Фідель Кастро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фідель Алехандро Кастро Рус
Fidel Alejandro Castro Ruz
Фідель Алехандро Кастро Рус Fidel Alejandro Castro Ruz

Час на посаді:
2 грудня 1976 — 24 лютого 2008
Попередник Освальдо Дортікос Торрадо
Наступник Рауль Кастро

Час на посаді:
16 лютого 1959 — 2 грудня 1976
Попередник Хосе Миро Кардона
Наступник посада скасована

Перший секретар ЦК Комуністичної партії Куби
Час на посаді:
24 червня 1961 — 19 квітня 2011
Попередник Блас Рока
Наступник Рауль Кастро

Народився 13 серпня 1926(1926-08-13)
Біран, провінція Орйєнте, Куба
Помер 25 листопада 2016(2016-11-25) (90 років)
Гавана, Куба
Громадянство Куба Куба
Політична партія Комуністична партія Куби
Дружина 1) Мірта Діас Баларт
2) Делів Сото
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден Білого Лева I ступеня

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Кастро у 2003

Фіде́ль Алеха́ндро Ка́стро Рус (ісп. Fidel Alejandro Castro Ruz (Speaker Icon.svg audio); нар. 13 серпня 1926 — 25 листопада 2016) — кубинський прокомуністичний диктатор. Еволюціонував від одого з лідерів кубинської революції кінця 1950-х років, проявив себе як лівий націоналіст (не-марксист), популіст-демагог та медійний «мачо революції», згодом став самовладним диктатором-тираном[1], створив у Кубі «комуністичну монархію» з династією на чолі та обожнюванням її засновників[2].

Фізично знищував опозицію та інакодумців, розбагатів на таємному контролі наркотрафіку у всьому Карибському регіоні.

У світову історію увійшов головним чином як політик, який разом з радянським лідером Микитою Хрущовим у 1962 поставив світ на край ядерної катастрофи[3].

Формально займав посади прем'єр-міністра Куби (1959-1976), першого секретаря Комуністичної партії Куби (1965-2008) та голови Державної ради Куби (1976-2008). Взяв собі неформальні титули: «лідер кубинської революції», «команданте Фідель» та «Великий Шеф» [4].

Кастро, який соціально походив з багатих землевласників-латифундистів, почав політичну кар'єру у 1956 з лівацької критики олігархічного президента Фульхенсіо Батисти і США та невдалої спроби збройного заколоту. У 1959 прийшов до влади шляхом партизанської герильї проти режиму Батисти. Захопив під власний контроль революційний рух в країні та знищив основних поплічників з харизматичних вождів партизанського руху, які могли становити конкуренцію його монопольній владі. Завдяки харизмі та популізму міг багато годин поспіль тримати народний натовп в стані екзальтації, виголошуючі палкі промови. У пошуках зовнішньої підтримки з боку СРСР оголосив себе «марксистом-ленінцем», встановив на Кубі, як зазначають критики, тоталітарний репресивний псевдосоціалістичний диктаторський режим[5].

У внутрішній політиці ввів однопартійну систему, націоналізував господарство, закрив кордони країни, розбудував систему концтаборів на кшталт радянського Гулагу, в які відправляв за щонайменшу спробу політичної критики. Внаслідок майже 50-річного монопольного правління Фіделя Кастро Куба з однієї з найбільш розвинених в Латинській Америці стала однією з найбідніших країн західної півкулі з хронічною картковою системою на елементарні продукти споживання. Два мільйони кубинців (з 10 млн. населення) були змушені податися в еміграцію — з ризиком для життя тікати морем до США.

У зовнішній політиці склав військовий пакт з СРСР та активно займався «експортом революції» — втручався в громадянські конфлікти у країнах Латинської Америки, Африки та Близького Сходу. Підтримував лівацькі радикальні рухи, режими та заколоти; при підтримці СРСР таємно надсилав кубинські війська або спеціальні збройні загони та «радників» у «гарячі точки» планети. Таємно заробляв гроші на транзиті наркотиків з Південної Америки до Флориди (США).

У 2006 році за станом здоров'я відійшов від державних справ і передав свої повноваження молодшому братові Раулю. У 2008 офіційно пішов у відставку з усіх посад.

В СРСР Фідель Кастро вважався «не досить правильним» і ортодоксальним «марксистом-ленінцем» та сателітом Радянського Союзу серед диктаторів-вождів країн Третього світу. За межами колишнього СРСР його вважають політичним та ідеологічним банкрутом[6], який пережив як підйом утопії міжнародного комуністичного руху, так і його цілком логічний кінець — ідейний та політичний крах «донора» режиму Кастро — Радянського Союзу та всього «табору соціалізму».

