Щоголєв Павло Єлисейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щоголєв Павло Єлисейович
Народився 17 (29) квітня 1877, 17 квітня 1877(1877-04-17)[1] або 5 (17) квітня 1877[1]
Верхня Катухівка, Q4196762?, Панінський район, Воронезька округаd, Центрально-Чорноземна область, РСФРР
Помер 22 січня 1931(1931-01-22)[2][1] (53 роки)
СРСР
Країна  Російська імперія
Діяльність письменник
Alma mater Воронезька чоловіча гімназіяd

Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Щоголєв Павло Єлисейович у Вікісховищі

Щоголєв Павло Єлисейович (5 (17) квітня 1877 — 22 січня 1931) — російський історик літератури та громадського руху, пушкініст.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив зі срібною медаллю Воронезьку класичну гімназію (1895) і вступив на санскрито-персько-вірменське відділення факультету східних мов Санкт-Петербурзького університету, потім перейшов на історико-філологічний факультет.
У 1899 році був виключений за участь в організації великого студентського виступу; після восьмимісячного ув'язнення — заслання в Полтаву. Потім за участь в чергових революційних подіях — на поселення в Вологодську губернію. У 1903 році повернувся в Петербург, здав екстерном іспит за курс історико-філологічного факультету.

Спочатку займався історією російської літератури (в 1903 році опублікував роботу «Перший декабрист Володимир Раєвський»), потім перейшов до історії громадських рухів (зберігаючи інтерес до історії літератури і пізніше). У 1906—1907 роках спільно з В. Я. Богучарським і В. Л. Бурцевим видавав історико-революційний журнал «Былое» (Минуле), в 1908 році — журнал «Минулі роки».

У лютому 1907 року був посвячений в масонство (разом з М. П. Павловим-Сильванським). Став членом-засновником петербурзької ложі «Полярна зірка», якою керував М. М. Ковалевський.

У 1909 знову був притягнутий до суду через публікацію в журналі «Минуле» антиурядових матеріалів і засуджений до трьох років тюремного ув'язнення в Петропавлівській фортеці.

У період 1905—1917 років опублікував спогади декабристів М. О. Фонвізіна, Є. П. Оболенського, В. І. Штейнгеля, А. Є. Розена і М. В. Басаргіна. В Петропавлівській фортеці написав книгу «Утаённая любовь Пушкина» (Пушкін. Нариси. — СПб., 1912) (про М. М. Волконську).

Після Лютневої революції 1917 року — член Надзвичайної слідчої комісії Тимчасового уряду, разом з М. С. Тютчевим розбирав архіви Департаменту поліції.

Після Жовтневого перевороту — один з організаторів Петроградського історико-революційного архіву (1918, містився в будівлі колишнього Сенату); з 1919 року член колегії Петроградського відділення Головархіву, з 1920 року керуючий одним з відділень Державного архівного фонду. Один з творців Товариства пам'яті декабристів і Музею революції в Петербурзі.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]