Захарівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Захарівський район
Zakharivka Raion COA.png Zakharivka Raion Flag.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Одеська область
Код КОАТУУ: 5120200000
Утворений: 1923 р.
Населення: (на 1.02.2016)
Площа: 956 км²
Густота: 21.1 осіб/км²
Тел. код: +380-4860
Поштові індекси: 66700—66744
Населені пункти та ради
Районний центр: смт Захарівка
Селищні ради: 2
Сільські ради: 11
Смт: 2
Села: 51
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 66700, Одеська область, Захарівський р-н, смт. Захарівка, вул. Леніна, 69, 9-13-50
Веб-сторінка: Фрунзівська РДА
Голова РДА: Шестопалюк Павло Степанович
Голова ради: Паровенко В'ячеслав

Commons-logo.svg Захарівський район у Вікісховищі

Захарівський район (до 1927 року — Захар'ївський, у 1927—2016 роках — Фрунзівський) — район в Одеській області (Україна). Район розташований на заході області, межує з Республікою Молдова на заході, Великомихайлівським районом на півдні, Великомихайлівським районом на сході, Подільським районом на півночі й Окнянським та Ананьївським районами Одеської області на північному заході та сході відповідно.

Адміністративним, промисловим та культурним центром Захарівського району Одеської області є смт Захарівка (у 1927—2016 роках — Фрунзівка), з кількістю населення 5298 чоловік.

Історія[ред.ред. код]

До кінця XVII століття про цей край, захоплений турками і татарами, в Російській імперії знали дуже мало. Вважали, що він «пустинний, безводний і безлісий, непридатний для заселення». Однак, у 1791 році, коли землі між Бугом і Дністром були приєднанні до Російської держави, виявилося, що тут є чимало поселень. Захарівка була одним з них. ЇЇ заснували в другій половині XVII І століття українські і російські кріпаки-втікачі, а також молдовани, які прийшли сюди з-за Дністра.

Царський уряд інтенсивно колонізував цей край. Він щедро роздавав землі поміщикам з умовою обов'язкового їх заселення кріпаками з внутрішніх губерній.

Заселення цих земель йшло дуже повільно. На примусове «закріплення в селянство» і встановлення повинностей поселенці Побужжя відповідали боротьбою проти поміщиків. У заворушеннях 1803—1804 років активну участь брали і селяни Захарівки.

В 1843 році Захарівка стала волосним центром Тираспольського повіту Херсонської губернії. Розвивалася торгівля, поряд з нею ще й ремесла- ковальське, кравецьке, шорне, шапкове.

У 1890-х роках Захарівка стала одним з місцевих ринків найму сільськогосподарських робітників. В 1887 році було відкрито дві школи.

Нелегким було становище в Захарівці в 1920—1922 роках. До господарської розрухи додалася ще посуха. Все це утруднювало відбудову сільського господарства. В 1923 році Захарівка стала центром новоутвореного району.

3 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися у село, але невдовзі на їх місце прийшли румуно-боярські окупанти.

Понад 1000 захарівців із зброєю в руках боролися проти ворога на фронтах Другої Світової війни. 283 з них віддали життя за свободу.

4 квітня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Фрунзівщину.

В 1963 році Фрунзівку було віднесено до розряду селищ міського типу.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано сільради Фрунзівського району: Бранкованівську та Малігонівську — до складу Ширяївського району, а Соше-Острівську — до складу Великомихайлівського району.[1]

Громадянська війна[ред.ред. код]

До наступу «білих» з півдня і петлюрівців з півночі, місцевість була під контролем «червоних».

Наступаючи в одеському напрямі, частини армії УНР, дійшли до станції Бірзула (у м. Подільськ). У цьому районі розташувалася Волинська група (її основу складали 1-ша Північна дивізія і 4-а дивізія сірожупанників) петлюрівців. З чуток в районі Одеси очікувався Білий десант, і група повинна була стати заслоном проти добровольчих частин. На станцію Перехрестове (найближча північніше Затишшя) був висунутий 2-ий Переяславський кінний полк під командуванням полковника Миколи Аркаса. Чисельність полку перевищувала 300 осіб, але озброєно з них було менше третини. У полку були три кулемети, причому один несправний.

3-ій вільно — Драгунський Новоросійський полк, після взяття Одеси (спільно з офіцерськими організаціями, за підтримки Антанти), рушив на північ, і дійшов до станції Затишшя.

Аркас, при особистій зустрічі з Ляшковим запевнив останнього, що він, і його бійці, маючи одну і ту ж мету боротьби з більшовиками, є союзниками Доброармії).

Ляшков повірив Аркасу — і на тому заспокоївся, повністю впевнений в тому, що стоїть пліч-о-пліч з союзниками.

