Херардо Мачадо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Херардо Мачадо
Gmachado.PNG
Coat of Arms of Gerardo Machado y Morales (Order of Isabella the Catholic).svg
Прапор
5-й Президент Куби
20 травня 1925 — 12 серпня 1933
Попередник: Альфредо Саяс-і-Альфонсо
Наступник: Альберто Еррера-і-Франкі
 
Народження: 28 вересня 1871(1871-09-28)[1][2]
Санта-Клара, Куба
Смерть: 29 березня 1939(1939-03-29)[3][1] (67 років)
Маямі, Флорида, США
Поховання: Caballero Rivero Woodlawn Park North Cemetery and MausoleumdАнастасіо Сомоса Дебайле
Країна: Куба
Релігія: католицтво
Партія: Liberal Party of Cubad
Нагороди:
кавалер ордена Ізабелли Католички з ланцюгом

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Херардо Мачадо-і-Моралес (ісп. Gerardo Machado y Morales; 28 вересня 1869 — 29 березня 1939) — кубинський державний і політичний діяч, п'ятий президент Куби.

Біографія[ред. | ред. код]

Брав участь у війні за незалежність Куби, був засновником однієї з тютюнових компаній.

Свою політичну кар'єру починав з посади мера міста Санта-Ана. 1924 року Мачадо здобув перемогу на президентських виборах, запропонувавши програму ліберальних реформ та пообіцявши демократизацію. Однак невдовзі він проявив диктаторські риси та почав жорстоко переслідувати опозиціонерів, особливо комуністів, зокрема 1926 року було заборонено Комуністичну партію Куби, а 1929 було вбито молодого комуністичного лідера Хуліо Антоніо Мелью.

За його президентства було створено таємні каральні загони «поррос», які знищували політичних противників чинного режиму.

Мачадо провадив проамериканську політику. Однак 1933 року на Кубі відбувся загальний страйк, що розпочався з заворушень студентів і завершився поваленням Мачадо, який утік до США. При цьому від нього відвернулась адміністрація президента США Франкліна Рузвельта. Відчуваючи неминучість падіння режиму Мачадо, вона спочатку організувала «круглий стіл» представників кубинського уряду й опозиції, а потім погрожувала інтервенцією.

Мачадо був визнаним прихильником Беніто Муссоліні, диктатора фашистської Італії[4], його називали «тропічним фашистом» або ж «тропічним Муссоліні»[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Encyclopædia Britannica
  4. Dinámicas del Cambio Político en Cuba | OtroLunes 36 (en). Процитовано 2021-04-14. 
  5. Renate Marsiske, Lourdes Alvarado. Movimientos estudiantiles en la historia de América Latina. — Plaza y Valdes, 1999. — 328 с. — ISBN 978-970-722-542-8.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]