Фруктуосо Рівера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хосе Фруктуосо Рівера-і-Тоскана
ісп. José Fructuoso Rivera y Toscana
Хосе Фруктуосо Рівера-і-Тоскана
25 вересня 1830 — 24 жовтня 1834
Попередник: Луіс Едуардо Перес (тимч.)
Наступник: Карлос Анайя
 
Партія: Партія Колорадо
Народження: 17 жовтня 1784(1784-10-17)
Дурасно, Колоніальна Бразилія
Смерть: 13 січня 1854(1854-01-13) (69 років)
Мело, Уругвай
Дружина: Бернардіна Фрагосо де Рівера

Медіафайли у Вікісховищі?

Хосе Фруктуосо Рівера-і-Тоскана (ісп. José Fructuoso Rivera y Toscana José Fructuoso Rivera y Toscana); 17 жовтня 1784, Дурасно, Колоніальна Бразилія - 13 січня 1854, Мело, Уругвай)  — уругвайський генерал, учасник визвольного руху народів Ріо-де-ла-Плати. Соратник Хосе Хервасіо Артигаса, що зрадив його в 1820 році. Перший президент Східної республіки Уругвай (1830 - 1834).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1784 році в Дурасно; його батьками були великий землевласник Іларіон Перафан де ла Рівера Браво і Андреа Тоскано. Таким чином, він по народженню належав до скотарям, незадоволеним монополією на торгівлю, що надаються жителям власне Іспанії.

Разом з Артігасом[ред. | ред. код]

Під час Східної революції приєднався до сил Хосе Артігаса, під його командуванням в 1811 році брав участь в битві при Лас-Пьедрас . Після початку португальско-бразильського вторгнення намагався зупинити наступаючі португальські війська, а потім слідуючи Артігасу взяв участь в Уругвайському кінець .

Брав участь в експедиції у Східних місіях під командуванням Еусебіо Вальденегро і Фернандо Оторгеса, під командуванням Мануеля Пагола брав участь у Другій облозі Монтевідео. Однак, коли Артігас виступив проти генерала Рондо, Рівера покинув Артігаса.

Після того, як Альвеар взяв Монтевідео, Рівера командував військами Східної смуги в битві при Гуаябосе, розбивши Мануеля Доррего. Після того, як війська Доррего в безладді бігли, Альвеар передав контроль над Східною смугою Артігасу і його послідовникам. У той час як війська Оторгеса наводили страх на жителів Монтевідео, Рівера став розглядатися колишніми роялістами і прихильниками португальців в якості гаранта законності і порядку.

Португальське завоювання[ред. | ред. код]

Після початку в 1816 році нового португало-бразильського вторгнення Рівера спочатку знову став на сторону Артігаса, і здобув ряд невеликих перемог над португальцями. Однак в листопаді він програв бій за Индиа-Муерто, що дозволило португальським військам окупувати Монтевідео.

К середині 1818 року оборонна стратегія Артігаса стала викликати питання у його підлеглих. Рівера був єдиним з великих офіцерів, які не виступили проти лідера, і АртІгас передав йому командування найбільш боєздатними військами. Після цього ряд видних офіцерів (включаючи Руфіно Баус і Мануеля Орібе ) поїхали в Буенос-Айрес. У свою чергу Верховний директор Пуейредон запропонував Рівері стати верховним командувачем військами в Східній провінції замість Артігаса, але Рівера відмовився. Рівері вдалося здобути ряд дрібних перемог, але потім він зазнав великої поразки в битві при Арройо-Гранде.

Після поразки в битві при Такуарембо 20 січня 1820 року Рівера розташувався з військами в долині Трес-Арболес. Артігас наказав йому приєднатися до його армії, але Рівера, який уклав перемир'я з португальським командувачем Бентушем Мануелем Рібейру, відмовився виконати наказ.

