Юдін Сергій Сергійович (хірург)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юдін Сергій Сергійович
Юдин Сергей Сергеевич
Народився 27 вересня (9 жовтня) 1891[3][4]
Москва, Російська імперія
Помер 12 червня 1954(1954-06-12)[3][4] (62 роки)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Російська імперія, СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність військовий лікар, хірург
Alma mater МДУ імені М. В. Ломоносова
Галузь хірургія
Заклад N.V. Sklifosovsky Research Institute for Emergency Medicined
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук
Відомі учні хірурги Д. А. Арапов, Б. С. Розанов, П. І. Андросов.[1]
Війна німецько-радянська війна
Відомий завдяки: першим у світі застосував переливання фібрінолізної крові
Нагороди
Орден Леніна — 1943 Орден Червоного Прапора  — 1944 Орден Червоного Прапора  — 1945 Орден Червоної Зірки  — 1942
Ленінська премія — 1962 Сталінська премія — 1942 Сталінська премія — 1948[2]
CMNS: Юдін Сергій Сергійович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юдін.

Сергій Сергійович Юдін (9 жовтня (27 вересня по старому) 1891 року, м. Москва — 12 червня 1954) — радянський хірург, доктор медичних наук, головний хірург НДІ СП імені Н. В. Скліфосовського. Йому належить видатна роль у розвитку трансфузіології і трансплантології. Він першим у світі застосував переливання фібрінолізної крові і вважається одним із основоположників сучасної анестезіології.[5]

Біографія[ред. | ред. код]

1-а Світова війна, 1915 р., Духовщінський 267-й піхотний полк. Зліва зауряд-лікар С. С. Юдін, праворуч шт. капітан Г. С. Горчаков

Сергій Сергійович Юдін народився в багатій родині. Батько був купцем першої гільдії, володів канітельною фабрикою, а також магазинами з продажу офіцерської форми і військових аксесуарів. Мати була з родини замоскворєцьких купців. У сім'ї було семеро дітей (4 сина та 3 дочки). Сергій був другою дитиною і старшим з синів.[6]

У 1902—1911 роках Сергій Юдін навчався в другій Московській гімназії[ru][7].

В 1911 році поступив у Московський університет, де отримав медичну освіту і навчався у таких відомих хірургів як Р. І. Венгловський, І. К. Спіжарний, А. П. Губарєв.

У серпні 1914 року, у перші дні війни з Німеччиною, пішов добровольцем до діючої армії.

Навесні 1915 року Юдін завершив навчання, отримав диплом та був призначений на посаду лікаря 276 піхотного полку, а потім начальника 101-го дивізійного санітарного загону при 67 піхотній дивізії.

15 червня 1915 року Юдін отримав важке поранення і контузію. Спочатку він перебував на лікуванні у польовому шпиталі, а потім у Москві.[5]

У 1916 році Юдін одружився зі студенткою Платоновой Наталією Володимирівною. У 1917 році у ных народився син Сергій.[6]

Після служби в армії Юдін працював в хірургічному відділенні санаторію для доліковування поранених «Захар'їно». Вин лікував багатьох хворих з наслідками вогнепальних поранень, патологією шлунково-кишкового тракту та кістковим туберкульозом.[5]

Також в Захар'їно Юдін працював над своєю дисертацією по спинномозкової анестезії, яка у вигляді монографії вийшла в 1925 році і отримала престижну премію ім. Ф. А. Рейну.[2]

З 1922 по 1928 рік Юдін працював хірургом фабричної лікарні у місті Серпухові. До Юдина часто приїжджали відомі медики з Москви, які вивчали його роботу. Серед них можна відзначити: П. О. Герцена, С. І. Спакокукоцького, П. Д. Соловйова, Е. Г. Саліщева та іншых.

В 1925 і 1928 роках Юдін перебував у відрядженні в Німеччині і США, де познайомився з досягненнями зарубіжної хірургії.

В 1926 році Юдін був обраний приват — доцентом першого Московського державного університету на кафедру факультетської хірургічної клініки професора М. Н. Бурденко. Там він читав курс лекцій з питань знеболення.

В 1928 році Юдіна був призначений завідувачем хірургічного відділення Інституту швидкої допомоги ім. М. В. Скліфосовського. В 1931 році він став професором, директором клініки і керівником кафедри невідкладної хірургії.

В 1930 році зробів перше переливання трупної крові, коли у клініку доставили труп людини, яка раптово померла від нещасного випадку. Юдін шприцом взяв кров трупа і перелив її хворому у стані агонії. Через деякий час хворий став одужувати.

Під час війни Інститут ім. Сліфосовського став шпиталем. Поранених доставляли постійно. Юдін зі своїми колегами-хірургами дуже багато працювали і майже не спали. В результаті такого великого напруження Юдін пережив важкий інфаркт.

Юдін в числі перших десяти хірургів став дійсним членом АМН СРСР. Був почесним членом багатьох хірургічних товариств та міжнародних асоціацій хірургів Великої Британії і Америки, а також почесним доктором Сорбонни.

Будучи хворим, він розпочав підготовку письмових рекомендацій для військових лікарів під назвою «Про лікування вогнепальних поранень стегна». Потім, протягом всієї війни, Юдін опублікував величезну кількість таких брошур.

