Штрассеризм
Штрассери́зм (нім. Strasserismus або Straßerismus) — політична ідея створення національної та соціальної держави, розроблена німецькими політичними діячами — братами Грегором та Отто Штрассерами. Це ідеологія, яка закликає до більш радикальних, масових дій та заснована на робітничій формі нацизму, що підтримує економічний антисемітизм[en] для досягнення національного відродження.
Отто Штрассер, який виступав проти поглядів Адольфа Гітлера, був виключений із нацистської партії в 1930 році та відправився у вигнання в Чехословаччину, у той час, як Грегор Штрассер був убитий у нацистській Німеччині 30 червня 1934 року під час Ночі довгих ножів — жорстокої розправи проти багатьох опонентів Гітлера, включаючи штрассеристів по всій країні. Штрассеризм залишається жвавою ідеологією в добу післявоєнного неонацизму у світі.
Погляди Грегора Штрассера[ред. | ред. код]
Грегор Штрассер (1892—1934) на початку своєї діяльності в політиці був ультранаціоналістичним політиком, приєднався до Фрайкору після служби в Першій світовій війні. Штрассер був залучений у Каппський заколот і створив своє власне військове об’єднання («народний оборонний союз»), який перейшов до нацистської партії в 1921 році. Спочатку був вірним прихильником Адольфа Гітлера, узяв участь у «Пивному путчі» і займав низку високих посад у нацистській партії. Однак Штрассер незабаром став рішучим захисником радикального крила партії, стверджуючи, що національна революція повинна включати також потужні заходи щодо боротьби з бідністю та повинна прагнути отримати підтримку робітничого класу. Після приходу Адольфа Гітлера до влади[en], Ернст Рем, який очолював Штурмові загони (ША), пізніше найбільш важливі у воєнізованому крилі нацистської партії, закликав до другої революції, спрямованої на усунення верхівки з-під нагляду державою. Цьому протистояв німецький консервативний рух[en], а також деякі нацисти, які надавали перевагу упорядкованому авторитарному ладу, ніж програмі, запропонованій радикалами партії. Штрассер був убитий під час Ночі довгих ножів у 1934 році.
Погляди Отто Штрассера[ред. | ред. код]
Отто Штрассер (1897—1974) також був членом Фрайкору, але він приєднався до Соціал-демократичної партії Німеччини та воював проти каппських заколотників. Штрассер приєднався до нацистської партії в 1925 році, де продовжував просувати значимість соціалізму в націонал-соціалізмі. Вважаючись більш радикальним, ніж його брат, Отто Штрассер був виключений нацистською партією в 1930 році та створив Чорний фронт, власну спілку, яка закликала до встановлення особливого німецького націоналістичного ладу після соціалістичної революції. Штрассер утік з Німеччини в 1933 році до Чехословаччині, а потім переселився до Канади, перш ніж він повернувся до Західної Німеччини; весь цей час він писав про Гітлера та те, що він бачив його як зрадника думок нацизму.
Ідеологія[ред. | ред. код]
Назва штрасеризм застосовувалася до різновиду нацизму, яку розробили брати Штрассери. Хоча вони брали участь у створенні програми NSDAP «25 пунктів» 1920 року, обидва закликали партію взяти на себе зобов'язання «розірвати кайдани фінансового капіталу»[1]. Цю протилежну думку до тої, яку нацисти назвали єврейським фінансовим капіталізмом, видом економічного антисемітизму, яку вони протиставили продуктивізму[en], або тим, що називали «продуктивним капіталізмом», поділяв Адольф Гітлер, який позичив її в Готфріда Федера[en].[2]
Ідеалізм Отто припускав заперечення класової боротьби в межах певного народу. Замість цього затверджувалася думка «народної революції», яка була б загальною для робітників, селян і середніх класів. Жертвами такої революції повинен був бути тільки незначний прошарок гнобителів і експлуататорів. Далі передбачалася загальнонаціональна одностайність. Будь-які суперечки всередині нації засуджувалися. Штрассер пропонував створити єдиний Фронт партій і профспілок, включаючи комуністичні, проти ієрархії, бюрократії і тогочасного устрою. Такий ідеалізм припускав встановлення «народного соціалізму».
