Імперіалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Родський колос». Карикатура на Сесіля Родса в журналі Панч

Імперіалі́зм (від лат. imperare — правити) — державна політика, практика і пропаганда розширення і панування держави, звичайно шляхом прямого захоплення території або за рахунок отримання політичного і економічного контролю. Імперіалізм як державна політика завжди передбачає використання сили: прямої військової або у якийсь іншій формі. Імперіалізм часто вважається морально негожим, тому термін часто використовується в міжнародній пропаганді, щоб засудити і дискредитувати зовнішню політику противника[1].

Термін використовується для характеристики політики країн незалежно від того, чи називають вони себе імперіями.

Визначення терміну значно відрізняються залежно від політичної системи, з позицій якої дається таке визначення. В СРСР давались визначення терміну, що напряму пов'язували імперіалізм з капіталізмом:

  • Мала радянська енциклопедія (1929) містить визначення імперіалізму, наведене в роботв В.І. Леніна «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму»: «капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився розділ всієї землі найбільшими капіталістичними країнами»[2]. Це визначення є суто економічним, про що зауважив сам автор роботи.
  • Велика радянська енциклопедія (1972) містить визначення, вироблене на основі інтегрування основних положень вищезазначеної ленінської роботи: «монополістичний капіталізм, вища і остання стадія капіталізму, переддень соціалістичної революції».

На Заході визначення імперіалізму подавалось у більш широкому тлумаченні, як «нерівність людей і територіальних відносин, як правило, у формі імперії, засноване на ідеях переваги і практики домінування, і використання розширених повноважень і контролю однієї держави або еліт над іншою». Відповідно до цього визначення політика СРСР, принаймні в період холодної війни, розглядалась як імперіалізм.

Імперіалізм як явище[ред.ред. код]

Розглядаючи поняття «імперіалізм», нерідко виокремлюють наступні площини: імперіалізм як явище політичного життя; імперіалізм як соціально-економічне явище; імперіалізм як явище культурного життя; імперіалізм як певна теоретична та ідеологічна побудова. Водночас, говорячи про перші три площини, часто виділяють два головні значення поняття: імперіалізм у широкому розумінні та імперіалізм у вузькому розумінні. Відповідно до цих двох значень існують два підходи до розуміння суті такого явища як імперіалізм. Перший підкреслює політичну роль і простежує імперіалізм від древніх цивілізацій, заснованих на експансії, зокрема, від держави Александра Македонського чи Римської імперії. Другий виділяє економічні фактори й розглядає імперіалізм як особливість головним чином епохи розвинутого капіталізму ХХ ст.[3].

Імперіалізм, як державна політика, використовує ідеологічне обґрунтування права підпорядкування собі інших держав, територій та народів. Такими обґрунтуваннями в історії людства були навернення до «правильної і справедливої» релігії, як у випадку, наприклад, ісламського завоювання Північної Африки та Азії або встановлення іспанської та португальської колоніальних імперій в Латинській Америці, залучення до цивілізації відсталих народів, як у випадку Британської, Французької, Російської, Японської імперій, «пролетарський інтернаціоналізм» у випадку радянського імперіалізму, вищість арійської раси у випадку Третього Рейху, поширення демократії у випадку сучасного імперіалізму США.

Імперіалістична політика опирається на військову й економічну перевагу розвинутих народів. Зокрема, європейський імперіалізм став можливий завдяки промисловій революції. Опір імперіалізму чинять національно-визвольні рухи підкорених народів.

Епоха імперіалізму[ред.ред. код]

Африканські території, що опинилися під контролем європейських держав у результаті розподілу Африки
Колоніальні імперії у 1800
Колоніальні імперії у 1898
Kolonialbesitz blau.png

Епохою імперіалізму називають період з приблизно 1870 року до другої половини 20 століття. Для цього часу характерна боротьба за розподіл світу між могутніми імперіями, здебільшого європейськими. Серед цих держав: Британська імперія, Французька колоніальна імперія, Німецька імперія, Італійська імперія, Японська імперія та Сполучені Штати Америки. Зіткнення зазіхань різних імперіалістичних держав породило такі явища як Велику гру в Персії, шматування Африки, політику відкритих дверей у Китаї[4][5].