Сісплатіна[ред. | ред. код]

Після підписання перемир'я з португальським губернатором бароном Лекором, Рівера вступив в армію Португалії, його солдати пішли за ним. Португальці зібрали на окупованій території Східної смуги Сісплатінскій конгрес, який в липні 1821 проголосив приєднання цих земель до Бразилії в якості провінції Сісплатіна. Навколо Лекора утворилося політичне угруповання, відоме як « клуб барона » - зародок майбутньої партії «Колорадо».

Коли Бразильська імперія проголосила незалежність від Португалії, Рівера пішов за Лекором, який підтримав Педру I і вирішили вигнати португальські війська з Монтевідео. У листопаді 1823 року португальські війська здали Монтевідео Лекору, який проголосив його приєднання до провінції Сісплатіна Бразильської імперії; Рівера отримав титул «барона Такуарембо».

Тридцять три Оріенталес[ред. | ред. код]

У ніч на 19 квітня 1825 року в східному березі висадилася група людей під командуванням Хуана Антоніо Лавальеха, відома згодом як « Тридцять три Оріенталес ». Рівера зі своїми військами перейшов на їхній бік, що стало вирішальним фактором їхнього успіху завдяки його високому престижу серед місцевого населення. Уже через кілька днів на боці повстанців було кілька тисяч чоловік. 14 червня 1825 в містечку Флорида зібрався Флоридський конгрес, який 25 серпня проголосив незалежність Східної провінції від Бразилії та її входження до складу Сполучених провінцій Південної Америки .

4 вересня Рівера зазнав поразки від Рібейру, але 24 вересня взяв реванш у битві при Рінконі. 20 жовтня об'єднані сили Рівери і Лавальеха здобули вирішальну перемогу в битві при Саранді. Перемоги Лавальеха і Рівери привернули увагу Буенос-Айреса, і в грудні Конгрес Сполучених провінцій проголосив повернення Східної провінції до складу країни. У відповідь 10 грудня Бразилія оголосила війну Сполученим провінціям. 1 січня 1826 року Сполучені провінції оголосили війну Бразильської імперії, і почалася Аргентино-бразильська війна .

На початку 1826 року призначений президентом Рівадавієй командувач Мартін Родрігес наказав Рівері атакувати Рібейру, але той відмовився переслідувати ворога. 17 червня за наказом Лавальеха Родрігес заарештував Рівера і відправив про це повідомлення в Буенос-Айрес. Президент наказав заарештувати Рівера, але той втік до Санта-Фе, де його взяв під захист губернатор Лопес.

Кампанія в Східних місіях[ред. | ред. код]

У ключовий період війни Рівера не діяв в Санта-Фе. Якщо справи на суші складалися на користь Сполучених провінцій (змінивши назву країни на «Аргентина»), то на морі перевага була у бразильського флота; блокада гирла Ріо-де-ла-Плати наносила великої шкоди аргентинської торгівлі. Під тиском Великої Британії аргентинський президент Рівадавія запропонував мир Бразилії, але бразильців не влаштували умови. Це призвело до падіння уряду Рівадавії, і губернатором Буенос-Айреса став Мануель Доррего, який вирішив продовжити війну. Однак економічна ситуація в Буенос-Айресі була катастрофічною, а інші провінції не підтримували його; потрібно було щось екстраординарне для перехоплення ініціативи. Тому Доррего уклав договір з Лопесом, відповідно з яким той повинен був окупувати Східні місії. Проти цього плану виступив командувач республіканської армії генерал Лавальеха.

Рівера був посланий в провінцію Ентре-Ріос , але не зміг набрати там добровольців, тому в лютому 1828 року перейшов в Східну провінцію. Лавальєха наказав своєму підлеглому Мануелю Орібе схопити Рівера, але той встиг зібрати 400 осіб, з якими швидко рушив на північ. 20 квітня, обдуривши Орібе, Рівера форсував річку Ібікуї і вторгся на територію Східних місій.

