Вулиця Івана Франка (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Івана Франка
Львів
Долішня частина вулиці Франка

Долішня частина вулиці Франка
Місцевість Софіївка
Район Галицький, Личаківський, Сихівський
Назва на честь Франка Івана Яковича
Загальні відомості
Протяжність 3 км
Координати початку 49°50′16″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8379111° пн. ш. 24.0351472° сх. д. / 49.8379111; 24.0351472
Координати кінця 49°49′03″ пн. ш. 24°01′31″ сх. д. / 49.8176361° пн. ш. 24.0252972° сх. д. / 49.8176361; 24.0252972
Транспорт
Автобуси 3-а, 4-а, 46
Трамваї 1, 3, 4, 5, 9, 11 [1]
Маршрутні таксі 7, 15, 18, 24, 26, 30, 35, 36, 37, 38, 39, 43, 45, 48, 52, 54
Зупинки громадського транспорту вул. Володимира Шухевича, вул. Зелена, вул. Саксаганського, пл. Івана Франка, Стрийський парк, Музей Івана Франка, РАЦС, вул. Козельницька
Рух двосторонній
Покриття бруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Пам'ятник І. Трушу, погруддя І. Франку, стела з барельєфом М. Грушевського
Храми Костел Святої Софії, Монастир редемптористів з церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці
Державні установи Львіський міський відділ РАЦС Головного територіального управління юстиції у Львівській області
Навчальні заклади юридичний факультет Львівської комерційної академії
Парки Стрийський парк
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Ву́лиця Іва́на Франка́ — вулиця у Галицькому, Личаківському та Сихівському районах м. Львова, у місцевості Софіївка. З'єднує площу Соборну та вулицю Панаса Мирного.

Одна з перших серед вулиць Львова за кількістю пам'яток архітектури. На вулиці розташовано 52 кам'яниці, що є пам'ятками архітектури місцевого значення та містобудування м. Львова.

Прилучаються вулиці: Богомольця, Шухевича, Князя Романа, Герцена, Левицького, Зелена, Саксаганського, Костомарова, Грушевського, Скельна, Кобилянської, Менделєєва, Вітовського, Зарицьких, Руставелі, Стрийська, Паркова, Свєнціцького, Самчука, Ярославенка, Карманського, Козельницька.

Назва[ред.ред. код]

У 1950 році з 4 окремих вулиць і однієї площі утворено нову вулицю, завдовжки 3 км. Її назвали на честь Івана Яковича Франка — українського письменника, поета, громадського і політичного діяча. Назви вулиць-попередниць змінювались неодноразово, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів.

Ділянка вулиці від площі Соборної до вулиці Зеленої
  • від 1827 року — Збожова (пол. Zboźowa).
  • від 1871 року — Панська (пол. Pańska).
  • від 1929 року — Пілсудського (пол. Piłsudskiego), на честь польського політичного і державного діяча, прем'єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського.
  • від січня 1941 року — Червоноармійська (рос. Красноармейская).
  • від серпня 1941 року — Пілсудскіштрассе (нім. Pilsudskistrasse).
  • від листопада 1941 року — Гауптштрассе (нім. Hauptstrasse).
  • від липня 1944 року — Пілсудського (рос. Пилсудского) — повернута стара довоєнна назва вулиці.
  • від грудень 1944 року — Червоноармійська (рос. Красноармейская).
Ділянка від вулиці Зеленої до вулиці Менделєєва
  • від 1768 року — Стрийска (пол. Stryjska).
  • від 1886 року — Зиблікєвіча (пол. Zyblikiewicza), названа на честь польського політика, юриста, президента Кракова, голови Галицького сейму.
  • від листопада 1941 року — Фіхтенштрассе (нім. Fichtenstrasse).
  • від липня 1944 року — Зиблікевича (рос. Зыбликевича) — повернута стара довоєнна назва вулиці.
  • від грудня 1944 року — Чернишевського (рос. Чернышевского), на честь російського письменника і публіциста Миколи Чернишевського.
Ділянка від вулиці Менделєєва до вулиці Зарицьких
  • від 1938 року - пляц Пруса (пол. plac Prusa), на честь польського письменника Болеслава Пруса (деякі корінні львів'яни досі називають площу Франка — пляц Пруса).
  • від 1943 року - Ґорліцерпляц (нім. Gorlitzeplatz), на честь прориву російського фронту під Горлицями австрійськими та німецькими військами під командуванням генерала Августа фон Макензена навесні 1915 р..
  • від липня 1944 року — площа Пруса (рос. площадь Пруса) — повернута стара довоєнна назва площі.
  • у радянські часи її умовно називали площею Івана Франка, але офіційно такої адреси не існувало та й усі будинки належать до вулиці Франка.
Ділянка від вулиці Зарицьких до вулиці Ярославенка
  • від 1871 року — Святої Софії (пол. św. Zofii).
  • від листопада 1941 року — Зофієнштрассе (нім. Zofienstrasse).
  • від липня 1944 року — Святої Софії (рос. Святой Софии) — повернута стара довоєнна назва вулиці.
  • від грудня 1944 року — Тімірязєва (рос. Тимирязева), на честь російського біолога Климента Тімірязєва.
Остання ділянка від вулиці Ярославенка до вулиці Панаса Мирного
  • від 1885 року — Поніньскєго (пол. Ponińskiego), на честь графа Калікста Понінського.
  • від грудня 1940 року — Франка, на честь українського письменника, поета, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка.
  • від серпня 1941 року — Поніньскєго (пол. Ponińskiego) — повернута стара довоєнна назва вулиці.
  • від листопада 1941 року — Франкіштрассе (нім. Frankistrasse).
  • від травня 1942 року — Льойтенштрассе (нім. Leuthenstrasse).
  • від липня 1944 року — Франка.