Дослідники історії Британської імперії Джон Ґаллахер та Рональд Робінсон відкидають думку про те, що імперіалізм потребує формального, легалізованого контролю уряду однієї країни над іншою. Вони зазначають, що еміграція з Британії, об'єм британської торгівлі та капіталовкладень далеко виходили на формальні межі імперії. Імперіалістичну політику вони визначають як таку, що притримується принципу встановлення імперії «неформальної, якщо можливо, і формальної, якщо необхідно»[6].

Європейські держави прагнули територіальних надбань тому, що отримували значну економічну користь від висмоктування ресурсів із колоній, а не тільки політичний та військовий контроль. Зокрема британці при підкоренні Індії використали політичну слабкість імперії Великих Моголів, і хоча іноді військова присутність мала важливе значення, вирішальну роль відіграло залучення місцевої еліти до економічного та адміністративного правління. Хоча чимало колоній були засновані з метою отримання економічних вигод, особливо в 17 та 18 століттях, щодо 19 та 20 століть такий погляд не завжди відповідає дійсності[7]:

Сучасні імерії не є штучно створеними економічними машинами. Друга експансія Європи була складним історичним процесом, у якому політичні, соціальні й емоціональні сили в Європі й на периферії мали більший вплив, ніж розрахунок. Окремі колонії можуть служити економічним цілям, колективно жодна імперія не має визначених функції, ні економічних, ні інших. Імперії представляли лише окремі фази у безперестанно мінливих відносинах Європи з рештою світу: аналогії з промисловими системами чи вкладами у нерухомість тільки заводили на манівці.[8]

В епоху імперіалізму європейські держави намагалися виправдати свої дії науковим обґрунтуванням на підствах економічної ефективності. Такий аргумент наводить британський дослідних імперіалізму Джон Аткінсон Гобсон: «Бажано, щоб земля була заселена, управлялася і розвивалася, наскільки можливо, расами, що можуть впоратися з цим найкраще, тобто расами з найвищою соціальною ефективністю»[9].

У цей час, європейські купці мали можливість «переміщатися у відкритому морі, апропріювати надлишки по всьому світу (іноді мирно, іноді із застосуванням насильства) і зосередити їх у Європі».[10]

Європейська експансія значно посилилася в 19-му столітті. Дефіцит сировини в Європі викликав її імпорт з інших країн. Європейці шукали сировини як, наприклад, барвників, бавовні, рослинних олій і руд металів за кордоном. Європа перетворилася на виробничий центр світу[11].

Під час європейської експансії значно покращилися зв'язок та транспорт. Винахід залізниць і телеграфу дозволив простіше спілкуватися з іншими країнами. Залізниці сприяли транспортуванню вантажів і постачанню великих армій[11].

У другій половині 20 століття майже всі великі колоніальні імперії розпалися, поступово втрачаючи колонії внаслідок національно-визвольної боротьби підкорених народів. Однак, це зовсім не означає, що світові наддержави відмовилися від імперіалістичної політики. Змінилися тільки методи контролю і розподілу сфер впливу.

Імперіалізм і колоніалізм[ред.ред. код]

Розподіл світу між Португалією та Іспанією

Терміни імперіалізм та колоніалізм близькі, хоча між ними є різниця. Імперіалістична державна політика не завжди супроводжується утворенням колоній. Розширення впливу імперії проводиться не тільки у пошуках фінансової вигоди, а й переслідуючи політичні та ідеологічні інтереси, тоді як колоніалізм означає в першу чергу утворення поселень, колоній на чужих територіях.

