Неонацизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Третій Рейх Націонал-соціалізм
Основні поняття

Диктатура Вождизм Правиця Шовінізм Нацистська расова політика Мілітаризм Антидемократизм

Ідеологія

Народний рух «25 пунктів» «Моя боротьба» Недолюдина Нюрнберзькі расові закони Расова теорія Гюнтера расова політика «Міф двадцятого століття»

Історія

Товариство Тулє Німецька робоча партія Третій Рейх Ніч довгих ножів Кришталева ніч Друга світова війна Рішення чеського питання / Рішення єврейського питання Катастрофа європейського єврейства Голокост Нюрнберзький процес

Персоналії

Адольф Гітлер Відкун Квіслінг Войтех Тука Генріх Гіммлер Герман Герінг Рудольф Гесс

Організації

НСДАП СА СС Гітлер'югенд Гестапо Вервольф Союз німецьких дівчат Юнгфольк Союз дівчаток Зимова допомога Німецький робітничий фронт Сила через радість Віра та краса Націонал-соціалістичні (мехкорпус авіакорпус народна благодійність жіноча організація союз студентів союз лікарів союз вчителів союз юристів союз допомоги жертвам війни)

Нацистські партії та рухи

Угорщина Північний Кавказ Бельгія Нідерланди Чечня Норвегія Латвія Білорусь

Споріднені поняття

Фашизм Антикомунізм Неонацизм Інтегральний націоналізм Нацистський окультизм


Неонацистська демонстрація у Мюнхені, Німеччина (2005)

Неонаци́зм — загальна назва політичних або соціальних рухів, які виникли після Другої світової війни та прагнуть відновити націонал-соціалізм,[1][2][3][4][5][6][7][8] або ж проголошують себе послідовниками Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (NSDAP). Термін також використовується як назва ідеології цих рухів.[9]

Неонацизм продовжує відстоювати такі позиції нацистської ідеології як біологічний расизм, антисемітизм, гомофобія та радикальний націоналізм[10][11], при цьому використовуючи символи пов'язані з нацизмом, наприклад свастику та кольори нацистського прапора. Також виражені заперечення Голокосту[12][13], ідеалізація нацистського режиму Третього рейху та окремих його діячів, в першу чергу Адольфа Гітлера.

Неонацистські рухи поширені в більшості європейських країн, у ряді країн Азії (наприклад Іран, Японія, Тайвань), Америки, в Південно-Африканській Республіці (серед білої меншини), Австралії і Новій Зеландії. У країнах де в період Другої світової війни існували націонал-соціалістичні і фашистські рухи (наприклад НСДАП в Німеччині, Усташі в Хорватії, «Схрещені стріли» в Угорщині та ін.) сучасні неонацистські організації вважають себе їх наступниками.[джерело?] У деяких країнах Європи та Латинської Америки існують закони, які забороняють про-нацистські, антисемітські та гомофобські погляди, а також повністю чи частково забороняють нацистську символіку.

Європа[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

В Україні з 2005 року почала зростати активність молодіжних неформальних об'єднань, діяльність яких спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі.[14]

Найактивнішими та найагресивнішими експерти вважають ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада — Скінхед Спектрум» (White Power — Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква Творця Рутенія» (World Church of the Creator Ruthenia). Їх об'єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка базується на принципах установлення переваги над особами інших рас і національностей.

В Інтернеті постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського характеру.[15]

У другій половині 2000-х у Харкові та на території Харківсьої області активно розгорнула свою діяльність Харківська обласна громадська організація «Патріот України». Діяльність цієї організації, згідно зі статутом, спрямована на відродження української націоналістичної ідеї, вшанування пам’яті борців за незалежність України (ОУН і УПА), протидію незаконній міграції мешканців країн Азії та Африки до України. Разом з тим, відповідно до програми «Патріоту України», розміщеної на тодішньому офіційному сайті, організація «виступає за монорасове мононаціональне суспільство». Її очільник Андрій Білецький прямо заявляв про те, що «український расовий соціал-націоналізм – ідеологія організації «Патріот України» (саме таку назву має його стаття, надрукована у збірці ідеологічних робіт та програмних документів «Український соціальний націоналізм»)[16]

Греція[ред.ред. код]

Ультраправу політичну партію Золотий світанок часто позначають як неонацистську, хоча вона відкидає такі звинувачення. Кілька членів Золотої Зорі брали участь у Боснійській війні у волонтерській грецькій гвардії (GVG) і були присутні в Сребрениці під час різанини у Сребрениці.[17] Інше грецьке неонацистське угруповання є штрасерістська «Mavros Krinos» (Μαύρος Κρίνος — Чорна лілія).