Згідно з думками Отто Штрассера, «народна революція» повинна створити або відтворити такі устрої держави, які точно відповідали б внутрішній природі народу в політиці, економіці та культурі. В економіці це означало «успадкування земельних ділянок селянами без права продажу». У політиці — самоврядування народу в професійних секторах і станах (ремісники мають свій орган самоврядування, селяни — свій і так далі). У культурі — віра.
Штрассеризм як ідеологія з'явився вже після Другої світової війни на основі поглядів братів Штрассерів і заміток Отто Штрассера про національний соціалізм. Штрассеризм засновується на 3 «китах»: помірному націоналізмі, ідеалізмі й народному соціалізмі. Штрассер закликав до війни із Заходом, союзу із соціалістичним СРСР та міжнародної одностайності між собою всіх пригноблених народів у спільній боротьбі проти імперіалізму. До цього ж відносилася думка антимасонства й антисіонізму. Штрассер наполягав на визнанні за євреями значення національної меншини та навіть підтримував існування держави Ізраїль.
Штрассеризм вважають напрямком нацизму, який, дотримуючись попередніх нацистських ідеалів, таких як антисемітизм і націоналізм, рішуче протистояв капіталізму на економічних антисемітських засадах і визначив це у вимозі до більш економічного підходу, заснованого на робітництві. Однак, спірним є питання, чи був штрассеризм справді окремим різновидом нацизму. За словами історика Яна Кершоу[en], «провідники ША [до якої входив Грегор Штрассер] не мали іншого бачення майбутнього Німеччини чи іншої політики, щоб запропонувати». Штрассерити виступали за радикалізацію нацистського ладу та повалення німецької верхівки, називаючи прихід Гітлера до влади напівреволюцією, яку потрібно було завершити.[3]
Вплив[ред. | ред. код]
У Німеччині[ред. | ред. код]
Протягом 1970-х років в європейських ультраправих групах стали частіше згадувати думки штрассеризму, оскільки на перший план виходили молодші члени, не пов’язані з Гітлером, також поширювалися думки економічного антисемітизму. Штрассеристські напрями в Німеччині почали утворюватися у програмі Національно-демократичної партії Німеччини (НДП) наприкінці 1960-х. Ці штрассерити зумовили відсторонення Адольфа фон Таддена[en] від управління, і після його відходу партія стала сильнішою, засудивши Гітлера за його відхід від соціалізму задля отримання слави серед керівників бізнесу та війська.[4]
Хоча спочатку штрассеризм був прийнятий НДП, скоро він став пов'язуватися з більш екстремістськими діячами, зокрема Міхаелем Кюненом, який підготував у 1982 році брошуру «Прощання з Гітлером», яка включала рішучу підтримку цієї думки. Народний соціалістичний рух Німеччини/Робітнича партія[en], невеликий екстремістський рух, який був оголошений поза законом у 1982 році, прийняв політику штрассеризму. Його рух-наступник, Націоналістичний фронт[en], зробив те саме: програма з десяти пунктів закликала до «антиматеріалістичної культурної революції» та «антикапіталістичної соціальної революції», щоб підкреслити свою підтримку штрассеризму.[5] Вільна німецька робоча партія[en] також підтримує ці думки та була під управлінням Фрідхельма Буссе[en] наприкінці 1980-х.[6]
Прапор штрассеристського руху «Чорний фронт» та його знак — перехрещені молоток та меч — використовували німецькі та інші європейські неонацисти за кордоном як замінник нацистського прапора, який заборонений у деяких країнах, зокрема в Німеччині.
У Великій Британії[ред. | ред. код]
Штрассеризм виник у Сполученому Королівстві на початку 1970-х років і зосередився на публікації Національного фронту (НФ)[en] «Britain First», головними творцями якої були Девід Маккалден[en], Річард Лоусон[en] та Денис Пірі[en]. Вони уклали союз з Джоном Кінгслі Редом[en] та пізніше перешйли в Національну партію (НП)[en], проти управління Джона Тиндалла[en].[7] НП закликала британських робітників скористатися правом на роботу та запропонувала штрассеристську економічну політику.[8] Однак, НП не проіснувала довго. Частково через відсутність у Реда завзяття до штрассеризму, діяльність партії пішла на спад.
