Фульдське абатство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фульдське абатство
ПрапорГерб
Black St George's Cross.svgWappen Bistum Fulda.png
Зображення
Дата створення / заснування 1220
Офіційна мова латина
Континент Європа
Держава Німеччина
Столиця Фульда
Адміністративна одиниця Фульда
Форма правління Теократія
Чернечий орден Бенедиктинці
Час/дата припинення існування 1802
CMNS: Фульдське абатство у Вікісховищі

Координати: 50°33′14″ пн. ш. 9°40′18″ сх. д. / 50.55402777780577850° пн. ш. 9.67175000002777807° сх. д. / 50.55402777780577850; 9.67175000002777807

Імперське абатство Святого Боніфація — одне з найдавніших і найбагатших абатств середньовічної Німеччини. З 774 до 1802 року мало статус імперського. Засноване на березі річки Фульда 12 березня 744 року Стурмієм — улюбленим учнем «апостола Німеччині» святого Боніфація, похованого в цьому абатстві. Навколо монастиря згодом виросло місто Фульда .

Опис[ред. | ред. код]

Резиденція князів-абатів Фульди
Гравюра з видом абатства (1655)
Мініатюри з Фульдского сакраментарію (XI століття)
Інтер'єр «високої церкви» абатства
Абатство після перебудов Дінценгофера

Фульдське абатство було засноване 744 року святим Стурмієм, учнем святого Боніфація. Абатство стало автономною одиницею місцевої церкви й одним із центрів християнської місії в Німеччині. У монастирі був прийнятий статут святого Бенедикта. Вже за життя святого Боніфація абатство в Фульді придбало землі в Саксонії та Тюрінгії. З 751 року абат підкорявся не місцевому єпископу, а безпосередньо Папі Римському . До мощей Святого Боніфація не висихав потік пілігримів. За часів абата Храбана Мавра, в 822—844 роках, в монастирських стінах проживало понад 600 ченців. Крипта монастиря була споруджена у 820-х роках, саме тут ховали померлих ченців (нині церква св. Михайла).

Після мученицької смерті від рук язичників-фризів, мощі святого Боніфація були перенесені до Фульди. Святий Раймунд, наступник святого Боніфація на кафедрі Майнца, намагався підпорядкувати абатство своій юрисдикції, але успіху в цьому не мав. З цієї причини він заснував абатство Герсфельд, розташоване поряд з Фульдою.

Між 790 і 819 роками абатство зазнало реконструкції. Проєкт нового монастирського храму ґрунтувався на моделі будівлі IV століття (нині знесеної), давньої базиліки Святого Петра в Римі. Мощі святого Боніфація, якого називають «апостолом Німеччини», були покладені в крипті. Церква була повністю перебудована в епоху бароко. Невелика каплиця IX століття була розташована недалеко від церкви. Пізніше на цьому місці був заснований жіночий монастир.

Фульда увійшла в історію як один з центрів каролінгсткого відродження . Звідси розсилалися місії по всій Саксонії. Монастир славився своїм скрипторієм і бібліотекою, де зберігалося щонайменше 2000 рукописів. Нині основна частина монастирських архівів зберігається в Марбурзі .

У X столітті настоятель монастиря був визнаний очільником усіх бенедиктинців Німеччини і Галії. У XII столітті абати виконували функцію імперських канцлерів, а 1220 року Фрідріх II закріпив за ними привілеї князів імперії. Однак посилення майнцських архієпископів і Гессенського можновладного дому поступово зробило Фульду пішаком в боротьбі цих могутніх феодалів за панування на землях в середній течії Рейну.

В середині XV століття монастир втрачає залишки колишнього політичного значення, а в роки Селянської та Тридцятилітньої воєн зазнає неодноразового розграбування. Після Реформації абатство опинилося в оточенні протестантських земель. Соборна церква 1294—1312 років у XVII столітті була відновлена, а в XVIII столітті перебудована в стилі зрілого бароко за проєктом Йоганна Дінценгофера .

1752 року абатство стало центром однойменної єпархії . У 1730—1757 роках для абата-єпископа Адольфа фон Дальберга за 4 км від Фульда була споруджена барокова резиденція — палац-замок Фазанерія . Родина Дальберга в особі Карла Теодора продовжувало панувати в Фульді в епоху Наполеонівських воєн .

Під час секуляризації імперських володінь в 1801 році єпископство Фульда і абатство Корвей планувалося передати Вільгельму V Оранскому, проте врешті Фульда увійшла до складу королівства Вестфалія (1806) та великого герцогства Франкфуртського (1810). Рішенням Віденського конгресу місто Фульда та інші володіння єпископа були приписані до території великого герцогства Гессенського.

