Шахта «Капітальна»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шахта імені Стаханова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шахта «Капітальна»
Шахта "Стаханова"
Stakhanov Coal Mine. Administrative Building.JPG
Шахта «Капітальна»
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування 48°19'34"N 37°18'16"E
Власник ДП «Мирноградвугілля»
Директор Водопьянов Олег Олександрович
Виробнича потужність 2.4 млн. тонн у рік
Фактичний видобуток 1 млн. т у рік
Марка вугілля Г, Ж
Категорія за газом викидонебезпечна
Рік будівництва 1974
Термін служби 90 років
Кількість працівників 6599
Технологічна схема
Схема розкриття вертикальними стволами
Спосіб підготовки блокова
Система розробки стовпова
Кількість стволів 11
Кількість лав 2
Протяжність виробок 191 км
Глибина розробки до 1240 м
Запаси вугілля
Робочі пласти k5, l1, l3, l7
Шахта «Капітальна» у Вікісховищі?

Шахта «Капітальна» (до 2017 - "Шахта "Стаханова", до 2010 - "Шахта ім. О. Г. Стаханова") — одна з найбільших вугільних шахт в Україні з проектною потужністю 2,4 млн тонн вугілля на рік. Знаходиться у місті Мирнограді за адресою 85310, вул. Шосейна. Є відокремленим підрозділом ДП «Мирноградвугілля».

Кількість працюючих станом на 1999 рік — 6599 чол., в тому числі підземних 4400 чол.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Шахту було побудовано за проектом Дондіпрошахту (головний інженер проекту — А. В. Черенков)[2], який було виконано у 1964 році й затверджено Вищою Радою Народного господарства СРСР Ради Міністрів СРСР розпорядженням № 114-Р від 2 серпня 1965 року.

Шахта вводилася в експлуатацію у дві черги: першу (блок № 4) було здано у 1974 році. На той час, вона мала назву «Красноармійська-Капітальна». Через два роки, потрібно було здати другу чергу, що включала блоки № 2 та № 3. На відміну від першої, що була введена у проектні строки, введення у експлуатацію другої черги проводилося поетапно і зайняло не два роки, як планувалося, а чотири, і завершилося у 1978 році. Того ж року шахту було перейменовано на честь О. Г. Стаханова. Затримка під час вводу в експлуатацію вплинула на подальше планування об'єму видобутку в частині збереження високовиробничих та малопотужних шарів. Також, несвоєчасно було розпочато роботи з відкриття та підготовки запасів наступних блоків — № 1, що був запланований до введення на п'ятому році експлуатації, та № 5 (на сьомому році).

Враховуючи значну затримку початку підготовки нових ділянок шахтного поля у порівнянні з проектом, постійне нарощування об'єму видобутку, нерівномірність відпрацьовування запасів потужних й малопотужних шарів, можливі строки реалізації намічених проектом рішень, у період з 1977 по 1981 рік. Донгіпрошахт розробив і затвердив Міністерством чотири проекти подальшого розвитку:

  1. Відкриття й підготовки шару k5 у бремсберговому полі блоку № 4 із закінченням будівництва в 1983 році;
  2. Відкриття й підготовка похилого поля шару l3 (l1) блоку № 4 з початком ведення експлуатаційних робіт в 1985 і повним завершенням будівництва в 1987 році;
  3. Будівництво блоку № 5 з введенням у експлуатацію в 1993 році;
  4. Відкриття й підготовка похилого поля шахти (блоки № 2 й 3) із завершенням будівництва в 1989 році.

В 1982 році прохідний виробіток похилого поля блоку № 4 було зупинено майже повністю через те, що генпідрядник (трест «Красноармійськшахтобуд»)повинен був завершити будівництво шахти «Комсомолець Донбасу», а потім — шахт «Південно-Донбаська № 3» і «Червоноармійська-Західна № 1».

Далі, фінансування було скорочено і з'явилися додаткові витрати через збільшення строків будівництва. Це привело до затримки введення в експлуатацію чергових ділянок шахтного поля: фактичне відставання спочатку очисної виїмки шару k5 склало 12 років, по завершенню будівництва об'єктів відкриття й підготовки похилого поля l3 (l1) у блоці № 4 — 10 років.

У 1988 році, однак, було зареєстровано рекордний видобуток — 3,781 млн тонн.

За завданням шахти, у 1993 році інститут виконав проектні розробки подальшого розвитку шахти. З метою приведення потужності шахти за видобутком вугілля до технічно можливої з 1994 року, за ними була встановлена потужність 2850 тис. тонн у рік. Однак, план було виконано не більш ніж на 50 %. Причиною незадовільної роботи шахти називалося недостатнє фінансування.

У 1997 році, Дондіпрошахт виконав «Проект відкриття й підготовки похилого поля шахти, підготовки похилого поля шару l3 (l1) блоку № 4, будівництва блоку № 5» затверджений Постановою № 9/17-61 від 14.07.1998 Міністерством вугільної промисловості України. Через недостатню кількість виділених коштів, однак, рішення, що були зазначені у проекті 1997 року, виконувалися із значним відставанням.

Інститут також виконав «Проектне рішення про виконання подальшого відпрацювання запасів блоку № 2-3» у 2001 році.

У 2010 році назву було скорочено до «шахта „Стаханова“».

Згідно останніх змін, що Донгіпрошахт вніс до проекту розвитку шахти «Відкриття й підготовка похилого поля шахти, підготовка похилого поля пл. l3 (l1) блоку № 4, будівництво блоку № 5», проектну потужність шахти було встановлено на рівні 2400 тис. тонн у рік. У перерахуванні на 2014 рік, однак, фактична виробнича потужність становила лише 1 млн тонн у рік.[3]

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Східна частина шахти та вид на терикон

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  2. Донгипрошахт — «Объекты»
  3. «Фонд державного майна України — Архів підприємств»