З історії вулиці[ред.ред. код]

У першій половині ХІХ ст. сучасними вулицями Франка та Левицького проходила межа між Галицьким та Личаківським передмістями Львова.

Частина сучасної вулиці Франка, від Стрийського базару до нинішньої вулиці Ярославенка і далі вздовж вул. Ярославенка, віддавна називалася вулицею Святої Софії.

До 1870-х рр. на перетині вул. Святої Софії та Стрийської дороги існувала Стрийська рогатка. Далі подекуди траплялися садибні будівлі і, як писав Францішек Яворський, «на цьому місці була романтична пустка, непрохідне переплетення урвищ, ярів, глиняних горбів, зосередження різного роду волоцюг…».

Щоправда, на горі ще з початку XVII ст. височів костел Святої Софії, фундований львівською міщанкою Зофією Ганель. Відтоді ця околиця називалася Софіївкою. Вона дістала потужний поштовх для розвитку через проведення у 1894 р. Галицької крайової виставки. Відтак у 18901910 рр. вулицю Святої Софії інтенсивно забудовували чиншовими (дохідними) кам'яницями та віллами.

Місце, де сходяться нинішні вулиці Свєнціцького, Самчука, Паркова та Рутковича, свого часу називалося Софійською площею. Офіційно будинки на площі Святої Софії мали нумерацію прилеглих вулиць. На сучасних планах ця площа не має окремої назви.

Свій нинішній вигляд колишня площа Святої Софії отримала на початку XX ст.. Щоправда, деякі будівлі дещо змінили свій вигляд. А з новіших додався старий корпус «Західенерго» (вул. Свєнціцького, 2), який почали будувати у 1938 р., а закінчили після Другої світової війни, та споруда консуляту Республіки Польща, збудована вже у XXI ст..

Водонапірна вежа

Остання ділянка вулиці тягнеться вздовж Стрийського парку (парний бік), в якому збереглися деякі будівлі Галицької крайової виставки 1894 р., зокрема, водонапірна вежа, збудована з червоної цегли у «замковому стилі» за проектом Міхала Лужецького, та кілька перебудованих павільйонів щорічних виставок-ярмарків «Східні торги», які проводилися тут у міжвоєнний період. Після війни (до 1956 р.) цю територію займала радянська військова частина, яку потім перевели до казарм, збудованих на вул. Стрийській, а в колишніх павільйонах «Східних торгів» у 1957 та 1967 рр. влаштовували виставки з нагоди ювілеїв Жовтневої революції.

Непарна сторона вулиці є більше забудованою.

Ділянка нинішньої вул. Івана Франка від храму св. Софії з кінця XIX ст. почали інтенсивно забудовувати віллами. 1895 р., на вшановання пам'яті доброчинця Вінцента Понінського — одного з фундаторів посагів для дівчат-сиріт, вулиця отримала назву вул. Понінського. 1940 р. вулицю назвали іменем Івана Франка. Під час нацистської окупації вулиця мала назву Leuthenstrasse (укр. Людська), очевидно, через те, що багато вілл призначалося nur für Deutschen (укр. «лише для німців»).

У XXI ст. на кінцевій ділянці вулиці з'явилося кілька новобудов у стилі «євроремонт».

