Абат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абат у традиційному вбранні
Абатиса у традиційному вбранні

Аба́т (лат. abbas чи лат. abbatic від арамейського або — батько) — настоятель чоловічого католицького монастиря. Термін походить від найраннішої стадії чернецтва — відлюдницької, коли молоді відлюдники збиралися навколо авторитетних, зазвичай, стариших за віком наставників, яких звали «отцями». Пізніше це слово стало почесним ім'ям духовних осіб римо-католицької церкви, яке, починаючи з V століття надавалося винятково настоятелям монастирів (абатств) і було назвою церковної посади. Аналогічне звання з жіночим закінченням, абатиса, надавали настоятелькам жіночих монастирів. В подальшому перетворилось на форму ввічливого звернення до всіх духовних осіб.

У православ'ї — ігумен. Деякі абати мали єпископську владу.

Абати спершу обиралися монахами і затверджувалися єпископами. В церковній ієрархії абат займав місце одразу після єпископів. Абати багатьох найвизначніших монастирів добивалися незалежності від єпископів і підпорядковувалися безпосередньо папі римському. В середньовіччі, починаючи з VIII—IX століть, була практика, коли за наказом світських володарів титул абата давався мирянам за особливі заслуги.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]