Перші контакти між представниками двох армій носили цілком мирний характер. Так тривало кілька днів, поки драгуни — несподіваного не були атаковані і роззброєні петлюрівцями.

14 вересня 1919 сотник Кінного полку імені Максима Залізняка Олексій Царенко зі своїми 50-ма козаками атакували, перебуваючому в ешелоні, біля станції Затишшя, 3-й Драгунський Новоросійський полк.

50 українських козаків полонили 326 добре озброєних білоармійців. Було також захоплено: 2 гармати, 16 кулеметів, 380 коней, потяг з 29 вагонами.

Командир новоросійців, ротмістр Ляшков, переконаний у миролюбності Аркаса і тому, не прийнявши заходів охорони, застрелився.

Пізніше, вже в еміграції, полковник Аркас. докладно описав цей епізод! Він повідомив про те, що жителі Затишшя повідомили йому, що «білі» кудись збираються, а зв'язку зі станцією не було. Тоді Аркас відправив своїх кіннотників на рекогносціювання, але білі, помітивши їх, відкрили вогонь, після чого були атаковані і роззброєні.

Для проведення рекогносціювання петлюрівський командир використав практично всіх озброєних людей в полку. Неясно, чи побоювався Аркас, що буде дійсно атакований, і повідомлення про збори у Затишші затвердило його в цій думці, або, скориставшись моментом, він вирішив захопити Білу батарею.

Але зіткнення було, і потім Аркасу довелося відкидати звинувачення, у розв'язанні війни між петлюрівцями і білими. Вважалося, що розв'язання війни, було більш вигідним Білій армії.

15 грудня 1919 наказом по армії УНР, Аркас був оголошений зрадником. Велика частина полку незабаром повернулася до армії УНР.

Примітка: Альтернативні думки.

1.) Гетьман Павло Скоропадський, був особисто знайомий з Аркасом, так як, він був його особистим охоронцем (у листопаді 1918 року, заарештований Гетьманськими спецслужбами, за участь в підготовці повстання, проти нього). У своїх мемуарах, про цей випадок, гетьман пише наступне: «Микола Аркас розділив свій полк надвоє — по 45 бійців — і направив їх на фланги драгунів А сам із десятком штабних старшин захопив ворожу батарею Після цього запропонував денікінцям скласти зброю, тому що інакше введе в бій „другий полк“. Той, якого в нього насправді не було. Денікінці зброю склали, босі махновці вискочили з укриття і озброїлися. Тільки тоді драгунам стало ясно, як ганебно вони програли бій. Їх командир застрелився. Аркас наказав поховати його з усіма почестями. Станція, де це сталося, звалась Затишшя».

2.) На одну з думок, українські кавалеристи, вночі оточили і потім спокійно роззброїли захоплених зненацька, заспаних драгунів (імовірно, за спогадами офіцерів Зведено-Драгунського полку).

Населення[ред.ред. код]

Населення району проживає в 53 населених пунктах (з них 2 селища міського типу), які входять до 2 селищних та 11 сільських рад і станом на 2015 рік становило 20 242 осіб, з них міського — 8 869, сільського — 11 373 осіб[2].

За переписом 2001 року розподіл мешканців району за рідною мовою був наступним[3]:

Природа[ред.ред. код]

Територією району протікає річка Кучурган. Тут проводили розкопи викопної фауни (14 біозона Мейна) палеотеріологи з групи Вадима Топачевського[4][5].

Туризм[ред.ред. код]

На території району створено ботанічний заказник загальнодержавного значення Павлівський, ландшафтний заказник місцевого значення Шептереди.

В районі народились[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Фрунзівського району було створено 19 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 50,23 % (проголосували 7 311 із 14 554 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 37,57 % (2 747 виборців); Сергій Тігіпко — 18,59 % (1 359 виборців), Юлія Тимошенко — 16,85 % (1 232 виборців), Михайло Добкін — 5,92 % (433 виборців), Олег Ляшко — 5,36 % (392 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 3,49 %.[6]

Посилання[ред.ред. код]


Одеська область Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року "Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР"
  2. ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАЯВНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ на 1 січня 2015 року
  3. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць
  4. Короткевич, Е. Л. Фауна крупных млекопитающих из плиоценовых отложений долины р. Кучурган // Место и значение ископаемых млекопитающих Молдавии в кайнозое СССР. — Кишинев, РИО АН Молд. ССР, 1967. — С. 77-84.
  5. Топачевский, И. В. Новые виды рода Pratilepus (Lagomor-pha, Leporidae) из плиоценовых отложений кучурганской толщи // Вестн. зоологии. — 1980. — N 5. — С. 37-40.
  6. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 2016-03-31.