Хром(III) оксид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хром(III) оксид
Chromium(III)-oxide-sample.jpg
Oxid chromitý.PNG
Інші назви сесквіоксид хрому
Ідентифікатори
Номер CAS 1308-38-9
SMILES
Властивості
Молекулярна формула Cr2O3
Зовнішній вигляд зелені кристали
Густина 5,21 г/см³
Тпл 2275 °C
Ткип 3027 °C
Термохімія
Ст. ентальпія
утворення
ΔfHo298
1139,7 кДж/моль
Ст. ентропія So298 81,2 Дж/(моль·K)
Теплоємність, cop 118,7 Дж/(моль·K)
Пов'язані речовини
Інші катіони хром(IV) оксид
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д хро́му (III), хро́м(III) окси́д — неорганічна сполука, оксид складу Cr2O3. Являє собою речовину зеленого кольору, з гексагональною будовою кристалів. Проявляє амфотерні властивості.

Поширення у природі[ред.ред. код]

Оксид хрому поширений головним чином у складі мінералу хроміту FeII[Cr2O4].

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Температура плавлення — 2275°С, температура кипіння — 3027°С , густина — 5,22 г/см3 . Антиферромагнітний нижче 33°С і парамагнітний вище 55°С. Розчиняється в рідкому оксиді сірки. Не розчиняється у воді, розведених кислотах.

Отримання[ред.ред. код]

Промисловий метод[ред.ред. код]

У промислових масштабах оксид хрому добувають з мінералу хроматиту (FeCr2O4). Його сплавляють з карбонатом калію (або натрію) у печі, в яку подається кисень:

Охолоджений розплав перемішують із гарячою водою для розчинення хромату калію, а потім обробляють концентрованою сульфатною кислотою, внаслідок чого випадають кристали сульфату калію, а в розчині залишається дихромат калію, який при концентруванні виділяється у вигляді помаранчевих кристалів K2Cr2O7·2H2O:

Дихромат відновлюють сіркою. Утворений оксид хрому легко відділяється завдяки його низькій розчинності (на відміну від легкорозчинного у воді K2SO4):

Інші методи[ред.ред. код]

В лабораторних умовах оксид хрому отримують розкладанням дихромату амонію або дихромату калію:

Або розкладанням гідроксиду хрому(III), оксиду CrO:

Також можна отримати з хромового ангідриду CrO3 та гексакарбонілхрому:

Окрім того, оксид хрому отримують розкладання нітрату хрому(III), або хромату ртуті(I) чи дихромату ртуті.

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Сполука доволі інертна, не взаємодіє із розчинами кислот, лугів. Вступає у взаємодії лише за підвищених температур. Проявляє амфотерні властивості. При сплавлені з лугами може утворювати хроміти — солі неіснуючої хромітної кислоти HCrO2:

Під тиском може окиснюватися до оксиду CrO2:

При взаємодії з сильними окисниками, може утворювати хромати:

Із оксидами багатьох двовалентних металів, при сплавленні, утворює сполуки типу шпінелі:

Відновлюється до металевого хрому при взаємодії із алюмінієм (алюмінотермія), кальцієм, воднем, вуглецем тощо:

Токсичність і дія на організм[ред.ред. код]

Не токсичний, на відміну від інших хромових сполук. Не відіграє ніякої ролі в організмі, при попаданні в очі може тільки подразнювати їх.

Застосування[ред.ред. код]

Оксид хрому застосовують як зелений пігменту у живописі, та для забарвлення фарфору і скла. Кристалічний Cr2O3 використовується у виробництві абразиву для полірування металів. Твердий розчин із оксидом заліза(III) є основою для виготовлення штучних рубінів.

Cr2O3 є каталізатором процесів окиснення амоніаку на повітрі, отримання альдегідів окисненням вуглеводнів та спиртів, утворення SO3 з SO2 та кисню, розкладання формальдегіду, метанолу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Рипан Р., Чертяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
  • Рябин В. А. Неорганические соединения хрома / И. Л. Кнунянц. — Л. : «Химия», 1981. — 208 с. (рос.)
  • Химическая энциклопедия / И. Л. Кнунянц. — М. : Сов. энциклопедия, 1988. — Т. 1. — 623 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)