Шаубюне
| Шаубюне нім. Schaubühne am Lehniner Platz | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
|
52°29′55.000000099612″ пн. ш. 13°18′8.0000000991981″ сх. д. / 52.49861° пн. ш. 13.30222° сх. д. | ||||
| Країна |
 Німеччина[1] | |||
| Місто | ||||
| Адреса |
Kurfürstendamm 153, 10709 Berlin | |||
| Архітектор | Еріх Мендельсон | |||
| Тип | центр сценічних мистецтвd, кінотеатр[1], театр | |||
| Статус спадщини | пам'ятка культури[d] | |||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
 | ||||
 Шаубюне у Вікісховищі | ||||
«Шаубюне» (нім. Schaubühne am Lehniner Platz) — театр у берлінському районі Вільмерсдорф, розташований на бульварі Курфюрстендамм. Приміщення перебудовано з кінотеатру «Universum», створеного за планами Еріха Мендельсона 1928 року. Колектив Шаубюне на Халлешен Уфер переїхав до приміщення 1981 року.
Кінотеатр «Universum» був центральною частиною ширшого житлового комплексу WOGA, спроєктованого Еріхом Мендельсоном у міському ансамблі у стилі нової речевості, з торговою алеєю, житловими будинками, газонами та тенісним кортом. Значно пошкоджений під час Другої світової війни, він був відбудований й наново відкритий, а з 1969-го служив танцювальним залом та музичним театром. Зараз будівля використовується як театр, до якого ансамбль Schaubühne із Петером Штайном переїхали з кінця 1970-х років (до цього театр містився на Hallesches Ufer у Кройцберзі, й шукав нове місце). З 1978 по 1981 рік інтер'єри були повністю змінені, зосереджені на театральній залі з регульованими просторами та без поділу на глядачів і виконавців.
Сама трупа «Шаубюне» була створена 1962 року. У 1970 році це стало власністю Пітера Штайна. Його постановка «В’єтнамського дискурсу» Петера Вайса, під час якої збирали кошти серед відвідувачів театру на підтримку В'єтконгу, спричинила театральний скандал у Мюнхені. Перебуваючи під сильним впливом протестів 1968 року та німецького студентського руху, його перша постановка п’єси Брехта «Мати» із Терезою Гізе у головній ролі миттєво викликала потужні протести консервативних політиків Західного Берліна, які говорили про «комуністичну агітацію». Наступного року ансамбль отримав нагороду «Deutscher Kritikerpreis» за виконання опери «Пер Ґінт» Ібсена. У наступні роки «Шаубюне» під керівництвом Штайна та його помічника-драматурга Бото Штрауса стала однією з провідних театральних сцен Німеччини.
Посаду художнього керівника Schaubühne am Lehniner Platz у Берліні 1999 року обійняв Томас Остермаєр у команді із співдиректорами Єнсом Хілльє та Сашою Вальц. Вальц відкрила Шаубюне нового керівництва дебютом «Тіло» (нім. Körper) (2000). З переходом до соціального театру відвідуваність зросла на 14%.
З 2000 року театр започатковує серію політичних публічних дискусій «Streitraum», які модерує Каролін Емке.
Після закінчення п'ятирічного контракту Вальц пішла з театру та відновила свою незалежну компанію «Sasha Waltz & Guests» у Берліні.
З 2005 року Томас Остермаєр та Єнс Гіллє відповідають за енергійну сучасну орієнтацію колишнього театру Штайна, де традиції все ще займають своє місце з акцентом на інтерпретаціях класичних творів.
Під керівництвом Томаса Остермаєра та інтенданта Тобіаса Файта постановки «Шаубюне» гастролювали по всьому світу. Зокрема, Австралія бачила постановки театру з 2006 року — колектив дебютував з «Норою» на фестивалі в Аделаїді 2006 року, після чого з’явився «Кіт на гарячому жерстяному даху» на фестивалі в Аделаїді 2008-го (обидва під художнім керівництвом Бретта Шіхі). «Гамлет» був поставлений на Сіднейському фестивалі 2010 року (під художнім керівництвом Лінді Х’юм), а «Довіра» – на Міжнародному фестивалі мистецтв у Перті 2011 року (під художнім керівництвом Шелаг Магазда). «Гедда Ґаблер» Шаубюне з’явилася на Мельбурнському фестивалі 2011 року, а наступного року на тому ж фестивалі було поставлено «Ворог народу» (обидва під художнім керівництвом Бретта Шіхі). Усі вистави, які гастролювали в Австралії, були зрежисовані Остермаєром, за винятком «Довіри», режисерами якого були Фальк Ріхтер і Анук ван Дейк.
Тандем українських митців у складі драматурга Павла Ар’є та режисер Стас Жирков 2023 року представили прем’єру вистави «Озброюючись проти моря лих», у якій йдеться про перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Наступною їх роботою у продовження та розвиток теми стали «Листівки зі Сходу» 2024 року – у центрі сюжету новосілля у берлінського режисера-документаліста, де на вечірці збираються друзі, які познайомилися та здружилися у Маріуполі 2014-го. Серед героїв – українці (актор Орест (Юрій Радіонов), який евакуювався з Маріуполя після вторгнення; юристка, що збирає докази російських військових злочинів Анастасія (Марина Клімова), та німці – режисер Лукас (Девід Руланд) та вчителька Марія (Каролін Хаупт)[2][3].
- Ларс Айдінгер
- Роберт Баєр
- Юля Беве
- Йозеф Бірбіхлер
- Мартін Брамбах
- Ганс-Йохен Вагнер
- Герд Вамелінг
- Марк Вашке
- Ангела Вінклер
- Бруно Ганц
- Йорг Гартманн
- Ніна Госс
- Роберт Гунгер-Бюлер
- Джулика Дженкинс
- Юдіт Енгель
- Тіна Енґель
- Удо Замель
- Отто Зандер
- Корінна Кірхгоф
- Едіт Клевер
- Імоген Когге
- Уве Кокіш
- Лауренц Лауфенберг
- Сюзанна Лотар
- Ютта Лямпе
- Єва Мекбах
- Ульріх Мюе
- Фальк Рокстро
- Петер Сімонішек
- Аліна Стіглер
- Макс Тідоф
- Томас Тіме
- Анн Тісмер
- Герді Цінт
- Лібгарт Шварц
- Себастьян Шварц
- Катаріна Шюттлер
- Андреас Шрьодерс
- Ернст Штецнер
- Ренато Щуч
- Bruno Zevi. E. Mendelsohn – The Complete Works. — Birkhäuser Verlag, 1999. — ISBN 3-7643-5975-7.
|
Це незавершена стаття про театр. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ а б archINFORM — 1994.
- ↑ Наталка ЯКИМОВИЧ (12 лютого 2024). Що не так з «хорошимі рускімі» та інші незручні українські питання в берлінському театрі Шаубюне (укр.). «Українська правда». Процитовано 4 вересня 2024.
- ↑ Esther SLEVOGT (31 січня 2024). Ein Riss geht durchs Wohnzimmer (нім.). «nachtkritik.de». Процитовано 4 вересня 2024.