Забудова[ред.ред. код]

Переважна більшість будинків на вулиці є пам'ятками архітектури місцевого значення та містобудування м. Львова[2]:

№ 1. Еклектична кам'яниця (колишня адреса — вул. Панська, 1) на розі з вулицею Богомольця, прокладеною у 19041905 рр. Кам'яниця споруджена у 19051906 рр. за проектом Яна Шульца на місці двоповерхового будинку, який у 1870-х рр. належав Альфреду Млоцькому, послу до Галицького сейму. До 1939 р. тут знаходився готель «Метрополь»[3].

№ 2, 4.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 318, 319
Триповерхові будинки у стилі історизму, споруджені у 1883 р. за проектом архітекторів Вінцента Равського-молодшого та Ігнатія Віняжа. Неоренесансне скульптурне оздоблення будинку № 2 виконане Леонардом Марконі[4].

Кам'яниця Давида Мазура (Франка, 3)

№ 3.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1403
У цій кам'яниці 1887 р. відкрив власне фотографічне ательє фотограф Давид Мазур. 1904 року виконувалася надбудова ательє за проектом архітектора Августа Богохвальського та отримало модерністичну конструкцію з металу і скла, що забезпечила верхнє освітлення – її встановила відома львівська фірма Зиґмунта Пйотровича та Яна Шумана[5].

№ 5.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1286
Сецесійний будинок (інша адреса — вул. Богомольця, 2), споруджений у 1907–1908 рр. фірмою Івана Левинського. Архітектор Казимир Жечицький[6]. Нині у ній міститься Почесне консульство Канади[7].

№ 6. Семиповерхова будівля (інша адреса — вул. Шухевича, 3) колишнього бізнес-центру «Галілео», збудованого у 2008-2015 рр. будівельною компанією «Девелопмент Інвест Груп» у стилі хай-тек[8]. Нині тут знаходиться тризірковий готель «Ібіс Стайлз Львів Центр».

№ 7.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 322
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Панська, 9), що постав внаслідок перебудови у 19111912 рр. триповерхової кам'яниці, збудованої у 1874 р. Перебудова у стилі раціональної сецесії з елементами неокласицизму здійснювалася за проектами Владислава Рауха та Броніслава Бауера. Фасад завершує фронтон мансардного даху та чотирикутна вежа зі шпилем. Вхідні двері кам'яниці, зроблені у стилі ар деко. До війни у цій кам'яниці знаходився Львіський музичний інститут.

№ 8.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 323
Кам'яниця збудована у 19111914 рр. за проектом Станіслава та Кароля Ріхтманів у стилі раціональної сецесії з елементами неоготики. У трикутному фронтоні будівлі вміщено горельєф хлопчика з птахом[9].

№ 9. Кам'яницю спорудили 1898 р. за проектом Анджея Ґоломба у стилі неоренесансу. Її завершує, між двома класичними балюстрадами, металева сецесійна решітка.

№ 15.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 324
Житловий будинок

№ 17.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 325
Неоготична кам'яниця «На стовпах» (інша адреса — вул. Левицького, 1), знаходиться на розі з вулицею Левицького. Збудована за проектом Саломона Рімера[10].

№ 19. Двоповерхова наріжна кам'яниця з протилежного боку вулиці Левицького, збереглася з другої половини XIX століття.

№ 20. Початково житловий будинок (колишня адреса — Панська, 22), зведений за проектом Войцеха Гаара у 18741875 рр. для Марії і Віктора Малиновських. У 18971908 рр. належав Львівському аптекарському товариству, котре провело переобладнання із влаштуванням торгових приміщень, що здавались в найм на першому поверсі. Товариство, бібліотека та редакція журналу «Czasopismo Aptekarskie» містилися на верхніх поверхах. Будинок перебудовано у післярадянський час і разом із цим трачено неоренесансний декор, а також порушено композицію фасаду карнизом-дашком, що нависає над вулицею.[11] Нині тут головне відділення львівської філії «OTP Банку».

№ 21. Триповерхова чиншова кам'яниця. У 18801890-х роках такими будинками була забудована парна сторона вулиці (№ 12—22).

№ 23.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1676
Житловий будинок

№ 23а. Чотириповерхова будівля перукарсько-косметичного комплексу «Чародійка» (1970-ті рр., архітектор Микола Мікула[12]) Споруда закриває подвір'я, на якому колись розташовувався кінотеатр просто неба «Літній-2». Замикає це подвір'я блок п'ятиповерхових житлових будинків для працівників Поштової ощадної каси (пол. Posztowa Kasa Oszczędności), збудований наприкінці 1920-х рр. за проектом Євгена Червінського.[13] Будинки оздоблені пілястрами з потужними капітелями коринфського ордеру, нагадуючи дещо сталінську неокласику 19401950-х рр..

