Шевченко Федір Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шевченко Федір Павлович
Шевченко Федір Павлович.GIF
Народився 24 серпня 1914(1914-08-24)[1]
Дунаївці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 1 листопада 1995(1995-11-01)[1] (81 рік)
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Московський історико-архівний інститутd
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Ступінь доктор історичних наук
Вчителі Тихомиров Михайло Миколайович
Аспіранти, докторанти Толочко Петро Петрович, Сохань Павло Степанович і Шип Надія Андріївна
Членство НАН України

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Меморіальна дошка Федіру Шевченку на вулиці Михайла Грушевського, 4 у Києві

Фе́дір Па́влович Шевче́нко (28 квітня 1914(19140428), Дунаївці — 1 листопада 1995) — український історик. Член-кореспондент АН УРСР (1969), доктор історичних наук (з 1964), професор (1968).

Біографія[ред. | ред. код]

Родом із села Дунаївці Подільської губернії (нині місто, райцентр Хмельницької області, Україна).

У 1933—1937 роках — студент, у 1937—1940 — аспірант Московського історико-архівного інституту.

У 1940—1941 роках директор Чернівецького обласного державного архіву, після початку війни — директор Краснодарського крайового державного архіву. У 1942—1943 роках завідував архівом РНК, очолював науково–видавничий відділ Архівного управління НКВС Узбецької РСР.

У 1943 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Російські воєводи в Україні (Нариси взаємовідносин України з Росією в другій половині 17 ст.)».

У 1963 році захистив докторську дисертацію з монографії «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині 17 ст.» (1959)[2].

Працював:

  • завідувачем кафедрою архівознавства і доцентом Київського університету (1944—1950);
  • заступником голови Комісії з історії Великої вітчизняної війни АН УРСР (1950—1952);
  • головним редактором «Українського історичного журналу» (1957—1972);
  • завідувачем відділами допоміжних історичних дисциплін (1960—1963) та історіографії і джерелознавства (1963—1968) Інституту історії АН;
  • заступником директора Інституту історії АН (1964—1967);
  • директором Інституту археології АН України (1968—1972);
  • старшим науковим співробітником (1972—1982);
  • завідувачем сектором історичної географії та картографії (1982—1987);
  • головним науковим співробітником (1987—1995) Інституту історії АН України.

У 1966 році опублікував статтю «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?»[3], взявши таким чином участь у частковій реабілітації Михайла Грушевського в УРСР у 1960-х роках[4]. В 1972 році, на хвилі посилення контролю, боротьби з інакодумством та репресій, Федора Шевченка було звільнено з посади директора ІА АН УРСР та виведено з редколегій кількох наукових видань. Йому закидали наявність у його науковій діяльності «випадків відходу від класових, інтернаціоналістських позицій в оцінці окремих історичних подій» та «політичну незрілість»[5][6].

Онука — британський експерт з конфліктології та письменниця Анна Шевченко.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Федір Павлович Шевченко — дослідник широкого діапазону, його наукові інтереси були зосереджені головним чином на вивченні соціально-політичних проблем історії України XVII—XX ст. Виховав чимало молодих істориків, всіляко підтримував ініціативи, спрямовані на поглиблене висвітлення минулого України.

Основні праці

Упорядник і редактор збірки «Селянський рух на Буковині в 40-их pp. XIX ст.», співредактор «Документів Богдана Хмельницького», відповідальний редактор щорічника «Історіографічні дослідження в Українській РСР»[7] (1968) та один з редакторів щорічника «Історичні джерела та їх використання» (1964—1972)[8].

Співавтор (поруч із Ф. Ястребовим) першого тому «Історії Української РСР».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Спочатку захист був в Інституті історії АН УРСР, але тоді Шевченкові не вдалося захиститися. За спогадами Ярослава Дзири, дискусія йшла три дні, його звинуватили в запозиченні ідей у Грушевського (тобто в націоналізмі). Стенограма розмов з Ярославом Дзирою 1988 р. Частина 2
  3. Шевченко Ф. П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? // Український історичний журнал. — 1966. — № 11. — С. 13—31.
  4. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 358—360
  5. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 390.
  6. Документи // «Істину встановлює суд історії»: Зб. на пошану Федора Павловича Шевченка. — С. 448—449.
  7. Історіографічні дослідження в Україні. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-12-26. 
  8. Історичні джерела та їх використання // Електронна бібліотека | Інститут історії України. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-12-26. 

Джерела[ред. | ред. код]