Імперіалізм і марксизм[ред.ред. код]

Марксизм оголошує імперіалізм невід'ємною і характерною рисою капіталізму. З точки зору марксистів причиною імперіалістичної політики є жадібність буржуазії, яка прагне отримати у своє розпорядження ресурси підкорених народів. Володимир Ленін аналізує епоху імперіалізму в своїй праці Імперіалізм як вища стадія капіталізму[12]. Його аналіз ототожнює імперіалізм із монополістичним капіталізмом, тобто капіталізмом, при якому вирішальну роль відіграють монополії — об'єднання компаній з метою поділу ринку й встановлення монопольних цін. Характерною рисою цієї стадії розвитку капіталізму він вважає вивіз капіталу на противагу вивозу товарів, тобто створення на території економічно відсталіших країн промислових підприємств, підконтрольних трестам і картелям імперіалістичних держав, за рахунок інвестицій та концесій.

На думку марксистів пролетаріат не має жодних підстав прагнути домінування над робітниками інших країн, а тому в майбутньому світовому соціалістичному суспільстві імперіалізму не буде місця.

Серед марксистів та неомарксистів каменем спотикання є проблема зовнішньої політики СРСР (частина з них, зокрема троцькісти, визначали її як «червоний імперіалізм»). Всередині марксистського підходу є також розбіжності щодо суті та наслідків імперіалізму: зокрема, англійський соціолог марксист Уоррен (1980 р.) стверджував, що колоніалізм й імперіалізм скоріше допомагали капіталістичному розвитку в «третьому світі», ніж гальмували його; Уоррен намагався довести, що така точка зору фактично ближче початковому уявленню Маркса [13].

Загалом серед сучасних марксистів домінує думка, згідно з якою імперіалізм - це те, що відбувається, коли поєднуються дві раніше різні форми конкуренції: економічна конкуренція між капіталами та геополітична конкуренція між державами. При цьому сучасний «глобальний світ» з цієї точки зору також може відповідати визначенню «імперіалізм», оскільки визначальні елементи цього явища збереглися, набувши нового змісту в нових умовах. Зустрічається й наступна думка: якщо визначати період холодної війни як «неоімперіалізм», то сучасний період можна визначити як «постнеоімперіалізм» [14].

Імперіалізм в політиці великих держав[ред.ред. код]

Британський імперіалізм[ред.ред. код]

Британська імперія — найбільша в історії колоніальна імперія, що підпорядковувалася британській короні. На час найбільшого розквіту (1921 рік) населення імперії становило 458 млн осіб або чверть світового.

Після Другої світової війни більшість колоній Британії стали незалежними. Спадкоємицею Британської імперії вважається Британська Співдружність.

Російський імперіалізм[ред.ред. код]

Докладніше у статті Російський імперіалізм

Французький імперіалізм[ред.ред. код]

Французька колоніальна імперія — третя за величиною колоніальна держава (після Британської і Російської імперій). В 1914 році, на піку свого процвітання, населення імперії (крім метрополії) становило 110 млн осіб.

Імперіалізм США[ред.ред. код]

Японський імперіалізм[ред.ред. код]

Німецький імперіалізм[ред.ред. код]

Османський імперіалізм[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Imperialism // Encyclopædia Britannica (англ.)
  2. Империализм, как высшая стадия капитализма (рос.)
  3. Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.
  4. The Age of Imperialism, 1850–1914. Google docs. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2010-12-30. 
  5. The United States and its Territories: 1870–1925 The Age of Imperialism. University of Michigan. Процитовано 2011-02-23. 
  6. Louis, Wm. Roger. (1976) Imperialism page 4.
  7. Painter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.183-184
  8. Painter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.184
  9. Hobson, J. A. «Imperialism: a study.» Cosimo, Inc., 2005. pg. 154
  10. Harvey, D., 2006. Spaces of Global Capitalism: A Theory of Uneven Geographical Development, Verso. pg. 91
  11. а б Adas, Michael; Peter N. Stearns (2008). Turbulent Passage A Global History of the Twentieth Century (вид. Fourth Edition). Pearson Education, Inc. с. 54–58. ISBN 0-205-64571-2. 
  12. Ленин В. Империализм, как высшая стадия капитализма. Собрание Сочинений В. И. Ленина 5-е изд. — М.: Издательство политической литературы, 1967
  13. Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.
  14. Мінаєв А. Імперіалізм: метаморфози поняття (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 7 березня 2008 р.) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. – Випуск 7.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]