Попри свій «марксизм», Кастро належав до десятки найбагатших правителів світу поряд з шейхами та королями. З особистим статком в $900 млн. він посідав 7-е місце в списку Forbes.[7][8]

Біографія[ред.ред. код]

Лист до американського президента Франкліна Рузвельта 12-річного Фіделя Кастро у віці 12 років, в якому він прохає президента надіслати йому 10 доларів: «Якщо хочете, дайте мені зелену американську 10-доларову купюру, тому що я ніколи не бачив 10-доларової купюри» (англ. If you like, give me a ten dollar bill green American, because never, I have not seen a ten dollar bill)

Народився 13 серпня 1926 року в Орьєнте на Кубі в родині багатого землевласника іспанського походження. Батько, Анхель Кастро Архіз (18751956); мати Ліна Рус Гонсалес. Виховувся матір'ю у католицькій традиції, як і інші діти в родині. Сім'я володіла квітучою плантацією площею 25.000 акрів (10117 га.) та мала 400 робітників. Сьогодні сімейна вілла Кастро є музеєм. Офіційна біографія Фіделя Кастро, видана на Кубі, повідомляє, що предки Кастро були «експлуатованими галісійськими селянами» з Іспанії.[9]

В 19421945 навчання в єзуїтському коледжі Білені в Гавані. Його вчителі відзначали неймовірне честолюбство хлопчика і його здатність підкоряти своїй волі і магії свого напору інших хлопчаків[10].

В 19451949 навчання на юридичному факультеті Гаванського університету, отримав ступінь доктора права (диплом юриста). В 1949 невдало спробував поступити у Гарвардський університет. Під час навчання, як згадували його сучасники, Кастро не проявив академічні здібності. Значно більшого успіху він демонстрував у спорті (бейсбол) та серед дівчат.[11][12]

В 19501952 разом із двома колегами-юристами заснував адвокатську контору, працює адвокатом, водночас займається політикою. Приєднався до лівого крила «Партії Кубинського народу» (так званої «Партії Ортодоксів»), ідеологією якої були погляди Хосе Марті (1853-1895). В 1952 був висунутий від партії «Ортодокси» кандидатом у депутати Національного конгресу Куби. Але вибори не відбулися у зв'язку з державним переворотом.

26 липня 1953 очолив збройний напад на військові казарми Монкада. Напад завершився провалом. Кастро був заарештований і відданий суду військового трибуналу разом з іншими заколотниками. 16 жовтня 1953 р. — виступив на суді зі знаменитою промовою «Історія мене виправдає», в який висунув цілком соціалістичну, але явно не-марксистську і не-комуністичну програму.

Суд присудив Кастро 15 років тюремного ув'язнення. У травні 1955 після 22 місяців відсідки в тюрмі Фіделя Кастро амністували і випустили.

В еміграції

В липні 1955 емігрував до Мексики. Там Кастро звернувся в радянське посольство з проханням допомогти грошіма і зброєю його групі. Саме там, за свідченням Олега Гордієвського, відбулася перша зустріч Кастро з офіцером радянської розвідки М. С. Леоновим, який тоді служив в резидентурі КДБ в Мехіко. 27-річний Леонов був у захопленні від харизми на два роки старшого Фіделя. Кастро тоді мріяв стати другим Боліваром всього Карибського регіону та був сповнений рішучості зберігати повний особистий контроль над створеним ним «Рухом 26 липня».

Також у Мексиці Кастро почав військову підготовку до нових збройних дій на Кубі; познайомився з Ернесто Че Геварою. Провів разом з двадцятьма двома своїми товаришами три тижні у в'язниці Мехіко за незаконне володіють зброєю. Не маючи перспектив перемогти національну армію Куби у відкритому бою, керівники «Руху 26 липня» вибрали собі за тактику терористичні акти невеличких підпільних озброєний груп. Леонов згадував, що радянське керівництво скептично оцінювало тактику Кастро та його перспективи захопити владу. 2 грудня 1956 група з 82 членів «Руху 26 липня» на чолі з Фіделем Кастро висадилася з невеликої моторної яхти «Гранма» на узбережжі Куби в провінції Ор'єнте. Через три дні, 5 грудня, у першому ж бою з урядовими силами революціонери були частково застрелені, частково розбіглися. Вціліла лише керівне ядро з 12 чоловік з Фіделем начолі. За два роки цей невеличкий загін, що переховувався в горах Сьєрра-Маестра і поповнявся більшою мірою з місцевих селян, поступово виріс до повстанської «армії», яка розгорнула терористичну війну в країні.

