Шимон Ашкеназі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шимон Ашкеназі
Szymon Askenazy.jpg
Народився 28 грудня 1866
Завихост
Помер 22 червня 1935(1935-06-22) (69 років)
Варшава
Громадянство Польща Польща
Національність єврей
Alma mater Варшавський університет
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Львівський університет, Варшавський університет
Вчене звання професор
Нагороди Орден Почесного легіону
Автограф Szymon Askenazy - podpis.jpg

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Шимо́н Ашкена́зі (пол. Szymon Askenazy; 23 грудня 1865, Завихост — 22 червня 1935, Варшава — польський історик, дипломат. Творець львівської школи польських істориків («школи Ашкеназі»). Представник Польщі у Лізі Націй.

З життєпису[ред.ред. код]

Народився у містечку Завихост біля Сандомира. Його батьки, Регіна і Вольф, були багатими купцями. Ашкеназі був нащадком давнього єврейського роду, який протягом багатьох століть мешкав у Польщі і був славний лікарями (серед них лікар Сигізмунда Августа) і равинами.

Навесні 1883 року, отримавши атестат зрілості із золотою медаллю в II Варшавській гімназії, вступив, за рекомендацією свого батька, на Юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1887 році. Після завершення навчання він проходив дворічну судову практику, але так і не пов'язав свою подальшу діяльність з юридичною практикою. Відповідно до своїх захоплень, підбадьорений Адольфом Павіньским, продовжив навчання за історичним напрямом в Німеччині, в Геттінгенському університеті. Навчання в Геттінгені закінчив отриманням докторського вченого ступеня за захист праці: "Die Letzte Polnische Koenigswahl" (1894 г.).

З 1890 року за сприяння свого товариша Тадеуша Корзона став автором статей у Великій ілюстрованій енциклопедії. Однак, переважно Ашкеназі у цей час займається написанням своєї праці "Польсько-пруський союз" (Przymierze polsko-pruskie), яка друкувалось частинами у виданні „Biblioteka Warszawska”, а в подальшому витримала 3 перевидання у 1900, 1901 та 1918 роках. Заходи щодо габілітації в Львівському університеті, завдяки підтримці медієіста Тадеуша Войцеховського, "червоного князя" Адама Сапіги та багатого галицького землянина Карла Лянцкоронського, не зустріли перепон і в 1897 році він був переведений.

В 1902—1914 роках — професор Львівського університету, з 1928 — почесний професор Варшавського університету, з 1909 — член Польської академії знань, з 1924 — почесний член Польського історичного товариства.

Спеціалізувався у галузі політичної історії Польщі XIX—XX століть (залишаючи поза увагою економічні проблеми): «Князь Юзеф Понятовський» (1905), «Росія — Польща. 1815—1830» (1929) та інші. Вів гостру полеміку з представниками краківської історичної школи, боровся з їх песимізмом у поглядах на історію Польщі, засуджував політичне угодовство. Пробуджував незалежницькі настрої серед польського суспільства. Виступав за приєднання Східної Галичини до Польщі, проти державної незалежності України. Творець львівської школи польських істориків — «школи Ашкеназі», з якої вийшло кілька відомих учених: Н. Гонсяровська-Грабовська, Владислав Конопчинський, Маріан Кукель, Я. Рутковський, М. Сокольницький та інші.

У 1920–1923-х — представник Польщі у Лізі Націй. За політичними поглядами був близький до Юзефа Пілсудського.

Твори[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Barycz H. Na przełiomie dwóch stuleci. — Wrocław, 1977.
  • Dutkiewicz J. Sz. Aszkenazy i jego szkołza. — Warszawa, 1958.
  • Zahorski A. Szymon Aszkenazy // Historycy warszawscy ostatnich dw_ch stuleci. — Warszawa, 1986.

Посилання[ред.ред. код]