Шелудько Дмитро Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шелудько Дмитро Ілліч
Народився 21 вересня 1892(1892-09-21)
Чорнобаївський район, Черкаська область
Помер 1963
Діяльність мовознавець

Дмитро́ Іллі́ч Шелу́дько (Шелудко, Шолудко, Поглубко[1]) (21 вересня 1892(18920921), с.Іркліїв Полтавської губернії — 1963[2], в УРЕ зазначається 1954) — український дипломат, мовознавець, літературознавець, популяризатор української літератури у Болгарії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1892 року в селі Іркліїв на Полтавщині. У 1915 році здобув освіту у Київському Університеті; з романської філології — в університеті в Галле (Німеччина). Володів 14 мовами.

У 1919–1921 рр. працював секретарем у Посольстві України в Болгарії.

Шелудько Д. І. серед групи співробітників посольства УНР у Софії (Болгарія).

Автор другого (після І. Шаровольського) і повнішого (близько 700 слів) дослідження про німецькі лексичні запозичення в українській мові. Рецензенти вказували на те, що теза Шелудька про польське посередництво в усіх українських германізмах перебільшена (Н. Ліперовська «Мовознавство», ч. 2, 1934, В. Сімович, ЗНТШ, 155), але політична атмосфера 1933 року внеможливила розгортання дискусії. Крім того, праці про українізми в румунській мові, румунізми в українській і болгарській мовах. По переїзді до Болгарії (1927), популяризував українську літературу, зокрема Шевченка в болгарських виданнях.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]