№ 25.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 665
Палац Баворовських, збудований наприкінці XIX століття у неокласичному стилі. У XVIII ст. на цьому місці стояв палац Сенявських, у якому 1698 р. зупинявся польський король Август ІІ. Пізніше палац належав родині князів Чорторийських. Нині будинок носить статус адміністративної будівлі, оскільки тут знаходиться Львівський обласний військовий комісаріат.

№ 26.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1677
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 6), збудований у 1930-х рр. за проектом архітектора Вітольда Мінкевича у стилі функціоналізму[14]. Нині тут діє аптека DS.

№ 28.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 326
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 8), збудований у 1899 р. за проектом Анджея Ґоломба. Тут мешкав архітектор Едмунд Жихович. Два поверхи цього будинку займав приватний дівочий ліцей ім. Адама Міцкевича, яким керувала дружина Жиховича Ольга, донька відомого скульптора Париса Філіппі. Вона була власницею кам'яниці. На фасаді у ніші другого поверху уміщено скульптуру Адама Міцкевича роботи Леонарда Марконі[15]. Раніше на цьому місці стояла приміська садиба, зображена в книзі Адама Краєвського «Львівські передмістя».

Адміністративний суд (Саксаганського, 13)

Адміністративний суд (вул. Саксаганського, 13, колишня адреса — вул. Зиблікевича, 10). Будинок є продовженням лінійної забудови вулиці Франка, але належить до вулиці Саксаганського, на перехресті з якою утворює гострий кут. Проект, розроблений у Відні, перероблено у 1913 році проектним бюро Міхала Уляма. Будівництво, перерване Першою світовою, завершено фірмою Уляма лише 1921 року. Будівля споруджена в еклектичному стилі з неоренесансними аттиками.[16]. Початково тут була Цісарсько-королівська фінансова прокуратура та Військова інспекція.

У 18871893 рр. за цією адресою знаходився невеличкий одноповерховий будинок садибного типу, у якому мешкав Іван Франко із сім'єю. Тут народилися його сини Тарас, Петро та донька Анна. Тут Іван Франко редагував журнал «Народ», писав збірку «В поті чола», поему «Смерть Каїна», повість «Лель і Полель», для своїх дітей — казку «Лис Микита», інші твори. У радянські часи — штаб з'єднання військово-повітряних сил. Нині будівлю займає Львівський апеляційний адміністративний суд.

№ 32.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1058
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 12) перебудували на початку ХХ століття, додавши четвертий поверх та оздобивши його у стилі сецесії.

Сусідня кам'яниця (вул. Грушевського, 23, колишня адреса — вул. Зиблікевича, 14), залишилась триповерховою, але у 1920-х рр. перший поверх оздобили спіральні пілястри у стилі ар деко.

№ 33.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1059
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 3), споруджений у 1913 р. в стилі раціональної сецесії за проектом Адама Опольського. Асиметричний фасад кам'яниці оздоблюють шість пілястр, з фігурами атлантів у капітелях. У тимпані трикутного фронтону — півциркульне вікно між двома вазами-рельєфами та вусатий маскарон. Портал входу до будинку виконано у дворковому стилі, з двома опуклими колонами. На місці цього будинку колись був промисловий заклад «Янів»[17].

№ 37.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2217
Житловий будинок (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 7), будинок, споруджено у 1911 р. за проектом Бруно Ауера у стилі раціональної постсецесії, виходить на бічну вулицю Костомарова, якою до початку ХХ століття протікала річка Сорока - притока Полтви, що перетинала тут вул. Зиблікевича й текла далі вздовж нинішньої вул. Саксаганського[18] 1994 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю, яка інформує, що тут мешкали українські діячі — поет Петро Карманський та психолог і фізіолог Яким Ярема, авторства скульптора Володимира Лози[19].

№ 41. (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 5), за Польщі, в будинку містився архітектурно-скульптурний заклад Якуба Баллабана та Людвіка Тировича, магазин з продажу мила Ґрінберґа, магазин спортивних товарів «Польський спорт» та склад автомобілів і запчастин. За радянських часів містився трамвайний диспетчерський пункт, а нині — тягова підстанція «Львівелектротрансу»[17].

№ 43.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1060
Триповерхова кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 15), збудована у 18971898 рр. у необароковому стилі за проектом Якуба Баллабана та Юліуша Цибульського. Скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса[20]. До 1939 року тут містилася Львівська видавнича спілка та спілка «Видавництво польське»[17].