Захоплення влади

1 січня 1959 внаслідок втечі президента Батисти до влади у Гавані прийшла широка коаліція демократів, національно-соціалістичної парті Куби, комуністичної партії Куби та ін. Кастро, який не був членом жодної з цих партій, вступив у Гавану пізніше на чолі своїх загонів озброєних бойовиків «барбудос», які до втечі Батісти переховувалися у гірських лісах, звідки чинили терор та робили наскоки на урядові сили. Після цього Кастро також приєднався до перемігшої коаліції. В лютому 1959 Кастро став прем'єр-міністром коаліційного уряду. Після чого за допомогою своїх бойових «барбудос» почав ативно видавлювати з уряду та від влади представників демократичних політичних сил. 17 липня 1959 шантажом та погрозами скинув з посади провідного представника громадського руху опору ліберального президента Мануеля Уррутія (1901-1981) та змусив його втікати за кордон.

  • В квітні 1959 в якості прем'єра офіційно відвідав США, був тепло прийнятий змі. Здійснив візит в офіційний Вашингтон, де характерізував себе як «кубинського націоналіста». Виступав перед студенами Гарварді, куди не зміг поступити десятьма роками раніш, та ще в кількох американських університетах. Був гаряче прийнятий студентами та академічною громадськістю.

Після того як Кремль в кінці січня 1960 схвалив секретну операцію, розроблену в Празі, з постачанням чеської стрілецької зброї на Кубу, Кастро оголосив, що готовий запросити Анастаса Мікояна відвідати Кубу і відкрити в Гавані торгово-культурну виставку СРСР, що на той час відбувалася у Мексиці. 4 лютого 1960 року Фідель особисто вітав Мікояна біля трапа літака. Разом з Фіделем в знак поваги до Мікояна були члени "символічного" уряду, його міністри і справжні правителі - «барбудос».

Попри відсутності з СРСР дипломатичних відносин (були розірвані президентом Батистою в 1952), склав з СРСР торгівельну угоду та угоду про кредит об'ємом $100 млн. За цією угодою на Кубу в кредит поставлялася важка зброя — в першу чергу танки, самоходні установки, артилерія ППО, літаки; також харчові продукти та сировина; а також військові інструктори та «радники». 8 травня 1960 у спільному комюніке офіційно поновив дипломатичні відносини з СРСР, заявив що: «Фактично ці відносини були відновлені актом визнання урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік Революційного уряду Республіки Куба в січні 1959 р.»Після чого 16 квітня 1961 Кастро заявив про «соціалістичний» характер «кубинської революції».

У 1962 році Кастро був відлучений від церкви указом Папи Іоана XXIII на підставі Декрету проти комунізму папи Пія XII за організацію комуністичного режиму на Кубі[13].

З жовтня 1965 р. — перший секретар ЦК Компартії Куби.

В 19791982 голова Руху неприєднання.

З 1976 взяв собі звання Головнокомандувача та голови Державної ради Куби.

Останні роки

Фідель Кастро через хворобу відійшов від керівництва Кубою в 2006, передавши повноваження глави держави своєму брату Раулю Кастро. З тих пір він майже не з'являвся на публіці. 1 серпня 2006 року в зв'язку з курсом реабілітації після операції на кишечнику тимчасово передав керування країною своєму молодшому братові Раулю Кастро. 19 лютого 2008 року Фідель офіційно відрікся від влади на користь свого брата, Рауля Кастро.

У ніч з 18-го на 19-е червня 2008 державне кубинське телебачення продемонструвало перші за останні 5 місяців кадри з Фіделем Кастро. У короткому сюжеті, що транслювався без звуку, йшлося про годинну зустріч колишнього лідера зі своїм товаришем, президентом Венесуели Уго Чавесом[14].

19 квітня 2011 року на VI з'їзді Компартії Куби Кастро вперше не був включений до складу політбюро, посаду першого секретаря партії офіційно зайняв його брат, 79-річний голова Державної ради Куби Рауль Кастро[15]

У жовтні 2012 він переніс інсульт і перестав впізнавати людей, а також почав відчувати проблеми з вимовою. Однак уряд Куби і родичі Кастро спростовували ці відомості[16].

В квітні 2016 виступив з промовою на VII з'їзді Комуністичної партії Куби. 13 серпня 2016 року на Кубі широко пройшло святкування 90-річчя «команданте», а сам він увечері був присутній в театрі імені Карла Маркса.