Князі-абати Фульди[ред. | ред. код]

  • Стурмій (744—779);
  • Баугульф (779—802);
  • Ратгар (802—817);
  • Айгіль (818—822);
  • Храбан Мавр (822—842);
  • Гатто I (842—856)
  • Тіото (856—869);
  • Зиґігарт (869—891);
  • Гвоґґі (891—915);
  • Гельмфрід (915—916);
  • Гайко (917—923);
  • Гільтіберт (923—927);
  • Гадамар (927—956);
  • Гатто II (956—968);
  • Верінар (968—982);
  • Брантох I (982—991);
  • Гатто III (991—997);
  • Еркенбальд (997—1011);
  • Брантох II (1011—1013);
  • Поппо (1013—1018);
  • Ріхард (1018—1039);
  • Зигіварт (1039—1043);
  • Роїнг (1043—1047);
  • Егберт (1047—1058);
  • Зигфрід (1058—1060);
  • Відерад фон Еппштайн (1060—1075);
  • Руотгарт (1075—1096);
  • Годефрід (1096—1109);
  • Вольфгельм (1109—1114);
  • Ерлоф фон Бергольц (1114—1122);
  • Ульріх фон Кемнат (1122—1126);
  • Генріх I фон Кемнат (1126—1132);
  • Берто I фон Шліц (1132—1134);
  • Конрад I (1134—1140);
  • Алегольф (1140—1148);
  • Руггері I (1148);
  • Генріх II фон Бінгартен (1148—1149);
  • Марквард I (1150—1165);
  • Гернот (1165);
  • Герман (1165—1168);
  • Бургард фон Нюрінгс (1168—1176);
  • Руггер II (1176—1177);
  • Конрад II (1177—1192);
  • Генріх III фон Кронберг (1192—1216);
  • Гартман I (1216—1217);
  • Куно (1217—1221);
  • Конрад III фон Малькес (1221—1249);
  • Генріх IV фон Ертгаль (1249—1261);
  • Берто II фон Лайбольц (1261—1271);
  • Берто III фон Макенцель (1271—1272);
  • Берто IV фон Бімбах (1273—1286);
  • Марквард II фон Бікенбах (1286—1288);
  • Генріх V фон Вайльнау (1288—1313);
  • Еберхард фон Ротенштайн (1313—1315);
  • Генріх VI фон Гогенберг (1315—1353);
  • Генріх VII фон Кранлукен (1353—1372);
  • Конрад IV фон Ганау (1372—1383);
  • Фрідріх I фон Ромрод (1383—1395);
  • Йоганн I фон Мерлау (1395—1440);
  • Герман II фон Бухенау (1440—1449);
  • Райнгард фон Вайльнау (1449—1472);
  • Йоганн II фон Генненберг-Шлезінген (1472—1513);
  • Гартман II Кіркберг (1513—1521 / 29);
  • Йоганн III фон Хенненберг-Шлезінген (1521/29 — 1541);
  • Філіп Шенк цу Швайнсберг (1541—1550);
  • Вольфганг Дітріх фон Озіґгайм (1550—1558);
  • Вольфганг Шуцбар (1558—1567);
  • Філіп Георг Шенк цу Швайнсберг (1567—1568);
  • Вільгельм Гартман фон Клауер цу Вора (1568—1570);
  • Бальтасар фон Дернбах (1570—1606);
  • Юліус Ектер фон Меспельбрун (1576—1602);
  • Йоганн Фрідріх фон Швальбах (1606—1622);
  • Йоганн Бернгард Шенк цу Швайнсберг (1623—1632);
  • Йоганн Адольф фон Гогенек (1633—1635);
  • Герман Георг фон Нойгоф (1635—1644);
  • Йоахим фон Гравенег (1644—1671);
  • Бернгард Густав фон Баден-Дурлах (1671—1677);
  • Плацидус фон Дросте (1678—1700);
  • Адальберт I фон Шлайфрас (1700—1714);
  • Костянтин фон Буттлар (1714—1726);
  • Адольф фон Дальберг (1726—1737);
  • Аманд фон Бусек (1737—1756), з 1752 року князь-єпископ .

Література[ред. | ред. код]

  • Wolfgang Hamberger u. a. (Hrsg.): Geschichte der Stadt Fulda. Von den Anfängen bis zum Ende des Alten Reiches. Parzeller, Fulda 2009, ISBN 978-3-7900-0397-0.
  •  Ulrich Hussong: Studien zur Geschichte der Reichsabtei Fulda bis zur Jahrtausendwende. Teil I–II. In: Archiv für Diplomatik. 31, 1985, S. 1–225; Archiv für Diplomatik. 32, 1986, S. 129–304.
  • Walter Heinemeyer, Berthold Jäger (Hrsg.): Fulda in seiner Geschichte. Landschaft Reichsabtei Stadt. Elwert, Marburg 1995, ISBN 3-7900-0252-6. (Veröffentlichungen der Historischen Kommission für Hessen 57)
  • Berthold Jäger: Fulda im Alten Reich. Parzeller, Fulda 1996, ISBN 3-7900-0275-5. (Veröffentlichungen des Fuldaer Geschichtsvereins 59)
  • Werner Kathrein, Andreas Greif (Hrsg.): Erbe und Sendung. 1250 Jahre Kloster – Hochstift – Bistum Fulda. Rückblick auf das Jubiläumsjahr. Parzeller, Fulda 1995, ISBN 3-7900-0262-3.
  • Janneke Raaijmakers: The Making of the Monastic Community of Fulda, c.744–c.900. Cambridge University Press, Cambridge 2012, ISBN 978-1-107-00281-4. (Cambridge Studies in Medieval Life and Thought. Fourth Series 83)
  • Gangolf Schrimpf (Hrsg.): Kloster Fulda in der Welt der Karolinger und Ottonen. Josef Knecht, Frankfurt am Main 1996, ISBN 3-7820-0707-7. (Fuldaer Studien 7)
  • Josef Leinweber: Die Fuldaer Äbte und Bischöfe, Frankfurt am Main, 1989, ISBN 3-7820-0585-6

Посилання[ред. | ред. код]