№ 45. Двоповерхова кам'яниця у 19201934 рр. була осідком архітектурного бюро Домініка Вуховича.

Кам'яниця (Франка, 46)

№ 46, 48, 50, 52
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 755, 756, 757, 758
Будинки (колишні адреси — вул. Зиблікевича, 24, 24а, 26, 26а) утворюють курдонер, збудований у 19101912 рр. у стилі раціональної сецесії за проектом Александра Вартересєвича-Слонєвського. У цьому блоці з чотирьох будівель дещо вирізняється дім № 50, оздоблений елементами мавританської готики та двома рельєфами драконів роботи Івана Севери. Раніше через сходи з фігурою Божої Матері, якими закінчується курдонер, можна було перейти на вул. Кирила і Мефодія. В будинку № 50 від 1950-х рр. діяв салон з пошиття та ремонту одягу і ремонту панчіх, нині тут салон краси «Л'Етуаль».

№ 49. Житловий будинок

№ 53.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 327
Житловий будинок

№ 55.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 328
Постсецесійна кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 27), збудована у 1911 р. архітектором Міхалом Улямом, у якій він мешкав зі своєю родиною. Його син Станіслав Мартин Улям був відомим математиком і фізиком, учнем Стефана Банаха, на час еміграції у США він працював над проектом термоядерної бомби. В кам'яниці був салон дамських капелюшків Недбаль та магазин цементних виробів Фроймана[17]. Нині тут знаходиться клуб-студія «Gatto»[21].

Монастирський комплекс оо. Редемптористів з невеликою церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Франка, 56)

№ 56. Монастирський комплекс оо. Редемптористів з невеликою церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, споруджений у 18821884  рр. в неороманському стилі для сестер Василіянок. Хоча ця невелика церква не була парафіяльною, до неї приходили на Службу Божу греко-католики з усієї Стрийської дільниці. Адміністраторами церкви були о. Теодозій Лежогубський і професор Академічної гімназії о. д-р Йосип Застирець. За радянських часів у приміщенні монастиря був гуртожиток обласної партійної школи, потім туристична база, а у храмі містилося кафе.

№ 57.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 329
Житловий будинок

№ 58. Одноповерховий будинок, який належить до монастирського комплексу оо. Редемптористів.

№ 59.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 330
Власна сецесійна кам'яниця Саломона Рімера (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 31), збудована ним у 19051907 рр.[22][10]. На першому поверсі містився овочевий магазин Еріха.

№ 60. За радянських часів тут знаходився опорний пункт правопорядку, нині тут магазин жіночого одягу «Маст Бутік», студія дизайну «Флердоранж»[23].

№ 61. (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 33), із середини XIX століття до кінця 1970-х рр. тут стояла довга будівля колишньої пральні та складу ліжок і постільної білизни для австрійського війська. У 1983 р. на цьому місці спорудили шестиповерхову будівлю для інституту «Воєнппроект». Колектив авторів: головні інженери проекту В. Крюков, В. Пешков, архітектори О. Гукович, В. Суц, А. Симбірцева, головний конструктор І. Богачик[24].

№ 62. За радянських часів знаходився магазин-салон з обслуговування інвалідів, нині тут магазин квітів «Квітковий дім».

Кам'яниця (Франка, 63)

Кафедра екології НЛТУУ (вул. Кобилянської, 1; колишня адреса — вул. Зиблікевича, 36). Ділянка, на якій знаходиться будинок є уявним продовженням вул. Франка. Колись на ній знаходився невеликий костел святого Марка, споруджений у стилі бароко коштом Зузани Остроградської з роду львівських патриціїв Кампіанів. Під час касаційних реформ австрійського уряду кінця XVII століття, а саме у 1784 р. костел було ліквідовано, а його будівлю розібрано. У 1881 р., за проектом архітектора Бруно (Броніслава) Бауера звели будівлю, куди з вулиці Святого Миколая перенесли Крайову школу лісового господарства. Поруч із школою був заснований невеликий дендрарій. Нині тут знаходиться Кафедра ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології НЛТУУ[25].

Кам'яниця (Франка, 66)

№ 66.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1061
Чотириповерхова наріжна сецесійна кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 38), збудована у 1907 р. за проектом Юзефа Горнунга.

Вілла-палац графині Ядвіги Русоцької (Франка, 68)

№ 68.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1062
Вілла-палац графині Ядвіги Русоцької, споруджена 1898 р. у стилі історизму, з парадним ґанком та наріжною вежею зі шпилем, за проектом Вінцента Равського-молодшого. Нині тут перебуває юридичний факультет Львівської комерційної академії.