  • Помер 25 листопада 2016 через важке захворювання кишківника[17]. Про це повідомив голова Державної ради і Ради міністрів Рауль Кастро в ефірі державного телебачення: «Я тут, щоб повідомити нашому народу, нашим друзям в Америці і світі, що сьогодні, 25 листопада 2016 року, о 22:29 помер головнокомандувач Кубинської революції Фідель Кастро». Як заявив Рауль, відповідно до волі покійного «його останки будуть кремовані»[18]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Принципи зовнішньої політики Кастро:

Внутрішня політика[ред.ред. код]

Репрессії

Офіційних даних про кількість страчених за рішенням судів або закатованих в застінках тюрем - ніколи за правління Фіделя не публікувалося. Франціско Чавіано (Francisco Chaviano), який намагався всередині Куби збирати інформацію про зникнення людей, був в 1995 році засуджений до 15 років позбавлення волі[19].

  • Невійськові жертви[20] режиму Фіделя Кастро в період з 1 січня 1959 по 25 березня 2005 року:[21]
Загиблі кількість чол.
Розстріляні 5640
Жертви позасудових розправ 1203
Вбиті в тюрмах 2199
Зниклі безвісти 198
Ітого 9240
«Балсерос» (втікачі вплав морем) 77833
Всього 87073
  • За оцінками американського політолога і статистика, автора поняття «демоцид», професора Гавайського університету Рудольфа Руммеля (Rudolph J. Rummel, 1932-2014), за час правління Ф.Кастро насильно загинуло[22]:
    • страчені розстрільними командами — 30.000 чол.,
    • потонули при спробах втечі — 85.000 чол.,
    • загинули за інших обставин — 21.000 чол.
    • Всього загиблих від режиму, включно при спробах втечі[23] — 200.000 чол.

Приватна власність - «подвійне життя»[ред.ред. код]

Приватне життя[ред.ред. код]

Фідель Кастро був двічі одружений. З цих шлюбів він мав шість синів і дочку. Дочка переселилася до США і давно вже стала противницею диктаторського режиму батька. Крім того, Кастро мав безліч любовних зв'язків «на стороні», які закінчувалися народженням позашлюбних дітей. Двох з таких дітей Фідель офіційно визнав своїми.

  • Його рідна сестра Хуаніта Кастро у 1964 році втекла з Куби до США, оселилася у Флориді і теж стала противницею диктаторського режиму брата.

Замахи на життя[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Фідель Кастро увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найбільш полум'яний оратор — його промова перед ООН 29 вересня 1960 року тривала 4 години 29 хвилин. За інформацією Агентства Reuters, найдовша промова Кастро була виголошена на Третьому з'їзді Кубинської Комуністичної Партії в 1986 році і тривала 7 годин і 10 хвилин.
  • За роки правління Кастро з Куби тільки до США втекло 1 мільйон 300 тисяч громадян Куби. А всього були змушені нелегально емігрувати понад 2 мільйони, при сучасному населені Куби 11,165 млн. (при приході до влади Кастро населення Куби дорівнювало 10 млн.)
  • Кастро оголосив Кубу «атеїстичною державою». Незважаючи на це, сам він відвідав Папу Римського Івана-Павла ІІ у Ватикані (1996), Папу Бенедикта XVI (2012) та Папу Римського Бенедикта (2015).
  • Фідель Кастро зіграв як мінімум у двох американських фільмах, включаючи досить відому свого часу «Школу русалок».
  • Фідель Кастро був затятим курцем — його образ з незмінною гаванської сигарою в роті став класичним. Однак наприкінці 1986 року Фідель кинув курити через погіршення стану здоров'я.

Цитати Кастро[ред.ред. код]

  • «Готовий стати комуністом негайно, якщо мене зроблять Сталіним»[24]
  • «Нехай батьківщина дивиться на вас з гордістю. Не бійтеся славної смерті. Померти за батьківщину – значить жити».
  • «Історія мене виправдає. Можете засуджувати мене. Це не має значення – історія мене виправдає».
  • «Мене звуть Фідель Кастро, і я прийшов визволити Кубу».
  • «США підуть на переговори з нами, коли у них буде чорний президент, а Папою Римським стане латиноамериканець».
  • «Скажи мені, в якому виді спорту ти виступаєш, і я скажу, хто тебе колонізував».
  • «Жінка в чоловічому серці — джерело священного і недоторканного шанування».
  • «Той, хто не здатний боротися за інших, ніколи не буде в змозі боротися за самого себе».
  • «Революція — не ліжко з троянд. Революція — це битва між майбутнім і минулим».[25]