Після декілька невеликих боїв Рівера отримав наказ окупувати всю територію Східних місій. Естаніслао Лопес хотів сам очолити компанію, але Рівера, який тимчасово повернувся в Санта-Фе, був проти цього. За наказом Рівери війська провінції Коррієнтес під командуванням Лопеса Чіко, до яких приєдналися близько 1.000 чоловік зі Східної провінції, зайняли Східні місії. Бразильці, побоюючись нападу на Порту-Алегрі, залишалися в обороні.

Тим часом Доррего під впливом блокади і внутрішньої фінансової ситуації погодився на мир з Бразилією на умовах проголошення незалежності території Східної смуги. Імператор Бразилії також погодився на це, але зажадав виведення військ Рівери і визнання бразильського суверенітету над Східними місіями. 27 серпня 1828 року підписана Попередня мирна конвенція .

У листопаді Рівера рушив на південь, забравши з собою всю худобу, все туземне населення Східних місій, і все майно, яке вони тільки могли забрати. Все це було доставлено на південний берег річки Куараі, де Рівері було дозволено оселитися. Рівера заснував поселення Санта-Роса-дель-Куараі. Річка Куараї стала кордоном: територія на південь від неї увійшла до складу нової держави Уругвай, на північ - до складу бразильської провінції Ріу-Гранді-ду-Сул .

Перше президентство[ред. | ред. код]

Завдяки своїм діям в Східних місіях Рівера заслужив військову славу, і в 1830 році на перших президентських виборах був обраний президентом Уругваю. Він зіткнувся з величезною кількістю проблем, які не міг вирішити. В країні була відсутня нормальна адміністрація, і багато питань вирішувалися за допомогою спеціальних уповноважених; були неврегульовані прикордонні питання з Бразилією; новонароджена країна не мала нормальної фінансової системи.

Рівера не був державним діячем, не вмів керувати, покладався на особисті контакти. Тому він залишив владу в країні в руках угрупування, відомого як « П'ять братів », а сам їздив туди і сюди. «П'ять братів» намагалися налагодити життя в країні, видаючи закони і укази, але у них не вистачало політичної влади втілити їх в життя.

Уряд відремонтував порт Монтевідео, випустив першу валюту, у великих кількостях продавав землю, заснував Нормальну школу Монтевідео, однак при цьому у Монтевідео було лише три початкових школи. Крім того, уряд погано функціонував і був уражений корупцією. Рівера особисто дозволив заборонене Конституцією ввезення негрів-рабів, назвавши їх «поселенцями під патронажем».

Колишній губернатор Лавальєха спробував в липні 1832 року підняти повстання і атакував Дурасно, але це повстання було швидко придушене. Незабаром після цього полковник Еухеніо Гарсон спробував влаштувати путч, після чого був змушений втекти з країни. У лютому 1833 року аргентинець Мануель Оласабаль вторгся через Серро-Ларго, але не отримав підтримки і був змушений відступити. У березні 1834 року Лавальєха висадився в районі Колонії-дель-Сакраменто і пройшов через усю країну, намагаючись підняти людей, після чого був вигнаний на іншому кінці країни через річку Куараі. Рівера брав особисту участь у придушенні цих виступів, отримуючи при цьому підтримку з Бразилії. Племінник Рівери Бернабе здійснив геноцид індіанців чарруа і гуарані .

У 1835 році уряд Рівери був дискредитований настільки, що виникло побоювання, що нові президентські вибори виграє Лавальєха. Однак Рівера призначив урядовим кандидатом міністра оборони Мануеля Орібе, що належав до угруповання Лавальєхи. Це розкололо лавальєхістів. Перед тим, як передати йому владу, Рівера призначив себе генерал-комендантом діючої армії, що дало йому владу в країні, яку можна порівняти з владою президента. 24 жовтня 1834 року він склав з себе президентські повноваження.

Під час президентства Орібе[ред. | ред. код]

Ставши президентом Орібе виявив, що в країні немає грошей, що в управлінні - безлад, і що практично вся країна перебуває в руках його опонента. Тому він почав розслідування скоєних попередньою адміністрацією порушень, в яких були замішані найпомітніші прихильники Рівери.