№ 69. Кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 41), збудована 1907 р. у стилі сецесії за проектом Тадеуша Обмінського. Вирізняється ажурним металевими кронштейнами балконів третього поверху та карнизу.

№ 71.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 331
Сецесійна кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 43), збудована 1911 р. і оздоблена скульптором Францішком Томашем Бєрнатом у стилі близькому до маньєризму. Творить із попереднім будинком (№ 69) єдиний сецесійний ансамбль. У підвалі будинку на стінах та стелі виявлено малюнки та написи на івриті[26] синагоги «Ховевей га-дат». За Польщі тут містилася молочарня Павловського[17].

На колишній пл. Пруса переважають еклектичні чиншові кам'яниці, збудовані у 1890-х рр., але деякі з них мають індивідуальні елементи оздоблення. Зокрема, фронтон «зиґмунтовських часів» на будинку № 78 чи наріжна баня над кам'яницею № 82.

№ 73. Вілла Зиґмунта Дронґовського (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 45), збудована 1888 р. у модному для тодішніх палаців стилі французського неоренесансу, за проектом Альфреда Каменобродського. Нині тут розмістився ресторан та готель «У бюргера». Прибудований нещодавно масивний критий ґанок з металевими колонами та рожевими блискучими сходами не дуже пасує до цієї будівлі.

№ 75.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 332
Сецесійна кам'яниця (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 47), збудована у 1907 р. за проектом Тадеуша Обмінського. Тут знаходилася фабрика ковдр Петрушевського[17].

№ 81. (колишня адреса — вул. Святої Софії, 1). Початково ділянка належала громаді (ґміні) Королівського столичного міста Львова й призначалася для Стрийського базару, який функціонує тут донині.

№ 83, 85.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 333, 666
Два будинки (колишня адреса — вул. Святої Софії, 3, 5), споруджені близько 1910 р., у стилі раціональної сецесії.

№ 84.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1404
Завершувала вул. Зиблікевича велика будівля (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 52), збудована у 19051907 рр. за проектом Августа Богохвальського для львівського кам'яничника та будівничого Баруха (Якуба) Зильберштайна. В будинку також був пансіонат «Затишшя» (пол. «Zacisze»). Наріжні бані цієї масивної будівлі ще нагадують про еклектику кінця XIX століття, а овали фронтонів під ними, ліпнина на стінах та мереживо металевих решіток зроблені за сецесійними зразками. У 1950-х рр. тут містився фотосалон артілі «Трудфото», пізніше книгарня, комісійний магазин та майстерня з виготовлення ключів[17]. Нині тут працюють «Аптека низьких цін» (відкрилася 6 червня 2014 р.)[27], книгарня та туристична фірма «Юнта»[28].

№ 87, 89.
Пам'ятка архітектури місцевого значення №№ 334, 1063
Будинки (колишня адреса — вул. Святої Софії, 7, 9), споруджені у 19051906 рр. за проектом архітектора Августа Богохвальського в стилі декоративної сецесії. В будинку № 7 за Польщі працювала пральня Жачек.

№ 90.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 335
Кам'яниця, збудована у стилі раціональної сецесії 1910 р. за проектом Генрика Сальвера.

№ 98.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 336
Триповерхова кам'яниця (колишня адреса — вул. Святої Софії, 14), збудована у 1893 р. за проектом Якуба Баллабана будівничим Вінцентом Кузневичем — у поєднанні неоготичного та неороманського стилів, з нетинькованою кладкою фасадних стін охристою та червоною цеглою, декоративними керамічними плитками та шпичастими малими вежами на карнизі. Власником будинку був фабрикант кахлів Берл Нойвонер. Продукція його фірми на Снопкові при нинішній вулиці Василя Стуса, 25, оздоблювала стіни будинку[29].

№ 100. Ймовірно, найстаріша кам'яниця (колишня адреса — вул. Святої Софії, 16) на цій ділянці вулиці. У її подвір'ї гарно доглянутий садочок — приклад ініціативи та господарності мешканців будинку.

№ 101, 103, 105. Будинки (колишня адреса — вул. Святої Софії, 21), зведені у 1930-х рр. у стилі функціоналізму. Знаходяться на місці садиби з двоповерховим класистичним палацом, який належав Станіславу Яну Єжи Желеховському, власнику бюро реклами та оголошень.

№ 102. На цій ділянці відбувається будівництво нового будинку.