Думка була повторно представлена НФ Ендрю Бронсом[en] на початку 1980-х років, коли він вирішив зробити ідеологію партії зрозумілішою.[9] Однак скоро штрассеризм мав стати невеликиим місцем радикалів в Офіційному національному фронті, а Річард Ловсон відіграв таємну роль, яка була спрямована на сприяння прямій політиці.[10] Це крило пізніше обрало корінний замінник дистрибутизму, але їхня сильна антикапіталістична риторика, а також риторика їхнього наступника «Третього Шляху» показали вплив штрассеризму. Після цього Трой Саутгейт[en], власна ідеологія якого та пов’язаних із ними груп, таких як Англійський націоналістичний рух та Національна революційна фракція, зазнали впливу штрасеризму.
У світі[ред. | ред. код]
Групи «третьої позиції», які, часто звертають увагу на штрасеризм через його рішучу протидію капіталізму, заснованій на економічній антисемітській основі. Це було зазначено у Франції, де студентська група Groupe Union Défense[en] та нещодавній французький Renouveau[en] прославили економічні платформи штрассерита.[11]
Спроби переосмислити нацизм на основі лівих ідеологій також зазнали сильного впливу цієї школи думок, зокрема завдяки роботі Поула Ріїса-Кнудсена[en], який підготував працю Штрассера під назвою «Національний соціалізм: лівий рух» у 1984 році.
У Сполучених Штатах Том Мецгер[en] також загравав зі штрассеризмом, зазнавши впливу брошури Кюнена.[12] Також у Сполучених Штатах Метью Гаймбах[en] із колишньої Традиційної робочої партії[en] визначає себе штрассеристом.[13] Гаймбах висловлює антикапіталістичну риторику під час своїх виступів, але не є відкритим антисемітом, антимасонном чи антикомуністом. Гаймбаха виключили з Націонал-соціалістичного руху через його економічні погляди, які група розглядала як надто ліві.[14] Гаймбах заявив, що Націонал-соціалістичний рух «по суті хоче, щоб вона залишалася політично немічною зграєю, що притримується супрематизму білих».[15]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ C. T. Husbands, 'Militant Neo-Nazism in the Federal Republic of Germany' in L. Cheles, R. Ferguson & M. Vaughan, Neo-Fascism in Europe, 1992, p. 98.
- ↑ Ian Kershaw, Hitler: A Profile in Power, first chapter (London, 1991, rev. 2001)
- ↑ Ian Kershaw, 1991, chapter III, first section.
- ↑ R. Eatwell, Fascism: A History, 2003, p. 283.
- ↑ C. T. Husbands, "Militant Neo-Nazism in the Federal Republic of Germany" in L. Cheles, R. Ferguson, M. Vaughan, Neo-Fascism in Europe, 1992, pp. 99–100.
- ↑ C. T. Husbands, "Militant Neo-Nazism in the Federal Republic of Germany" in L. Cheles, R. Ferguson, M. Vaughan, Neo-Fascism in Europe, 1992, p. 97.
- ↑ N. Copsey, Contemporary British Fascism: The British National Party and the Quest for Legitimacy, 2004, pp. 17–18.
- ↑ M. Walker, The National Front, 1977, p. 194.
- ↑ N. Copsey, Contemporary British Fascism: The British National Party and the Quest for Legitimacy, 2004, pp. 33–34.
- ↑ G. Gable, 'The Far Right in Contemporary Britain' in L. Cheles, R. Ferguson & M. Vaughan, Neo-Fascism in Europe, 1992, p. 97.
- ↑ R. Griffin, The Nature of Fascism, 1993, p. 166.
- ↑ M. A. Lee, The Beast Reawakens, 1997, p. 257.
- ↑ Matthew Heimbach Expelled from National Socialist Movement, Source Says.
- ↑ Matthew Heimbach Kicked out of National Socialist Movement for Being a ‘Communist’.
- ↑ Neo-Nazi group's new leader, a black activist, has vowed to end it.