Хрустальний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хрустальний
Герб Хрустального Прапор Хрустального
Краснолуцька міська рада
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Ровеньківський район
Громада Хрустальненська міська громада
Код КАТОТТГ: UA44080050010029178
Засноване 1895
Статус міста з 1926 року
Населення 79 764 (01.01.2021)[1]
Площа 153,56 км²
Густота населення 519 осіб/км²
Поштові індекси 94500-94529
Телефонний код +380-6432
Координати 48°07′38″ пн. ш. 38°55′09″ сх. д. / 48.12722° пн. ш. 38.91917° сх. д. / 48.12722; 38.91917Координати: 48°07′38″ пн. ш. 38°55′09″ сх. д. / 48.12722° пн. ш. 38.91917° сх. д. / 48.12722; 38.91917
Висота над рівнем моря 269 м
Водойма р. Міус, Кришталева, Юліна, Глуха, Янівське водосховище
Назва мешканців хрусталя́нин
хрусталя́нка
хрусталя́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Красний Луч
До обл./респ. центру
 - залізницею 136 км
 - автошляхами 62 км
До Києва
 - автошляхами 784 км
Міська влада
Адреса 94500, Луганська обл., м. Хрустальний, вул. Комуністична, 33
Міський голова Філіппова Марина Вікторівна

Хрустальний у Вікісховищі

Карта
Хрустальний. Карта розташування: Україна
Хрустальний
Хрустальний
Хрустальний. Карта розташування: Луганська область
Хрустальний
Хрустальний
Мапа

Хруста́льний (до 1920 року — Криндачі́вка, у 1920—2016 роках — Кра́сний Луч) — місто в Україні, адміністративний центр Хрустальненської міської громади Ровеньківського району Луганської області. З весни 2014 року місто перебуває під окупацією російських військ.

Географія[ред. | ред. код]

Відстань автошляхами до Луганська — 62 км,[2] фізична відстань до Києва — ~636,3 км[3].

Сусідні населені пункти:[3]

Компасна роза Хрустальний Софіївський Зелений Гай, Курган, Христофорівка Компасна роза
Боково-Хрустальне, Хрустальне Пн Краснолуцький, Боково-Платове
Зх    Хрустальний    Сх
Пд
Княгинівка Міусинськ Садовий
Кріпенський

Історія[ред. | ред. код]

Терен сучасного міста ймовірно було заселено ще в глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху селилися люди, займаючись скотарством і землеробством.

У 1880-х на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.

У 1894 на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 залізнична гілка довжиною 12,5 верст з'єднала вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею. Нову станцію назвали Криндачівка за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції виросло робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.

Напередодні першої світової війни Криндачівка являла собою невелике глухе містечко, що потопає в бруді. У 1913 в ньому проживало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях селища тулилися одна до іншої глинобитні хатини та землянки сімейних шахтарів. Було також близько двадцяти кам'яних казарм і дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мають власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні та влітку тут стояла непролазна багнюка. За питною водою ходили за 2-3 кілометри. Із заходом сонця Криндачівка поринала в темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна ж плата у забійників, вагонників і саночників не перевищувала 1 карбованець 50 копійок в день, а у робітників інших категорій була ще менше.

До 1917 існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Іванівський/Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).[4]

У 1920-ті за планом ГОЕЛРО за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.

З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було під контролем нацистів.

З 1991 — у складі незалежної України.

12 травня 2016 ВРУ постановила надати місту назву Хрустальний[5][6]. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Війна на сході України[ред. | ред. код]

Невдовзі після проголошення «Луганської народної республіки» у 2014 році місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня 2014 року депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня 2014 року над будівлею міської ради було вивішено російський прапор[7]. 3 червня 2014 року було захоплено податкову інспекцію[8], а 18 червня 2014 року — військкомат[9].