№ 104. Триповерхова чиншова кам'яниця (колишня адреса — вул. Святої Софії, 16), декорована у необароковому стилі. Над входом встановлено погруддя Адама Міцкевича роботи Леонарда Марконі[15].

№ 108. (колишня адреса — вул. Святої Софії, 24). До 2005 р. тут знаходилася будівля колишньої школи Святої Софії, збудована у 1878 р. за проектом архітектора Юзефом Каетаном Яновським на місці міської цегельні, ліквідованої у 1860-х рр.. Існує також версія про побудову школи у 1886 р. за проектом Ігнатія Брунека, можливо, це пов'язане з добудовою або реконструкцією будівлі. У березні 2005 р. архітектурно-містобудівною радою при Управлінні архітектури та містобудування Львівської міської ради «прийнятий за основу» проект будівництва двох модерних споруд, поєднаних перехідною галереєю[30]. Будівництво тривало шість років і закінчилося у 2011 р., а 16 травня 2012 р. відбулося урочисте відкриття комплексу будівель Генерального консульства Республіки Польща у Львові за участю міністрів закордонних справ Польщі й України – Радослава Сікорського і Костянтина Грищенка[31].

№ 110. В колишній віллі львівського художника Станіслава Батовського-Качора 22 липня 1987 р. відкрито Консульське Агентство ПНР у Львові. 1993 р., вже у незалежній Україні, Агентство було перетворене на Генеральне консульство Республіки Польща у Львові. Через збільшення персоналу консульства цього приміщення стало недостатньо. У 2006 р. розпочато будівництво нової резиденції Генерального консульства РП при вулиці Франка, 108, а цю будівлю було координально реконструйовано. Від 2012 р. тут працює Візовий відділ Генерального консульства Республіки Польща у Львові[31].

№ 111. Колишній «Дім українських інвалідів» (колишня адреса — вул. Святої Софії, 25), заснований 1920 р.. Будинок належав Кредитовому товариству «Дністер», а допомогу інвалідам УГА здійснювало Товариство опіки над українським інвалідами. У 1930-х рр. цей заклад переїхав на вулицю Потоцького, 48.

№ 114.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 337
Колишня вілла промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа (колишня адреса — вул. Святої Софії, 30), збудована у 1899 р. архітектором Теодором Маріаном Тальовським. Ця вілла з нетинькованої червоної цегли, з першим поверхом, обличкованим ламаним каменем, поєднує готичний й романський стилі. Щоправда, дві невеличкі вежі з цибулястими банями вносять деякий «візантійський» дисонанс, хоча надають віллі певної оригінальності.

№ 116, 118. Дві чотириповерхові кам'яниці (колишня адреса — вул. Святої Софії, 32, 32-А), збудовані близько 1910 р. у стилі раціональної постсецесії.

№ 117. (колишня адреса — вул. Святої Софії, 29а). В глибині ділянки знаходиться вілла в стилі неокласицизму, збудована для аптекаря Зиґмунта Броніслава Дронґовського.

№ 119.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 338
Будівля Закладу для незрячих фундації графів Єжи Чарторийського та Станіслава Мицєльського, знаходиться на підвищенні. Раніше цей заклад знаходився на вулиці Личаківській, 37. Триповерховий будинок школи (колишня адреса — вул. Святої Софії, 31), збудовано 1900 р. у стилі неокласицизму з елементами декору у «закопанському» стилі на піддашшях. Архітектори Юзеф Каетан Яновський та Людвік Балдвін-Рамулт [32]. На фасаді встановлено дати 18511901 (роки заснування Закладу для сліпих та перенесення його на вул. св. Софії). Тепер це спеціалізована школа-інтернат №100 для незрячих дітей. До школи примикає невеликий парк з кількома господарськими будинками і невисоким курганом.

№ 121. Вілла біля костелу Святої Софії. Збудована на замовлення сестер шариток у «швейцарському» стилі, як санаторій для дітей. Проект Філіпа Покутинського від 1872 р., реалізований 1873 р.. Віллу сильно пошкоджено під час боїв 1944 р.[33].

№ 121-А.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 362
Храм Святої Софії. На кошти львівської міщанки Софії Ганель, власниці будинку на Ринку (тепер № 5) на цьому підвищенні у 1594 р був зведений невеликий, початково дерев'яний, костел. Землі також належали Софії Ганель, в той час називалися Кошнарівкою і знаходились серед букового лісу над потоком Свинория. Костел спалили турки під час облоги Львова у 1672 р. На його місці у 17601765 рр. збудували новий мурований костел. У 1789 р. власником прилеглих ґрунтів став львівський райця Ян Антоній Лукевич, який відновив костел, заснував при ньому сиротинець сс. Милосердя для дівчат. Починаючи від 1832 р., 24 червня щороку, відбувалося жеребкування посагу, фондованого доброчинцями для однієї з дівчат.

