Шевченко Іван Дем'янович

Шевченко Іван Дем'янович
рос. Иван Демьянович Шевченко
Народився	4 липня 1901(1901-07-04)  Валки, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	13 березня 1969(1969-03-13) (67 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Лук'янівське військове кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	журналіст, політик
Учасник	німецько-радянська війна
Військове звання	майор
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.

Шевченко Іван Дем'янович (21 червня 1901 — 4 листопада 1969) — український радянський журналіст і політичний діяч.

Життєпис

Народився 21 червня 1901 ріку в Валки Харківська губернія в родині багатодітного кустаря-шапкаря.

У 1916 році був в підпільному українському учнівському гуртку в Валках. Закінчив Валківське реальне училище.

У 1919 році, за сімейними обставинами, повинен був покинути Харківського технологічного інституту.

Брав участь в Громадянській війні, був старшим кулеметником в загоні ЧОП, ад'ютантом коменданта м. Валки.

У 1919—1920 роках — лектор Валківського народного університету. У 1920—1921 роках — інструктор, завідувач позашкільного відділу Валківського повітового відділу народної освіти Харківської губернії.

У 1921 року член РКП (б)..

У 1921—1923 роках — редактор Валківської повітової газети «Незаможний селянин». У цей час в газеті працював Петро Панченко, відомий в подальшому український письменник Петро Панч.

Редагуючи статтю сількора, яку він спочатку підписав своїм справжнім прізвищем, а потім чомусь передумав і залишив тільки перший склад, редактор зауважив: «Що за Пан?». Автора поблизу не було, газету треба було випускати і він до Пан додав «ч». Так з легкої руки редактора майбутній видатний прозаїк отримав псевдонім.

Одночасно з цим став кореспондентом УкрРОСТА — українського відділення Російського телеграфного агентства Валківського району.

У 1923 році, після ліквідації повітів і утворення округів, Харківський обком КП(б)У направив І. Д. Шевченка в Охтирку на Сумщину, де він працював інспектором політпросвіти, окружним інспектором по роботі на селі, завідувачем районного будинку сільського жителя та уповноваженим Головліту. Виконуючи ці адміністративні обов'язки не припиняв займатися журналістикою — був кореспондентом харківських обласних газет «Харківський пролетар» і «Сільський житель», був редактором газети «Радянська Охтирка» та кореспондентом РАТАУ.

У 1930 році разом з родиною переїхав до Харкова, де був літературним працівником, роз'їзним кореспондентом, черговим секретарем, заступником відповідального секретаря, черговим редактором, черговим секретарем, відповідальним секретарем редакції газети «Комуніст» — друкованого видання ЦК КП (б) України. Закінчив два курси Харківського технологічного інституту. У 1934 році, коли столицю перенесли до Києва, разом із газетою «Комуніст» переїхав до Києва. У перші місяці німецько-радянської війни став військовим кореспондентом цієї газети.

З січня 1942 року працював у Саратові помічником голови Українського радіокомітету із мовлення та редактором програми «Останні новини» Українського комітету при Раднаркомі УРСР.

Могила І. Д. Шевченко на Лук'янівському військовому кладовищі (1969)

У березні 1942 року відряджений в Москву в розпорядження Українського штабу партизанського руху. Займався питаннями поширення друкованих матеріалів серед партизанських загонів і населення окупованих німцями районів Української РСР. У грудні 1942 року призначений інструктором відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

У 1943 році Указом Президії Верховної Ради СРСР, опублікованому в газеті «Правда» та газеті «Известия» від 1 квітня 1943 року, нагороджений орденом Червоного Прапора за доблесть і мужність, проявлену в партизанській війні проти німецько-фашистських загарбників та особливі заслуги в розвитку партизанського руху.

Після війни працював в апараті ЦК КП (б) України — інструктором, завідувачем сектора друку. Співпрацював з Петро Панчем, Микола Бажаном, Ярослав Галан, Василем Минком.

У 1959 році пішов на пенсію, як пенсіонер республіканського значення. Мав звання майор Радянської армії.

Помер 4 листопада 1969 року в Києві. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

Сім'я

• дружина — Галина Андріївна Шевченко (до шлюбу Суходоля) (1907—1981).
• донька — Ніна Шевченко (до шлюбу Шевченко) (1927—2014). Закінчила в 1952 році з відзнакою Київський державний університет. До 1962 року працювала в Жданові в ЦНДІ ГКСМ СРСР по суднобудуванню старшою інженеркою. У 1962 році переїхала в Дніпропетровськ, де працювала до 1993 року старшою викладачкою в Дніпропетровському державному університеті.
• донька — Людмила Барабаш (до шлюбу Шевченко) (нар. 1937 р.). Закінчила в 1959 році з відзнакою Київський державний університет. До 2013 року працювала в Інституті ядерних досліджень НАН України в Києві, кандидат фізико-математичних наук, завідувачка лабораторії.
• онуки.

Нагороди

• орден Червоного Прапора (1943)
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
• Медаль «За трудову відзнаку» (1951)
• орден «Знак Пошани» (1959)
• Медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1965)

Джерела

• І. М. Лисенко. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 1. — Харків; Київ; Нью-Йорк, — 2000. [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• І. М. Лисенко. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 2. стор. 197. — Київ: Рада, — 2006. [Архівовано 6 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• В. П. Минко. «Моя Минківка». — Київ: Радянський письменник, — 1982.
• Газета «Сільські новини» № 81, — 2010. [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.]