Починаючи з 9 серпня 2014 року антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Віталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії, були завдані авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блокпостах у місті, знищений блокпост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес)[10]. Чимало мешканців намагалися залишити місто[11]. Проте відбити місто українським військам не вдалося.

22 листопада 2014 року в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули[12].

Станом на ранок 9 грудня 2014 року з Хрустального позникали «козаки», місто патрулюють російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово окупанти облаштували «Гради» та гаубиці[13].

12 грудня 2014 року надійшла інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-козаків[14].

Протягом 2-4 лютого 2015 року українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин[15]. З 5 на 6 лютого 2015 року до Хрустального було доставлено до 80 трупів окупантів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим[16].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

16 червня 2022 року в населеному пункті Хрустальний стався вибух боєприпасів на складі окупантів. Судячи з вибухів детонації та масштабів пожежі, горів склад з боєприпасами та іншою зброєю російських окупантів[17].

Вночі 24 липня 2022 року українські військові шістьма ракетами з комплексу M142 HIMARS поцілили прямо в дах готелю, в якому знаходився командний пункт одного з великих підрозділів окупанта. За даними української розвідки, втрати склали до 100 осіб[18].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року у Хрустальному проживало 94875 осіб.[19]

Динаміка населення[19]
1923 1926 1939 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2020
1 811 7 009 59 271 93 764 102 636 105 946 113 278 114 200 94 875 88 413 84 792 79 957

Національність[ред. | ред. код]

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в населенні міста присутні такі етнічні групи:

  • українці — 49,2 %
  • росіяни — 46,1 %
  • білоруси — 1,1 %[20]

Економіка[ред. | ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».

Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області в серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).

Транспорт[ред. | ред. код]

Північною околицею міста проходить E50М03.

Пам'ятники міста[ред. | ред. код]

Меморіальний комплекс Міус-фронт

У районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. У час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відомий пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов та ін.

Краснолуцька стіна героїв

Спорт[ред. | ред. код]

У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Також у місті тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.

Навчальні заклади[ред. | ред. код]

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Краснолуцькою міською радою, яка входить до складу Луганської області України.

Міський голова — Філіппова Марина Вікторівна. До міської ради входить 50 депутатів.[21]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Облікова картка м Красний Луч на сайті Верховної Ради України. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 16 серпня 2014. 
  3. а б Хрустальний — геопортал адміністративно-територіального устрою України[недоступне посилання з липня 2019]
  4. http://wolgadeutsche.net/diesendorf/Ortslexikon.pdf [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.] Німці Росії
  5. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
  6. UNIAN. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016. 
  7. Красний Луч на Луганщині вже під російським «триколором»
  8. У Красному Лучі озброєні люди захопили податкову. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  9. Озброєні люди захопили військкомат у Красному Лучі. Архів оригіналу за 23 листопада 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  10. Триває бій в центрі Красного Луча. Перевага на боці українських військових. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 12 серпня 2014. 
  11. Мешканці Красного Луча масово залишають місто. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  12. На Луганщині перекинулася вантажівка з російськими вояками — не вижив ніхто. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 22 листопада 2014. 
  13. ЗМІ: З Красного Луча зникли «казаки», тепер місто окуповане російськими військовими. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014. 
  14. У Красному Лучі місцеві жителі вигнали з міста терористів-казаків, — прес-центр АТО. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 13 грудня 2014. 
  15. Сили АТО знищили зведений танковий підрозділ терористів. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 4 лютого 2015. 
  16. У Красний Луч прибула чергова партія трупів бойовиків, знищених під Дебальцевим. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 6 лютого 2015. 
  17. В окупованому Хрустальному вибухнув склад боєприпасів росіян. Мілітарний. 16 червня 2022. 
  18. В Красному Лучі знищили командний пункт окупантів. Мілітарний. 24 липня 2022. 
  19. а б Динаміка чисельності населення міст України. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 16 серпня 2014. 
  20. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.464.
  21. Облікова картка Краснолуцької міської рада на сайті ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
  • Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
  • Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.