Щипачов Степан Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щипачов Степан Петрович
Народився 26 грудня 1898 (7 січня 1899)(1899-01-07)
присілок Щипачі, Камишловський повіт, Пермська губернія, Російська імперія, тепер Свердловська область
Помер 1 січня 1980(1980-01-01) (80 років)
Москва, СРСР
Поховання Кунцевський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник, поет, прозаїк, редактор, педагог
Alma mater Інститут червоної професури
Мова творів російська
Жанр поезія
Членство СП СРСР
Партія КПРС
Учасник німецько-радянська війна
Премії Сталінська премія — 1949 Сталінська премія — 1951
CMNS: Щипачов Степан Петрович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щипачов.

Щипачов Степан Петрович (нар. 26 грудня 1898 (7 січня 1899), присілок Щипачі, Камишловський повіт, Пермська губернія, Російська імперія — пом. 1 січня 1980, Москва) — радянський письменник, поет і прозаїк, редактор, педагог. Лауреат двох Сталінських премій (1949, 1951). Член РКП(б) з 1919 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1899 року в присілку Щипачі (нині в Богдановицькому міському окрузі Свердловської області) в сім'ї селянина. У 1913—1917 роках працював прикажчиком у книжковій крамниці в місті Камишлов. У 1919—1921 роках служив у РСЧА. У 1922—1931 роках був викладачем у військових навчальних закладах, редактором журналу «Червоноармієць» (1929—1931). Один із засновників ЛОКАФ в 1930 р. У 1931—1934 роках був слухачем Інституту червоної професури, закінчив літературний відділення Інституту. У 1937—1941 роках поет знову працював на редакційній роботі.

Літературною діяльністю займався з 1919 року. Опублікував понад 120 збірок своїх творів. Багато віршів опубліковано в періодичній пресі. Писав вірші про кохання, про природу, однак найбільш відомий громадянською лірикою.

Член правління Спілки письменників СРСР, голова секції поетів. Неодноразово бував за кордоном представником радянської письменницької громадськості. У 1960 році активно виступав проти заборони на виїзд за кордон Євгена Євтушенка[1].

Підписав 31 серпня 1973 року Колективний лист радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо Солженіцина та Сахарова. Також відомий як автор погромної статті в «Литературной газете» проти Олександра Солженіцина під назвою «Кінець літературного власівця»:

…Скільки чорних слів знаходить він, щоб принизити, оббрехати нашу країну, що є світлом, надією людства, щоб закидати брудом її славу, її ідеал.

— «Литературная газета», 20.02.1974 г.

Жив у Москві: у 1937—1948 роках на Ленінградському проспекті, будинок № 28 (меморіальна дошка (1982), архітектор А. Г. Кобрин); на початку 1950-х років — на вулиці Горького, буд. 27/29; з середини 1950-х і до кінця життя — в Лаврушинському провулку, буд. 17 .

Помер 1 січня 1980 року. Похований на Кунцевському кладовищі в Москві.

Оцінка творчості[ред. | ред. код]

В юності він пристосовувався до поетики «Кузні» з її космічним гіперболізмом, пізніша його лірика відрізняється швидше відходом від гучної декламації і порожньої патетики. І хоча тематично його поезія не виходить за рамки звичайного оспівування комунізму, вітчизни і щасливого майбутнього, вся ця програма зв'язується з мотивами природи і кохання, пізніше — також старіння. Особливо в пізні сталінські часи Щипачов виділявся на загальному фоні завдяки цим початковим ліричних елементам у своїй поезії. Здебільшого його вірші обмежені розвитком якоїсь однієї простої думки, його сентенції звучать дещо банально. Короткі вірші Щипачова здобули більше визнання, ніж його поеми: завдяки їх лаконічності менше відчувається недостатня музикальність поета і скупий запас слів.

[2].

Родина[ред. | ред. код]

Перша дружина — Зінаїда.

Сини:

Твори[ред. | ред. код]

  • Зібрання творів у трьох томах. М., 1976—1977
  • Вибрані твори в двох томах. М., 1970
  • Вибрані твори в двох томах. М., 1965
Збірки віршів
  • «По курганах століть», 1923
  • «Одна шоста», 1931
  • «Війна війні» М., 1931
  • «Наперекір кордонів» М., 1932
  • «Фронтові поезії», 1942
  • "Рядки любові ", 1945
  • «Славний труд», 1947
  • Збірка «Вірші», 1948
  • «Лірика» М., 1949
  • «У добрий шлях» М., 1961
  • «Долоня», 1964
  • «Червоне листя» М., 1967
  • «Товаришам по життю», 1972
  • «Синява Росії», 1976
  • «У горизонту», 1982
Поеми
Повість
  • «Берёзовый сок», 1956

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Вірш[ред. | ред. код]

Одне з найвідоміших його віршованих творів — «Піонерський галстук».

Как повяжешь галстук,
Береги его:
Он ведь с красным знаменем
Цвета одного.
А под этим знаменем
В бой идут бойцы,
За отчизну бьются
Братья и отцы.

Как повяжешь галстук,
Ты — светлей лицом…
На скольких ребятах
Он пробит свинцом!..
Пионерский галстук —
Нет его родней!
Он от юной крови
Стал ещё красней.

Как повяжешь галстук,
Береги его:
Он ведь с красным знаменем
Цвета одного.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Интервью с Евтушенко. Архів оригіналу за 29 листопада 2011. Процитовано 27 вересня 2020.
  2. ↑ Казак В. Лексикон русской литературы XX века. — С. 480
  3. ↑ Из воспоминаний правнучки писателя Ирины Щипачёвой (с фотографиями). Архів оригіналу за 12 листопада 2007. Процитовано 27 вересня 2020.
  4. ↑ Работы Ливия Щипачёва. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27 вересня 2020.
  5. ↑ Ирина Медведева. Судьба поэта — судьба портрета (о портрете Лермонтова работы Щипачёва)[недоступне посилання з Июль 2019]
  6. ↑ Галерея Леонида Шишкина. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 27 вересня 2020.
  7. ↑ Биография Ливия Щипачёва на портале Кино-Театр.ру. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Щипачов_Степан_Петрович&oldid=40908739