Абат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абат Штамського монастиря (1690-1699)

Аба́т (лат. abbas, abbatic, від абба — «батько, отче») — у західному християнстві титул настоятеля чоловічого монастиря (абатства)[1]. Відповідник ігумена в східній традиції. Термін походить від найраннішої стадії чернецтва — відлюдницької, коли молоді відлюдники збиралися навколо авторитетних, зазвичай, стариших за віком наставників, яких звали «отцями». Пізніше це слово стало почесним ім'ям духовних осіб римо-католицької церкви, яке, починаючи з V століття надавалося винятково настоятелям монастирів (абатств) і було назвою церковної посади. В подальшому перетворилось на форму ввічливого звернення до всіх духовних осіб. Деякі абати мали єпископську владу. Абати спершу обиралися монахами і затверджувалися єпископами. В церковній ієрархії абат займав місце одразу після єпископів. Абати багатьох найвизначніших монастирів добивалися незалежності від єпископів і підпорядковувалися безпосередньо папі римському. В середньовіччі, починаючи з VIII—IX століть, була практика, коли за наказом світських володарів титул абата давався мирянам за особливі заслуги.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Абатиса — настоятелька жіночого монастиря.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Oestereich, Thomas. Abbot // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абат