На виборах 6 травня 2012 року Золотий світанок отримали 6,97 % голосів, увійшовши в грецький парламент уперше з 21 представниками. На виборах 17 червня 2012 р. Золота Зоря отримала 6,92 % голосів, увійшовши в грецький парламент з 18 представниками.

Німеччина[ред.ред. код]

Анти-нацистька демонстрація у Дрездені (2012)

У Німеччині, відразу після Другої світової війни, союзні війська і новий німецький уряд намагалися запобігти створенню нових нацистських рухів за допомогою процесу, відомого як денацифікація. Західнонімецький уряд створив суворі закони, що забороняють нацистами публічно виражати свої переконання та закрили їм доступ до політики. Зображення свастики була злочином, караним до одного року позбавлення волі. Загалом до 1960 року в Європі відкрита неонаціонал-соціалістична діяльність була низькою, хоча деякі колишні націонал-соціалісти зберегли свої політичні переконання і передали їх новим поколінням. Після возз'єднання Німеччини в 1990-х роках націонал-соціалістичні групи отримали більше послідовників, головним чином серед незадоволених підлітків колишньої Східної Німеччини.

За попередньою версією щорічної доповіді розвідки Німеччини (Verfassungsschutz) за 2010 рік,[18] в той час було 25 000 правих екстремістів, які проживають у Німеччині,[19] в тому числі 5600 неонацистів.[20] Неонацистські організації, суміжні та похідні від них символи, заперечення Голокосту поза законом у Німеччині та караються згідно з Кримінальним кодексом Німеччини (Strafgesetzbuch § 86a) і § 130 (публічне підбурювання).

Росія[ред.ред. код]

Російський неонацист у Москві на анти-ЛГБТ+ демонстрації, жовтень 2010

У 1990 році виник рух «Російська національна єдність», який обрав своїм символом свастику, досі активний (станом на 2013 рік) і який вважає себе на передовій майбутньої національної революції. Згідно з заяввами самого руху, його осередки є у понад 250 містах. Рух ніколи не був офіційно зареєстрований в Росії.

Російський неонацизм також відрізняється потужним радикальним націоналізмом [джерело?], не в останню чергу через те, що панівна роль Росії та росіян пропагувалася як в Російській імперії так і в Радянському Союзі.

15 серпня 2007 року, в Росії був заарештований студент за підозрою у викладені в Інтернет відеозапису обезголовлення двох мусульманських робітників-мігрантів, на фоні прапора зі свастикою.[21] Відповідальність за вчинок взяла на себе Російська Націонал-соціалістична партія.

13 членів міжрегіонального ультраправого фашистського руху «Націонал-соціалістичне суспільство» (рос. Национал-социалистическое общество) були засуджені за скоєння 28 вбивств, багатьох нападів та підготовку теракту.[22]

Сербія[ред.ред. код]

Неонацизм у Сербії, в основному, ґрунтується на національних і релігійних факторах. Nacionalni stroj (укр. Національний фронт), неонацистська організація з регіону Воєводина, організувала кілька інцидентів. Звинувачення були пред'явлені 18 провідним членам.

Швейцарія[ред.ред. код]

Неонацистський спалах і зростання потужності білих скінхедів у Швейцарії спостерігається в 1990-х і 2000-х рр. Розвиток відбувався паралельно зі збільшенням присутності правого популізму.

Швеція[ред.ред. код]

Неонацистська діяльність у Швеції обмежена перевагою білих груп, жодна з яких має не більш ніж кілька сотень членів. Основна неонацистська організація — Шведський Рух Опору.

Азія[ред.ред. код]

Японія[ред.ред. код]

Націонал-соціалістична робітнича партія Японії яп. 国家社会主義日本労働者党 — невелика неонацистська партія, що існує в Японії.[23]

Америка[ред.ред. код]

Бразилія[ред.ред. код]