Цитати про Кастро[ред.ред. код]

  • Характеристика одним з товарішів Кастро:
« Фідель є по-перше революціонер, по-друге єзуїт і тільки потім марксист.[26]  »
« ...жорстокий диктатор, який піддавав репресіям власний народ протягом майже шести десятків років. ...Спадщина Фіделя Кастро - це розстрільні команди, злодійство, неймовірні страждання, бідність і заперечення базових прав людини.[27][5]  »

Фідель Кастро і Україна[ред.ред. код]

Фідель Кастро бував у Києві у 1960-ті роки. Також, вже за часів незалежності України, він мав спільну з Леонідом Кучмою програму з лікування на Кубі постраждалих від Чорнобильської трагедії. Має дві українські державні нагороди.

Нагороди[ред.ред. код]

Україна

Примітки[ред.ред. код]

  1. (www.dw.com), Deutsche Welle. Фідель Кастро - життя і смерть останнього вождя | Усі медіаформати | DW.COM | 26.11.2016. DW.COM. Процитовано 2016-12-03. 
  2. Радіо Свобода: "У диктатури немає майбутнього". 4.11.2016
  3. Команданте Фідель: революція як життя.ВВС Україна. 26 листопада, 2016.
  4. Серед близького оточення - ісп. El Jefe Maximo
  5. а б Trump condemns Castro as 'brutal dictator'. - USA Today, November 26, 2016 (англ.)
  6. Німецька хвиля: Умер лидер кубинской революции Фидель Кастро.(рос.)
  7. Forbes: Fortunes Of Kings, Queens And Dictators.
  8. The Real Cuba: Castro the Multimillionaire
  9. Forbes: 10 Surprises About Fidel Castro's Extravagant Life. (англ.)
  10. Радіо Свобода: Символ "власти ради власти". 26.11.2016
  11. див.: Robert E. Quirk. Fidel Castro. — New York and London: W.W. Norton & Company, 1993. — pp. 12–13, 16–19.
  12. Fidel Castro. My Life: A Spoken Autobiography. (with interviewer Ignacio Ramonet). — New York: Scribner, 2009. - p. 68.
  13. lenta.ru: Кастро Фидель
  14. «Україна Молода» за 19 червня 2008 року
  15. Ф.Кастро вийшов зі складу політбюро Компартії Куби
  16. Фідель Кастро переніс важкий приступ
  17. Помер Фідель Кастро
  18. Помер Фідель Кастро
  19. Андрій Ілларіонов: Жертвы кубинского мясника. — «Каспаров.ру», 28.11.2016
  20. Таблиця не включає в себе зареєстровані смерті цивільних осіб (як кубинців, так і громадян інших держав), викликані міжнародними військовими агресіями, диверсіями, підривними діями, здійсненими кубинською владою.
  21. Див: оцінки числа жертв з даних в дослідженнях Океанографічного інституту Університету Майамі, Університету Гавани та доповідей берегової охорони США.[www.cubaarchive.org/downloads/CA03.pdf Update on Non-Combat Victims of the Castro Regime]. (англ.)
  22. Diktatorenliebe: Die wahren Fidel Castros
  23. Не беручи до уваги число учасників військових формувань, загиблих за кордонами Куби під час комуністичних воєнних авантюр, наприклад у Анголі, в Конго та на Гренаді.
  24. Хроніка Фіделя. - Репортер.укр
  25. Яскраві цитати Фіделя Кастро, — Сегодня, 26 лстопада 2016
  26. Peter Pelinka (австрійський журналіст). Der bröckelnde Fels.(нім.)
  27. Бі-бі-сі: Обама и Трамп разошлись в оценках Фиделя Кастро, 26.11.2016 (рос.)
  28. Фіделя Кастро нагороджено українським орденом // День, № 66, 10 квітня 1999 р.
  29. Указ Президента України № 448/2010 від 26 березня 2010 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Juan Reinaldo Sanchez. The Double Life of Fidel Castro: My 17 Years as Personal Bodyguard to El Lider Maximo. — Ed. St. Martin's Griffin, 2016. // Хуан Санчес. Подвійне життя Фіделя Кастро (визнання особистого охоронця)
  • Timothy Naftali, Aleksandr Fursenko. "One Hell of a Gamble: Khrushchev, Castro, and Kennedy, 1958-1964". — Edited: W.W.Norton and Company: New York, London, 1977. ISBN 0393040704

Фільмографія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]