Чупрін Михайло Русланович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Чупрін
Чупрін Михайло Русланович
UA-OF1-SLT-GSB-H(2015).png Старший лейтенант
Чупрін Михайло Русланович.jpg
Загальна інформація
Народження 19 квітня 1990(1990-04-19)
м. Красний Луч (з 2016 р. - Хрустальний) Луганської області
Смерть 19 березня 2022(2022-03-19) (31 рік)
м. Маріуполь
(загинув у ході російського вторгнення в Україну)
Національність українець
Alma Mater Донецький державний технічний університет
Псевдо «Чуп»
Військова служба
Роки служби 2015—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування AZOV logo.svg Полк «Азов»
Війни / битви Російсько-українська війна
Командування
командир танкової роти
Нагороди та відзнаки
Герой України

Михайло Русланович Чупрін (19 квітня 1990, м. Красний Луч (з 2016 р. — Хрустальний) Луганської області — 19 березня 2022, Маріуполь, Україна) — старший лейтенант полку «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що героїчно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Михайло Чупрін народився 19 квітня 1990 року у місті Красний Луч (з 2016 р. — Хрустальний) Луганської області. Навчався у Донецькому державному технічному університеті, який закінчив за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво».

З окупацією у ході війни на сході України рідного міста, Михайло Чупрін перевіз матір на підконтрольну Україні територію, а сам пішов захищати Батьківщину. У той час в структурі полку «Азов» формувався танковий підрозділ. Він стояв біля витоків історії танкової роти «Холодний Яр». З березня 2015 року на базі «Азову», коли «холодноярці» отримали перші три танки, розпочалися навчання. Михайло Чупрін став навідником одного з цих танків. Бойове хрещення відбулося у боях за Широкине навесні-влітку 2015 року. Перемога була за азовцями: село — колись квітучий оздоровчий осередок на узбережжі Азовського моря за 20 кілометрів від Маріуполя стало українською територією. Танкісти базувалися у напівзруйнованому війною дитячому таборі «Пурпурові вітрила». Михайло Чупрін після тяжкого поранення в голову командира танка з позивним «Шира», був призначений командиром свого танка. Потім — став офіцером, у вересні 2020 року очолив танкову роту[1].

З початком широкомасштабного російського вторгнення військ на територію України 31-річний командир танкової роти ОЗСП НГУ «Азов» старший лейтенант Михайло Чупрін разом зі своїм підрозділом боронив Маріуполь. Разом з однополчанами тримав оборону вздовж вулиці Набережної по якій, головним чином, наступали рашистські війська.

З 25 лютого по 12 березня 2022 року танкісти роти під командування «Чупа» героїчно відбили вісім спроб прориву оборони. В неймовірно важких умовах азовцям вдалося вистояли під час ворожих обстрілів зі ствольної артилерії та реактивних систем залпового вогню «Град». Зокрема, екіпаж танка Т-64 під командуванням старшого лейтенанта Михайла Чупріна знищив сім танків ворога, п'ять бронемашин та близько десятка вантажівок, при цьому окупанти втратили до двох взводів живої сили.

13 березня 2022 року під час спроби прориву оборони міста з боку селища Старий Крим старший лейтенант Чупрін особисто знищив три танки, два бронетранспортери та близько взводу піхоти противника. Такі дії танкістів значно сповільнили темпи просування ворога до Маріуполя[1].

19 березня 2022 року Михайло Чупрін разом із навідником танку сержантом Руслан Живолуп прийняли свій останній бій у танку, який був уже підбитий і не міг рухатись. Проте вони використали бойову машину як нерухому вогневу точку. Зрештою рашистам вдалося влучити у «азовський» Т-64 та знищити двох безстрашних воїнів[2].

Нагорода[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Агібалова, Валерія; Коваленко, Сергій (17 квітня 2022). «ВОНИ НЕ БОЯТЬСЯ!»: герої-танкісти «Азову» самовіддано відстоювали Маріуполь. Армія. інформ (укр.). Процитовано 17 квітня 2022. 
  2. Агибалова, Валерия; Коваленко, Сергей (17 квітня 2022). «ОНИ НЕ БОЯТСЯ!»: герои-танкисты «Азова» самоотверженно отстаивали Мариуполь-(видео-фото). moderator.az (рос.). Процитовано 17 квітня 2022. 
  3. Указ Президента України від 25 березня 2022 року № 167/2022 «Про присвоєння звання Герой України»

Джерела[ред. | ред. код]