Декілька неонацистських банд з'явилися у Південній та Південно-східній Бразилії у 90х роках. Їхні вчинки привернули до них увагу ЗМІ та громадськості у 2000-х.[24][25][26][27][28][29][30] Деякі члени цих банд були пов'язані з футбольними хуліганами.[31]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lee McGowan (2002). The Radical Right in Germany: 1870 to the Present. Pearson Education. с. 9, 178. ISBN 0582291933. OCLC 49785551. 
  2. Brigitte Bailer-Galanda; Wolfgang Neugebauer. Right-Wing Extremism in Austria: History, Organisations, Ideology. «Right-wing extremism can be equated neither with National Socialism nor with neo-Fascism or neo-Nazism. Neo-Nazism, a legal term, is understood as the attempt to propagate, in direct defiance of the law (Verbotsgesetz), Nazi ideology or measures such as the denial, playing-down, approval or justification of Nazi mass murder, especially the Holocaust.» 
  3. Martin Frost. Neo Nazism. Архів оригіналу за 2012-02-09. «The term neo-Nazism refers to any social or political movement seeking to revive National Socialism or a form of Fascism, and which postdates the Second World War. Often, especially internationally, those who are part of such movements do not use the term to describe themselves.» 
  4. Lee, Martin A. 1997. The Beast Reawakens. Boston: Little, Brown and Co, pp. 85-118, 214–234, 277–281, 287–330, 333–378. On Volk concept, " and a discussion of ethnonationalist integralism, see pp. 215–218
  5. Peter Vogelsang & Brian B. M. Larsen (2002). Neo-Nazism. The Danish Center for Holocaust and Genocide Studies. Архів оригіналу за 2012-02-09. Процитовано 2007-12-08. «Neo-Nazism is the name for a modern offshoot of Nazism. It is a radically right-wing ideology, whose main characteristics are extreme nationalism and violent xenophobia. Neo-Nazism is, as the word suggests, a modern version of Nazism. In general, it is an incoherent right-extremist ideology, which is characterised by ‘borrowing’ many of the elements that constituted traditional Nazism.» 
  6. Ondřej Cakl & Klára Kalibová (2002). Neo-Nazism. Faculty of Humanities at Charles University in Prague, Department of Civil Society Studies. Архів оригіналу за 2012-02-09. Процитовано 2007-12-08. «Neo-Nazism: An ideology which draws upon the legacy of the Nazi Third Reich, the main pillars of which are an admiration for Adolf Hitler, aggressive nationalism (“nothing but the nation”), and hatred of Jews, foreigners, ethnic minorities, homosexuals and everyone who is different in some way.» 
  7. Dawidowicz, Lucy (1986). The War Against The Jews, 1933–1945. New York: Bantam Books. с. Шаблон:Page number. ISBN 055334532X. OCLC 26064567. 
  8. Benz, Wolfgang (1991). Dimension des Volksmords: Die Zahl der Jüdischen Opfer des Nationalsozialismus (German). München: Deutscher Taschenbuch Verlag. с. Шаблон:Page number. ISBN 3423046902. OCLC 39086159. 
  9. http://www.holocaust-education.dk/eftertid/nynazisme.asp
  10. What is Neo-nazism?
  11. http://www.holocaust-education.dk/eftertid/nynazisme.asp
  12. Joseph Billig, Georges Wellers. Foreward // The Holocaust and the Neo-nazi mythomania. — NY : B. Klarsfeld Foundation. — 215 с.
  13. Stephen E. Atkins. European Holocaust Denial // Holocaust denial as an international movement. — ABC-CLIO, 2009. — С. 79. — ISBN 9780313345388.
  14. В Україні побільшало скінхедів та неонацистів
  15. В Україні побільшало скінхедів та неонацистів
  16. Расизм і ксенофобія в Україні: реальність та вигадки. – Харків: «Права людини», 2009. – С. 83.
  17. Unholy Alliance. Texas A&M University
  18. Verfassungsschutzbericht 2010, Vorabfassung Bundesministerium des Innern
  19. Verfassungsschutz warnt vor getarnten Neonazis
  20. Verfassungsschutzbericht 2010, Vorabfassung Bundesministerium des Innern, ст. 54
  21. Russian held over 'deaths' video. BBC News. 2007-08-15. Процитовано 2009-11-03. 
  22. В Москве вынесен приговор членам «НСО-Север».
  23. Сайт партії
  24. To the shadow of the swastika: intolerance still ignites groups of young radicals who despise history, deny their own miscegenated race and threaten minorities
  25. The growth of neo-Nazi movement in Brazil
  26. Brazil thwarts neo-Nazi bomb plot
  27. Brazil: Lethal infighting among neo-Nazis leads to Police raids, exposing megalomaniacal plans for «Neuland»
  28. neo-Nazis arrested over gay pride bombing in São Paulo
  29. The Skinhead International: Brazil
  30. Brazil sets anti-neo-Nazi commission
  31. Grêmio neo-Nazi fans arrested for attempted murder after football match

Посилання[ред.ред. код]



Політика Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.