Тим часом в південній Бразилії почалася війна Фаррапус, де була проголошена республіка Ріу-Гранді. Це призвело до того, що ті, хто програв з обох сторін почали шукати притулку в Уругваї. Рівера спочатку підтримав ріуграндійца Бентоша Рібейру, з яким вони були знайомі по Сісплатіне, що змусило Орібе відсторонити його від військового командування, щоб не викликати неприємностей у відносинах з Бразильської імперією.

Ця обставина, повернення вигнаних їм прихильників Лавальєха, а також призначення президентом Орібе командувачем військами свого брата Ігнасіо, який в усьому крім назви став головнокомандувачем польовою армією, Рівера сприйняв як напад на себе особисто, і в липні 1836 року підняв повстання проти президента Орібе, проте через місяць був розбитий в битві при Карпінтерія і втік до Порту-Алегрі.

Там Рівера отримав підтримку бразильців, а також набрав скільки зміг аргентинців-унітаристів, включаючи генерала Хуана Лавальє, і в 1837 році знову вторгся в Уругвай. Протягом декількох місяців війна носила невизначений характер, але в середині 1838 року Рівера зрадив ріуграндійцев і отримав підтримку бразильського імператора. Тоді ж Орібе посварився з французами, відмовивши у наданні дозволу на користування уругвайськими портами французькій ескадрі, яка блокувала Буенос-Айрес, щоб натиснути на президента Хуана Мануеля де Росаса. За допомогою Лавальє Рівера розгромив Ігнасіо Орібе в битві при Пальмарес, зайняв всю країну і осадив Монтевідео. У цих умовах Орібе склав із себе президентські повноваження і відбув в Буенос-Айрес, де Росас, однак, прийняв його як законного конституційного президента Уругваю.

Друге президентство[ред. | ред. код]

Рівера скликав Національну Асамблею і обрав себе президентом. Як і під час першого терміну, він передав фактичну владу своїм друзям, а сам зайнявся поїздками по країні.

Аргентинці-федералісти, які раніше підтримували Лавальєха, відмовилися визнати Рівера. Спочатку вони не намагалися атакувати його, але коли губернатор провінції Коррієнтес Хенаро Берон де Астрада уклав з Ріверой союз, то губернатор провінції Ентре-Ріос Паскуаль Ечагуе, розгромивши Берона де Астраду за допомогою «білих» (тобто прихильників Орібе ) уругвайських емігрантів, вторгся в Уругвай. Рівера не став виходити йому назустріч, а навпаки, постарався відтягнути його подалі від його баз, після чого 29 грудня 1839 року розгромив у битві при Каганче.

Завдяки союзу Росаса з Бероном де Астрадою громадянська війна в Уругваї злилася з аргентинською громадянською війною в єдиний збройний конфлікт. Коли наступник Берона де Астради Педро Ферре повстав проти Росаса, то Рівера підтримав його і відправив командувати його військами Лавалью, а потім Паса.

Без Рівери і французької підтримки Лавальє був розбитий Мануелем Орібе, якого Росас поставив на чолі федеральної аргентинської армії. Хосе Марія Пас розгромив Ечагуе і вторгся в Ентре-Ріос, але був змушений повернутися на схід під захист Рівери. Потім Пас і Ферре уклали союз про спільні дії проти федеральних аргентинських військ і уругвайських «білих». Орібе рушив на схід і наздогнав армію Рівери в Арройо-Гранде в провінції Ентре-Ріос. 6 грудня 1842 року відбулося найбільший в історії Південної Америки бій, в якому Рівера був повністю розгромлений. Переслідуваний Орібе, Рівера втік до Монтевідео; громадянська війна повернулася на територію Уругваю.

Велика облога Монтевідео[ред. | ред. код]

16 лютого 1843 року Орібе почав облогу Монтевідео. Поки Пас організовував оборону всередині міста, Рівера зайнявся збором нової армії в глибині країни. 1 березня 1843 Конгрес оголосив про закінчення президентства Рівери, формально передавши владу Хоакину Суаресу і організував «Уряд оборони»; Орібе розмістився в Серріто, де було створений т. з. «Уряд Серріто».

