Шевченко Федір Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шевченко Федір Павлович
Шевченко Федір Павлович.GIF
Народився 24 серпня 1914(1914-08-24)
Дунаївці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 1 листопада 1995(1995-11-01) (81 рік)
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Московський історико-архівний інститут[d]
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Тихомиров Михайло Миколайович
Членство НАН України
Меморіальна дошка Федіру Шевченку на вулиці Михайла Грушевського, 4 у Києві

Фе́дір Па́влович Шевче́нко (28 квітня 1914(19140428), Дунаївці — 1 листопада 1995) — український історик. Член-кореспондент АН УРСР (1969), доктор історичних наук (з 1964), професор (1968).

Біографія[ред. | ред. код]

Родом із села Дунаївці Подільської губернії (нині місто, райцентр Хмельницької області, Україна).

У 1933—1937 рр. — студент, у 1937—1940 — аспірант Московського історико-архівного інституту.

У 1940—1945 роках перебував на науково-адміністративній роботі в державних архівах Чернівців, Краснодару, Узбецької РСР.

У 1943 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Російські воєводи в Україні (Нариси взаємовідносин України з Росією в другій половині 17 ст.)».

У 1963 р. захистив докторську дисертацію з монографії «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині 17 ст.» (1959)[1].

Працював:

  • завідувачем кафедрою архівознавства і доцентом Київського університету (1944—1950),
  • заступником голови Комісії з історії Великої вітчизняної війни АН УРСР (1950—1952),
  • головним редактором «Українського історичного журналу» (1957—1972),
  • завідувачем відділами допоміжних історичних дисциплін (1960—1963) та історіографії і джерелознавства (1963—1968) Інституту історії АН,
  • заступником директора Інституту історії АН (1964—1967),
  • директором Інституту археології АН України (1968—1972),
  • старшим науковим співробітником (1972—1982),
  • завідувачем сектором історичної географії та картографії (1982—1987),
  • головним науковим співробітником (1987—1995) Інституту історії АН України.

В 1966 році опублікував статтю «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?»[2], взявши таким чином участь у частковій реабілітації Михайла Грушевського в УРСР в 1960-х роках[3]. В 1972 році, на хвилі посилення контролю, боротьби з інакодумством та репресій, Федора Шевченка було звільнено з посади директора ІА АН УРСР та виведено з редколегій кількох наукових видань. Йому закидали наявність у його науковій діяльності «випадків відходу від класових, інтернаціоналістських позицій в оцінці окремих історичних подій» та «політичну незрілість»[4][5].

Онука — британський експерт з конфліктології та письменниця Анна Шевченко.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Федір Павлович Шевченко — дослідник широкого діапазону, його наукові інтереси були зосереджені головним чином на вивченні соціально-політичних проблем історії України XVII—XX ст. Виховав чимало молодих істориків, всіляко підтримував ініціативи, спрямовані на поглиблене висвітлення минулого України.

Головні праці:

  • Шевченко Ф. Історичні студії: Збірка вибраних праць і матеріалів (До 100-річчя від дня народження) / Ред. кол.: В. Смолій (голова), Г. Боряк, Л. Дубровіна, В. Попик, О. Удод; Упоряд. і ком.: С. Батуріна, С. Блащук, І. Корчемна, О. Ясь. НАН України. Інститут історії України, Національна бібліотека України ім. Вернадського, Інститут рукопису. — К.: Інститут історії України, 2014. — 700 с.
  • «Історичне значення віковічної дружби українського та російського народів» (1954),
  • «Лук'ян Кобилиця» (1958),
  • «Дипломатична служба на Україні під час визвольної війни 1648—1654 pp.» у книзі «Історичні джерела та їх використання» (випуск 1, 1964).
  • «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» (1959)

Упорядник і редактор збірки «Селянський рух на Буковині в 40-их pp. XIX ст.», співредактор «Документів Богдана Хмельницького», відповідальний редактор щорічника «Історіографічні дослідження в Українській РСР» (1968) та один з редакторів щорічника «Історичні джерела та їх використання» (1964—1972).

Співавтор (поруч із Ф. Ястребовим) першого тому «Історії Української РСР».

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Спочатку захист був в Інституті історії АН УРСР, але тоді Шевченкові не вдалося захиститися. За спогадами Ярослава Дзири, дискусія йшла три дні, його звинуватили в запозиченні ідей у Грушевського (тобто в націоналізмі). Стенограма розмов з Ярославом Дзирою 1988 р. Частина 2
  2. Шевченко Ф. П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? // Український історичний журнал. — 1966. — № 11. — С. 13–31.
  3. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 358—360
  4. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 390
  5. Документи // «Істину встановлює суд історії»: Зб. на пошану Федора Павловича Шевченка. — С. 448-449.