Очікує на перевірку

Ян Новорита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Новорита.
Ян Новорита
Народженнядо 1875
Смертьпісля 1939
Країна
(підданство)		 Польська Республіка
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛьвів
Архітектурний стильар деко
CMNS: Ян Новорита у Вікісховищі

Ян Новорита (пол. Jan Noworyta, прибл. до 1875 — після 1939) — львівський інженер і архітектор міжвоєнного періоду.

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив будівельний відділ Промислової школи у Кракові (1896). Працював асистентом Зигмунта Ґорґолевського при будівництві Міського театру у Львові (1896—1900). Керував спорудженням костелу св. Єлизавети у Львові та костелу в Кам'янці-Бузькій за проєктом Теодора Тальовського, цукрозаводу в Старій Жучці (нині дільниця Чернівців). 1902 року склав екзамен у Галицькому намісництві, а 1905 року отримав ліцензію на проєктування та будівництво у Львові. Проєктне бюро знаходилось на вулиці Зиморовича, 17 (нині вулиця Дудаєва). Проживав на вулиці Баторія, 34 (тепер вул. Князя Романа)[1].

Споруджував переважно житлові будинки в стилях модернізованого класицизму, ар деко та функціоналізму. Застосовував новаторські системи обігріву та теплоізоляції приміщень. Автор ряду патентів у сфері технологій будівництва. На території Галичини був представником журавненської фабрики алебастрових виробів Чарторийських[2].

Роботи

[ред. | ред. код]
  • Житловий будинок на нинішній вулиці Єфремова, 30 у Львові (1911)[3][4].
  • Будинки № 27—29 на нинішній вулиці Чайковського у Львові[5]. Зведені 1912 року для друкарського закладу Бернарда Полонецького[6].
  • Житловий будинок на нинішній вулиці Генерала Тарнавського, 54 у Львові (1913)[3].
  • Нереалізований проєкт костелу для села Вовків Пустомитівського району (1913)[7].
  • Реконструкція житлової кам'яниці на площі Ринок, 45 (1919—1920). Було перебудовано приміщення на всіх поверхах, на першому влаштовано ресторан[8][9].
  • Вілли на вулиці Франка, 143[10], 151, 153 у Львові (1922)[3].
  • Вілла на вулиці Карманського, 8 у Львові (1923)[3].
  • Вілла на розі нинішніх вулиць Залізняка і Коновальця, 78 у Львові (1925). Перебудована у 1990-х роках, внаслідок чого первісний вигляд втрачено[3][11].
  • Нереалізований проєкт надбудови купецької гімназії ім. Ернеста Адама на нинішній вулиці Короленка, 9 (1923). Надбудову проведено пізніше за проєктом Вавжинця Дайчака[12].
  • Ряд павільйонів на Східних торгах у Львові. Споруди лісової і сільськогосподарської секції (1921), павільйон Земельного кредитного банку (1921)[13], зруйнований у 2019 оці, павільйон сигаретної фабрики «Herbewo» (1927)[14], тютюновий кіоск[15].
  • Надбудова третього поверху будинку № 5 на вулиці Семена Палія у Львові (1924).[16].
  • Будівля Банку господарства крайового в Катовицях на вулиці Міцкевича, 3 (1930, співавтор Станіслав Табенський).
  • Будинок «Під вербою» на нинішній вулиці Ольжича, 3 у Львові.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 78. — ISBN 966-7022-26-9. (пол.)
  2. ↑ Smirnow J. Jadwiga Horodyska. Życie i twórczość artystyczna. — Lwów: [b. w.], 2005. — S. 10. (пол.)
  3. ↑ а б в г д Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  4. ↑ Оксана Бойко. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Коновальця, 021 — покинутий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  5. ↑ Konopka N. Korespondencja Bernarda Polonieckiego w zbiorach Biblioteki Naukowej im. W. Stefanyka we Lwowie // Pasja ksiązki / pod red. Ladoruckiego J., Rzadkowolskiej M. — Łódź: Literatura, 2009. — S. 128. — ISBN 978-83-7672-004-3. (пол.)
  6. ↑ Lwów. Ilustrowany… — S. 84.
  7. ↑ Lenartowicz Św. Kościół parafialny p. w. Marii Magdaleny w Wołkowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 2001. — Т. 9. — S. 276. — ISBN 83-85739-84-X. (пол.)
  8. ↑ Cielątkowska R., Onyszczenko-Szwec L. Detal architektury mieszkaniowej Lwowa XIX—XX wieku. — Gdańsk: Zakład Poligrafii Politechniki Gdańskiej, 2006. — S. 48. — ISBN 83-197748-4-8. (пол.)
  9. ↑ Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Площа Ринок, 45 // Галицька брама. — 2001. — № 2—3 (74—75). — С. 17.
  10. ↑ Бірюльов Ю. О. Мешканці Снопкова і Софіївки — уславлені та призабуті // Галицька брама. — 2001. — № 11—12 (83—84). — С. 7.
  11. ↑ Cielątkowska R., Onyszczenko-Szwec L. Detal architektury… — S. 224.
  12. ↑ Ґранкін П. Е. Будинки Комерційної академії у Львові // Галицька брама. — 2003. — № 1—3 (97—99). — С. 21—22.
  13. ↑ Бабій С. Архітектурний комплекс Міжнародних східних торгів у Львові: історія, проблеми збереження / Інститут народознавства імені І. Крип'якевича НАН України // Народознавчі зошити. — № 2 (122). — 2015. — С. 501—515.
  14. ↑ Банцекова А. Є. До питання визначення стилю Ар Деко в архітектурі Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 18. — Львів : 2008. — С. 128. — ISBN 966-95066-4-16.
  15. ↑ Ґранкін П. Е. Львів у кривому дзеркалі // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — 2007. — № 17. — С. 205. — ISBN 966-95066-4-16.
  16. ↑ Прийма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. X. — Львів: Новий час, 2001. — С. 101. — ISBN 966-95279-6-1.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Богданова Ю. Л. Ян Новорита. Архітектура — фах чи покликання? // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — № 585. — 2007. — С. 12—16.


Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Новорита&oldid=42680347