Перейти до вмісту

Чорномин

Координати: 48°13′30″ пн. ш. 29°0′31″ сх. д. / 48.22500° пн. ш. 29.00861° сх. д. / 48.22500; 29.00861
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Чорномин
Чорноминський палац
Чорноминський палац
Чорноминський палац
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Тер. громада Піщанська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05100090100012114
Основні дані
Засноване XVI ст.
Населення 1113
Площа 2,593 км²
Густота населення 642,5 осіб/км²
Поштовий індекс 24732
Телефонний код +380 4349
Географічні дані
Географічні координати 48°13′30″ пн. ш. 29°0′31″ сх. д. / 48.22500° пн. ш. 29.00861° сх. д. / 48.22500; 29.00861
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Водойми Савранка
Місцева влада
Адреса ради 24700, Вінницька обл., Тульчинський р-н, смт Піщанка, вул. Центральна, 85
Карта
Чорномин. Карта розташування: Україна
Чорномин
Чорномин
Чорномин. Карта розташування: Вінницька область
Чорномин
Чорномин
Мапа
Мапа

CMNS: Чорномин у Вікісховищі

Чорно́мин — село в Україні, в Піщанській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. Колишня назва — «Розбійне». Населення становить 1113 осіб.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

Село Чорномин утворено ще наприкінці XVI ст.. Спочатку на території села було дві слободи: Медунівка і Розбійне. Потім з цих двох слобід утворюється одне село під назвою Розбійне. З приводу назви існує декілька легенд:

  • Найвідоміша з них та, що козаки біля села напали на турецький загін і відбили полонених земляків, вчинивши «розбій». Від цього і назва «Розбійне».
  • Та ще одна, за якою вздовж битого шляху, що вів колись через густі ліси з Києва до Чорного моря та Криму, на подорожніх нападали розбійники, а ватажком в них був якийсь Шпак. Саме тому колись Чорномин називався Розбійна і був садибою того напів-міфічного Шпака.

Розбійна входила в маєток Чечельничизна (від міста Чечельник), який належав спочатку Конецпольським, а потім Любомирським та Потоцьким. Після першого поділу Польщі все село відійшло до царської казни. Пізніше частина маєтностей дісталася маршалу Михайлу Гудовичу, потомку давнього литовського роду. А інша частина — якраз з Розбійною — потрапила у руки російського генерал-губернатора Волині та Поділля Тимофія Івановича Тутолміна (17401809). На зламі XVIII і XIX ст. Розбійну і кілька її фільварків викупив у нього Микола Чарномський. З 1835 року село називається Чорномин на честь Миколи Чорноминського.

Від Миколая Чарномського-старшого резиденція дісталася його сину, Миколі Генрику Чарномському (нар. близько 1828 р.). Його дружиною була Ельжбета Станіслава з роду Шембеків. Останньою власницею маєтку до 1917 р. була його дочка Марія (18561929), дружина графа Станіслава Водзіцького (нар. в 1843 р.).

У серпні 2017 року в Чорномині прийнята до експлуатації сонячна електростанція потужністю 1,5 тис. кВт[2].

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Піщанської селищної громади.[3]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Піщанського району, воно увійшло до складу новоутвореного Тульчинського району[4].

Чорноминський палац

[ред. | ред. код]

В Чорномині Чарномські зводять красень-палац — десь біля 1820 р.. Хронщевський згадував, що в будинку «кожного вікна скло і олово бронзове коштували 60 карбованців сріблом». А. Урбанський зі слів Марії Водзицької писав, що архітектором палацу був малознаний, але талановитий італієць Боффо (Boffo). Т. С. Ярошевський потім уточнив: Звали Боффо Франческо, син Карла, він був вихідцем з Сардинії.

Микола Чарномський місцем під палац вибрав найвищий в околиці заліснений п'ятачок. З одного боку він спускався до села, з іншого переходив у плоскогір'я. Довгий прямокутний у плані будинок був повернутий головним фасадом на південь — там був портик з шістьма колонами іонічного ордеру. Під'їзд до споруди був зі східної сторони. Споруда була темно-жовтого кольору, всі пластичні декорації підкреслені білим кольором. Палац прикрашали картуші з гербами власника будинку та його дружини.

Пізніше будинок перебудовували, тому його первісний вигляд встановити важко.

В 1890-х роках до нього з західної сторони було добудований флігель, з'єднаний з будинком скляною галереєю. Палац стояв посеред велетенського ландшафтного парку, який переходив у ліс: дуби, ясени, явори, липи. В парку розташовувалась велика статуя Богоматері — італійська, з білого мармуру, а також мармурова скульптура дівчини з книгою в руках. Вже напередодні Першої світової війни чорноминська резиденція почала занепадати. Та будівля пережила обидві війни і зараз в ній розташована сільська школа.

Визначні місця села

[ред. | ред. код]
  • Чорноминський палац — палац графів Чарномських, що є дуже схожим на Білий дім у Вашингтоні. Деякі назви цього палацу: «Палац з двадцятидоларової банкноти», «вінець розбитого кохання».[5][6]
  • Парк — поруч із палацом;
  • Каплиця (19 ст.) — розташована поруч з автодорогою;
  • Дуб пірамідальний — дерево, природна пам'ятка, росте на приватній садибі по вул. Леніна, 6;
  • Музей, створений у дитсадку.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. info.
  2. На Вінниччині з'явилася нова сонячна електростанція
  3. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  4. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. ЧОРНОМИНСЬКИЙ ПАЛАЦ - МАЛЕНЬКЕ ІСТОРИЧНЕ ДЕЖАВЮ [Архівовано 22 травня 2008 у Wayback Machine.] Газета «Подільська радниця»
  6. «Білий дім» у Чорномині, або Чому сільські вчителі написали... Бушу Газета «День» 14.11.2003

Література

[ред. | ред. код]
  • Чорно́мин // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.517

Посилання

[ред. | ред. код]