Також за короткий проміжок часу Юдін створив портативний ортопедичний апарат, який давав змогу «підвішувати» ногу пораненого для гіпсування.

За 25 років роботи в Інституті ім. Скліфосовського він зробив 600 операцій зі створення штучного стравоходу. Крім того, Юдін приділяв велику увагу шлунковій хірургії і зробив більше 17 тис. операцій на шлунок. Також він запропонував модифікацію пластики шлунка, яка відома, як операція Ру-Герцена-Юдіна.[5]

Арешт і смерть[ред. | ред. код]

Юдін був заарештований 23 грудня 1948 року і звинувачений, як ворог Радянської держави, що постачав англійську розвідку шпигунськими відомостями про нашу країну.[8]

Більше трьох років він провів у Лефортово і в одиночній камері на Луб'янці, де переніс повторний інфаркт. Випросивши шматочок олівця і газету Юдін написав книгу "Роздуми хірурга», на вільних від тексту місцях газети.[5]

Потім Юдін був відправлений на заслання на 10 років в Новосибірську область, м. Бердськ, проте в 1953 році з нього були зняті звинувачення і він повернувся в Москву.[8]

Однак важкі роки, проведені у тюрмах і на засланні, не пройшли для нього безслідно. У червні 1954 року Юдін помер і був похований на Новодівичому кладовищі.[6]

Юдін був популярний не тільки в медичних колах, а й серед творчої інтелігенції. Він надихнув на створення живописних і скульптурних портретів таких художників і скульпторів, як М.В. Нестеров, О.І. Лактіонов, Кукринікси, В.І. Мухіна та інші. Також його образ знайшов відображення в п'єсі О. Є. Корнійчука «Платон Кречет».

«Не помирай, поки живеш» — таким був девіз життя С. С. Юдіна.[5]

Нагороди і премії[ред. | ред. код]

Наукові роботи[ред. | ред. код]

Юдін написав 15 монографій, опублікував 181 наукову роботу:[8]

  • Юдін С. С. Спинномозкова анестезія. - 1925
  • Юдін С. С. В гостях у американських хірургів // Нов. хірургічний архів. - 1927. - № 46-54.
  • Юдін С. С. Переливання трупної крові // Правда. - 1935; 10 березня
  • Юдін С. С. Відновлювальна хірургія при непрохідності стравоходу. - М . Медгиз, 1954. - 272 с.
  • Юдін С. С. Вибрані твори. Питання військово-польової хірургії і переливання посмертної крові. - М . Медгиз, 1960. - 552 с.
  • Юдін С. С. Думки про медицину. - М., 1968. - 80 с.
  • Юдін С. С. Роздуми хірурга [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.]. - М . Медицина, 1968.
  • Юдін С. С. Вибране. - М., 1991. - 400 с.
  • Юдін С. С. Етюди шлункової хірургії. - М . Біном, 2003. - 423 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Абакумов М.М., Кабанова С.А., Богопольский П.М. (2011). Вклад С.С. Юдина и его научной школы в развитие хирургии и смежных областей медицины. Журнал им. Н.В. Склифосовского "Неотложная медицинская помощь" (рос.). Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 7 березня 2018.
  2. ↑ а б Теряєв В. Г., Богніцкая Т. Н., Кузибаева М. П (2011). Покликання, служіння, борг. Московський журнал (рос.). Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 7 березня 2018.
  3. ↑ а б Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  4. ↑ а б Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  5. ↑ а б в г д е ж Гунько П.М., Гайдуков В.О. (2015). С. С. Юдін - гідний продовжувач справи геніального вченого і великого хірурга М. І. Пирогова (PDF). Вісморф (укр.). Національний музей-садиба М.І. Пирогова. Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2022. Процитовано 14 квітня 2022.
  6. ↑ а б в Гріговіч, Ігор (2011). Сергій Юдін. Трагічна доля великого хірурга. Інтернет журнал «Ліцей» (рос.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 7 березня 2018.
  7. ↑ Тополянский, Віктор (2011). Справа Професори Юдіна. Журнальний зал (рос.). Континент. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 7 березня 2018.
  8. ↑ а б в Юдін Сергій Сергійович (рос.). Спогади про ГУЛАГ і їх автори: Новий хірургічний архів. 2001. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 7 березня 2018.

Література[ред. | ред. код]

  • Сімонян К. С. Шлях хірурга. — М., 1963.
  • Петровський Б. В. Про С. С. Юдина // Юдин С. С. Вибране. — М., 1991. — С. 356—375.
  • Юдін І. Ю. Про Сергія Сергійовича Юдіна (до 100-річчя від дня народження) // Вестн. хирургії. — 1993. — Т. 150, № 3—4. — С. 139—140.
  • Юдін І. Ю. Передмова до третього видання // Юдин С. С. Етюди шлункової хірургії. — М.: Бином, 2003. — С. 5—31.
  • Понурова В. Н. С. С. Юдин. — Новосибірськ: Новосибірське кн. вид-во, 2009. — 624 с.
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юдін_Сергій_Сергійович_(хірург)&oldid=35280835