Цибух Ірина Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цибух Ірина Володимирівна
Загальна інформація
Народження 1 червня 1998(1998-06-01)
Львів, Україна
Смерть 29 травня 2024(2024-05-29) (25 років)
Харківська область, Україна
Поховання Меморіальний комплекс Героїв України (Львів)
Національність українка
Alma Mater Національний університет «Львівська політехніка»
Псевдо «Чека»
Військова служба
Роки служби 20152024
Приналежність Україна Україна
Рід військ  Медичні сили
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Іри́на Володи́мирівна Ци́бух (1 червня 1998, Львів, Україна — 29 травня 2024, Харківська область, Україна) — українська громадська діячка, журналістка, менеджерка департаменту Дирекції регіонального мовлення Національної суспільної телерадіокомпанії України, парамедикиня медичного батальйону «Госпітальєри»[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 1 червня 1998 року в місті Львів. Навчалася у Національному університеті «Львівська політехніка». Працювала над проєктами для дітей: розвивала медіацентри у віддалених селах і містах України, впроваджували медіаграмотність в освітній процес. Навчалася в Київській школі економіки, де мала б захищати диплом у 2022 році і здобути ступінь магістра державного управління[2].

Від 2015 року їздила на схід України як військова парамедикиня[3][4]. У 2017 році долучилася до Суспільного мовлення, де була менеджеркою реформи і реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донеччини й Луганщини. Працювала з філіями, готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою[5].

Разом із колегами з Суспільного Ірина перемогла в конкурсі професійної журналістики «Честь професії» у 2021 році в категорії «Найкраща публіцистика в локальному медіа» та стала фіналісткою в номінації «Найкращий репортаж» 2018 року.

На момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року перебувала на сході України: 22 та 23 лютого в Покровську та Краматорську Цибух презентувала свій документальний фільм «Відстань» про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії[3]. 24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня — в Києві[6][7]. Найближчим часом повернулася на Київщину і долучилася до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», де зайняла позицію старшої 5-го екіпажу[8].

Врятувала чимало бійців, ризикуючи життям під час евакуацій. Регулярно з'являлася в медіа, надавала інформацію журналістам про роботу парамедиків та медиків у зоні бойових дій, інформувала про можливості навчання й підготовки добровольців для надання домедичної допомоги.

Під час повномасштабного вторгнення Цибух опублікувала низку випусків подкасту «Щоденник подкаст Чеки» спільно з медіа «Свідомі»[9].

У березні 2024 Ірина Цибух стала лауреаткою премії «Української правди» «УП-100. Сила жінок»[10][11].

29 травня 2024 року загинула під час ротації на Харківському напрямку[12][1]. 2 червня 2024 року з Іриною прощалися у Михайлівському Золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності[13][14]. 3 червня 2024 року Ірину поховали на Марсовому полі у Львові[15].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» III ступеня (16 листопада 2023) — за вагомий особистий внесок у розвиток телебачення, радіомовлення і зв'язку в Україні, мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Українському народові і Військовій присязі, багаторічну сумлінну працю[16].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Романенко, Валентина (30 травня 2024). На Харківському напрямку загинула «госпітальєрка» 25-річна Ірина Цибух. Українська правда. Процитовано 30 травня 2024.
  2. Ірина Цибух. Ukrainian Women's Congress. Процитовано 9 червня 2024.
  3. а б Ліберова, Влада; Ліберов, Костянтин (30 травня 2024). Ірина Цибух, «Чека», бойова медикиня «Госпітальєрів». УкрІнформ. Процитовано 9 червня 2024.
  4. Андрєєва, Вікторія (30 травня 2024). Не дожила 2 дні до 26-річчя. Спогади про загиблу «госпітальєрку» Ірину Цибух. Українська правда. Процитовано 9 червня 2024.
  5. На війні загинула менеджерка Суспільного та парамедикиня Ірина Цибух.
  6. Балюх, Наталія; Сергієць, Анна (2 червня 2024). «Врятувала сотні людей, але не врятували її»: у Києві прощалися з 25-річною парамедикинею «Госпітальєрів» Іриною Цибух. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  7. Попова, Катерина (30 липня 2022). Жінки на фронті: 10 запитань парамедикині Ірині Цибух. Elle. Процитовано 9 червня 2024.
  8. Попова, Катерина (23 серпня 2023). «Жінка і війна»: Інтерв'ю з бойовою медикинею Іриною Цибух. Elle. Процитовано 9 червня 2024.
  9. На фронті загинула бойова медикиня Ірина Цибух. Радіо Свобода. 30 травня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  10. Сила жінок. Cписок лідерок. Українська правда. Процитовано 30 травня 2024.
  11. Гриненко, Віка (7 червня 2024). Фото. Ось який куточок пам'яті госпітальєрки Ірини Цибух створили в «Сенсі» на Хрещатику. The Village Україна. Процитовано 9 червня 2024.
  12. Костенко, Ірина (30 травня 2024). На фронті загинула відома парамедик «Госпітальєрів» Ірина «Чека» Цибух. РБК Україна. Процитовано 30 травня 2024.
  13. Одінцова, Анастасія (2 червня 2024). У Києві прощалися з парамедикинею батальйону «Госпітальєри» Іриною Цибух — фото і відео. NewVoice. Процитовано 2 червня 2024.
  14. Нужненко, Сергій. Прощання з бойовою медикинею Іриною «Чекою» Цибух у Києві. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 4 червня 2024.
  15. Янко, Марта; Мочульська, Ірина; Іващук, Ольга (3 червня 2024). «Це непоправна втрата». У Львові попрощалися із парамедикинею «Госпітальєрів» Іриною Цибух. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  16. Указ президента України № 750/2023 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку». Офіс Президента України. 16 листопада 2023. Процитовано 9 червня 2024.