27 березня 1845 року Рівера був повністю розбитий Хусто Хосе де Уркісой в битві при Індіа-Муерте, і був змушений тікати до Бразилії. Там він був заарештований і посаджений у в'язницю в Ріо-де-Жанейро, звідки кілька місяців по тому був звільнений. «Уряд оборони» призначив його послом в Парагвай, і 18 березня 1847 р. він прибув в Монтевідео за вірчими грамотами. У наступні дні кілька батальйонів вчинили змову для повернення Рівери до влади. Уряд запропонував йому дипломатичний пост в Європі, який він відкинув, і тоді його заарештували і засудили до вигнання.

1 квітня повстали війська під командуванням Сесара Діаса і Венансіо Флореса, зажадавши звільнення Рівери. Мелькор Пачеко-і-Обес склав із себе повноваження головнокомандувача і відплив до Європи.

Рівера відмовився від корабля, наданого народом, і був призначений головнокомандувачем армією. Органи влади були реорганізовані; туди був включений ряд прихильників Рівери. Рівера спробував досягти угоди з Орібе, але президент Суарес заборонив це робити. Рівера спробував перенести війну вглиб країни, але в січні 1847 року його сили були розбиті в битві при Серро-де-лас-Анімас.

Після цього Рівера спробував укласти з противником нову угоду про умови закінчення бойових дій (повернення конфіскованої власності, вибори і т. п.), і уряд засудив до вигнання його з республіки «до закінчення війни». 4 грудня 1847 року він був заарештований полковниками Лоренсо Батльє і Франсіско Тахесом в Мальдональдо, і депортований до Бразилії на французькому судні.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Він був залишений в Ріо-де-Жанейро з забороною покидати місто. Після закінчення громадянської війни президент Хуан Франсиско Хіро заборонив йому повернення в Уругвай, але 25 вересня 1853 року він був скинутий в результаті військового перевороту, здійсненого Венансіо Флоресом. Флорес призначив для управління країною тріумвірат з себе, Рівери і Лавальєхи (обидва останні перебували у вигнанні). Лавальєха помер перш, ніж зміг повернутися і зайняти посаду. Рівера помер 13 січня 1854 року.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Alfredo P.M. Silva. Os Generais do Exército Brasileiro, 1822 a 1889. M. Orosco & Co., Rio de Janeiro, 1906, vol. 1, 949 pp.
  • Пинтос Ф. Р. Хосе Артигас. — М.: Прогресс, 1964.
  • Jesualdo. Artigas, del vassalaje a la revolution. Buenos-Aires. 1940, 1961.
  • Хесуальдо. Артигас. — М.: Молодая гвардия, 1968. — (Жизнь замечательных людей).
  • Хачатуров К. А. Уругвайский феномен. — М.: Международные отношения, 2004. — ISBN 5-7133-1198-8
  • Михайлов С. С. Артигас и его значение в истории Уругвая // Новая и новейшая история — 1965 — № 1.
  • Acevedo E. Jose Artigas, jefe de los orientales y protector de los pueblos libres. Montevideo, 1909—1910.
  • Barbagelata H. Artigas y la revolution americana. Paris, 1930.
  • Castellanos A. Vida de Artigas. Montevideo, 1954.
  • Fregeiro G.Z. Artigas. Estudio historico, djcumentos justificativos. Montevideo, 1886.
  • Maeso J. El general Artigas y su epoca. Montevideo, 1885.
  • Menedes E. Artigas, defensor de la democratica americana. Montevideo, 1955.
  • Pereda S. Artigas. t.I-V, Montevideo,1930-1931.
  • Petit Munos E. Artugas y su ideario a traves de seis series documentales. Montevideo, 1956
  • Street J. Artigas and the emancipation of Uruguay. N.Y. 1959
  • Daniel Vidart. Crónica del genocidio charrúa.

Посилання[ред. | ред. код]