Ханенко Варвара Ніколівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Варвара Ніколівна Ханенко
Khanenko V N.jpg

портрет роботи Миколи Неврєва
Народилася 9 серпня 1852(1852-08-09)
Глухів
Померла 7 травня 1922(1922-05-07) (69 років)
Київ
Громадянство Російська імперія
Ім'я при народженні Варвара Ніколівна Терещенко
Відома колекціонерка, меценатка
Батько Терещенко Нікола Артемійович
Рід Терещенки, Ханенки
Чоловік Ханенко Богдан Іванович
  • Alex K Myhailo Hanenko.svg
    герб Ханенків

Варвара Ніколівна Ханенко (у дівоцтві Терещенко; 9 серпня 1852, Глухів — 7 травня 1922, Київ) — українська колекціонерка, меценатка.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 9 серпня 1852 року в Глухові в родинному маєтку Терещенків. Старша дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка. Одержала домашню освіту, цікавилася, як і батько, мистецтвом[1].

Вийшла заміж за Богдана Ханенка — промисловця, колекціонера української старовини і творів мистецтва, археолога і мецената. Була однодумцем та активним помічником свого чоловіка в колекціонуванні предметів мистецтва.

У 1904 році у своєму маєтку в селі Оленівці Васильківського повіту Київської губернії Варвара Николівна організувала для дітей ремісничу школу. Вироби майстрів неодноразово представлялися на виставках у Києві, Санкт-Петербурзі, де були відзначені золотою медаллю.

Варвару Ханенко було обрано головою комісії Київського художньо-промислового й наукового музею з організації першої Південноросійської виставки кустарних виробів, що відбулася у 1906 році. У 1907 році вона стала одним із ініціаторів утворення й діяльним членом Київського кустарного товариства. На Всеросійській виставці в Києві в 1913 році влаштувала окремий павільйон, де було представлено продукцію шести кустарних майстерень, заснованих і утримуваних нею.

Разом із чоловіком колекціонувала пам'ятки західного й східного мистецтва, на основі яких подружжя заснувало приватний музей. Після смерті Богдана Івановича в 1917 році колекція, згідно з його волею, перейшла у власність Варвари Ніколівни, а після її смерті мала перейти у власність Києва для організації загальнодоступного музею. Варвара Ніколівна мусила впорядкувати колекцію й підготувати її до перетворення на музей. Та найважливішим завданням було зберегти зібрання в надзвичайно непростий час. Через першу світову війну Варвара Николівна змушена була евакуювати значну частину зібрання з Києва до Москви, до Історичного музею. У 1921 році вона добилася повернення колекції до Києва. При цьому три десятка картин безслідно зникли, повністю було пограбовано квартиру в Санкт-Петербурзі, де зберігалися прекрасні твори мистецтва. Варвара Ніколівна відмовилася від пропозиції переїхати до Німеччини й відкрити там музей на привілейованих умовах. Вона звернулася до Української академії наук із проханням прийняти від неї в дар усі художні багатства, але з урахуванням умови Богдана Івановича: зібрання має називатися «Музей Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків». Однак науковий комітет Головосвіти «через відсутність за Ханенком революційних заслуг» просив Академію наук «віднайти більш підходящу особу для назви колишнього музею Ханенка». Врешті-решт, було затверджено компромісну назву — Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук ім. Б. І. та В. Н. Ханенків[2].

Могила Богдана і Варвари Ханенків

Померла 7 травня 1922 року. Похована в Києві на цвинтарі Видубицького монастиря поруч із чоловіком.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]