †9 (21) лютого 1880, Петербург, Російська імперія) — філолог, славіст, історик, палеограф, український письменник, академік СПб АН. Видав фольклорні та історичні матеріали.

Син професора словесності Івана Євсейовича Срезневського (1770—1819). 

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у Ярославлі (Росія). Протягом 1826—29 навчався на етико-політичному відділенні філософського факультету Харківського університету. Після закінчення університету (1829) працював у Харківському дворянському депутатському зібранні, займався приватною педагогічною практикою. У 1837, захистивши магістерську дисертацію «Опыт о сущности и содержании теории в науках политических», одержав посаду ад'юнкта на кафедрі політекономії та статистики філософського факультету Харківського університету. У 1839 опублікував докторську дисертацію «Опыт о предмете и елементах статистики и политической економики», захистити яку йому не вдалося.

Протягом 1839—42 з науковою метою і у зв'язку з підготовкою до професорського звання із славістики відвідав ряд слов'янських земель. Вважається учнем П. Й. Шафарика. У 1842 став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії та слов'янських мов. У 1846, захистивши дисертацію «Святилища и обряды языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям», став першим у Росії доктором слов'янської філології. Протягом 1847—80 —професор кафедри слов'янознавства Петербурзького університету. З 1851 — екстраординарний, а з 1854 — ординарний Петербурзької АН.

Ізмаїл Срезневський, 1878

Ініціатор і редактор «Известий» (т. 1-10, 1852-63) та «Ученых записок» (т. 1-7, 1854-63) Відділення російської мови а словесності АН. С. —засновник петербурзької школи славістів, автор численних праць з історії давньоруської та російської мов, історії південно-слов'янських літератур, міфології, палеографії. У 1849 опублікував працю «Думки про історію російської мови», в якій звертав увагу на необхідність опису пам'яток письменства, укладання регіональних словників, вивчення тогочасної літературної мови і діалектів, підготовку історичного словника та історичної граматики із залученням історії ін. слов'янських мов, дав також опис основних особливостей української мови. Вчений уперше розробив теоретичні засади слов'янської палеографії, поставивши її вивчення на наукову основу. Опублікував багато пам'яток давньоруського та давньослов'янського письменства («Київські глаголичні уривки» та ін.). Срезневський цікавився українською старовиною і фольклором.

Ще наприкінці 1820 років, навчаючись у Харківському університеті, Срезневський разом з братами Ф. і О. Євецькими, І. Розковшенком, О. Шпигоцьким заснував літературний гурток поетів-романтиків. Його учасники винятково великого значення надавали фольклорним творам, що зберегли подих минулих епох. Зокрема, Срезневський у фольклорі «вбачив багатюще джерело для майбутніх поетів». Зібрані на території Харківської, Полтавської та Катеринославської губернії тексти українських народних пісень і дум Срезневський опублікував у трьох збірниках «Запорожская старина» (1833—1838). Разом з Іваном Розковшенком видавав «Украинский альманах» (1831) та «Украинскій Сборникъ» (1838—1841), які відіграли важливу роль у подальшому розвитку літературного процесу в Україні. На початку своєї наукової діяльності Срезневський вважав українську мову окремою слов'янською мовою, проте згодом розглядав українську, російську та білоруські мови як діалекти чи говори однієї давньоруської мови («Мысли об истории русского языка», розділ V).

Його учнями були Р. Ф. Брандт, А. С. Будилович, В. И. Ламанский, О. М. Пипін, М. И. Сухомлинов, Н. С. Тихомиров, а також М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, Д. І. Писарєв.

Помер у Петербурзі. Похований в родовому маєтку Срезневе[ru] Рязанской губернії (нині Шиловський район[ru] Рязанської області).

Харківському періоду життя Срезневського присвячена праця його сина Всеволода Ізмайловича (1867—1936) — історика літератури, археографа, члена-кореспондента АН СРСР.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Йому належать прозові та поетичні твори на українську тематику, написані українською мовою (оповідання «Майоре, майоре!», балада «Корній Овара» та ін.).

Праці[ред.ред. код]

Літаратура та джерела[ред.ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118798340 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.