У 1864 р. костел перебудували й необароковий фасад оздобили статуями Святої Софії та її дочок Віри, Надії, Любові, виконані скульптором Павлом (Паулем) Ойтелє (дотепер збереглося лише дві фігури). Костел був філією римо-католицької парафії Святого Миколая. У 1944 р. храм закрили й перетворили на склад. У 1992 р. його передали греко-католицькій парафії Святої Софії.

№ 122.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 759
Вілла «Марія» (колишня адреса — вул. Святої Софії, 36), споруджена у 1896 р. для себе архітектором Наполеоном Лущкевичем. Збереглася дерев'яна веранда з ажурною різьбою та різьблені причілки двосхилих дахів. Збереглась автентична стара огорожа. Тут свого часу було знято ряд сцен із фільму «Пастка» Олега Бійми за романом Івана Франка «Перехресні стежки».[34]

№ 123. Будинки, збудовані у другій половині XIX століття для потреб сиротинця сс. Милосердя та парафії костелу Святої Софії.

Львівська українська приватна гімназія «Альфа» (вул. Ярославенка, 3, 5; колишня адреса — вул. Святої Софії, 35, 37), що міститься у двох кам'яницях збудованих у 1920-1930 рр..

№ 124, 126, 128, 130, 132.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 339, 2218, 2219, 2220, 2221
Триповерхові, на високих цоколях, кам'яниці (колишня адреса — вул. Святої Софії, 40, 42, 44, 46, 48), збудовані у 1907 р. за проектом Людвіка Балдвіна-Рамулта, становлять своєрідний сецесійний ансамбль, що східцями піднімається вгору вулицею Франка. При цьому кожний будинок має індивідуальні риси. Під № 130 мешкав відомий філософ, засновник Львівсько-Варшавської філософської школи Казимир Твардовський, а у будинку № 132 — польський поет і ректор Львівського університету Ян Каспрович.

№ 125.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1406
Вілла (колишня адреса — вул. Понінського, 1), споруджена у 1896 р. Власником цієї вілли з романтичною вежею, завершеною шпилем, був професор медицини Юзеф Вічковський (18581924), який, окрім лікарської та викладацької діяльності, писав книги про Львів. З нагоди Х з'їзду польських лікарів та природознавців, що відбувся у Львові 1907 р., він видав книгу «Львів: Його розвиток та культурний стан, а також Путівник по місту», яка містить багато цінної інформації про галицьку столицю початку ХХ століття.

Кам'яниця Генрика Міколяша (Франка, 127)

№ 127.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 340
Вілла (колишня адреса — вул. Понінського, 3), збудована у 19101911 рр. в необароково-модерному стилі фірмою Едмунда Жиховича за проектом В. Літвіновича[35]. Власником був фотограф Генрик Міколяш (18721931), який походив з родини львівських фармацевтів, власників Пасажу Міколяша та аптеки на вул. Коперніка, 1.

№ 129. Триповерховий функціоналістичний будинок, збудований у 19371938 рр. за проектом Артура Шталя. Меморіальна дошка радянських часів на фасаді будинку інформує, що у 19391941 рр. тут мешкав письменник-комуніст Олександр Гаврилюк.

№ 133. Велика вілла, що належала графу Станіславу Скарбеку-молодшому. За радянських часів тут була станція юних натуралістів-мічурінців, а тепер — Обласний дитячий екологічно-натуралістичний центр.

№ 134, 136, 138, 140, 142, 144. Пізньосецесійні кам'яниці (колишня адреса — вул. Святої Софії, 50, 52, 54, 54а, 56, 56а), збудовані у 19111914 рр., доповнюють попередній ансамбль декоративної сецесії. Будинок № 134 стилізований під неоготику, у якому за Польщі містилося будівельне підприємство Срочинського[17]; № 136 — завершений неоренесансним аттиком. Будинок № 144, збудований 1913 р. за проектом Зигмунта Федорського, оздоблений пілястрами іонічного ордеру й завершений трикутним фронтоном з рельєфним зображенням вершника роботи ймовірно Францішка Томаша Бєрната[36].

№ 135, 141. Будинки 1930-х рр. у стилі функціоналізму.

№ 143. Вілла (колишня колишня адреса — вул. Понінського, 21) збудована у 1922 р. за проектом Яна Новорити для Бернарда Полонецького — видавця, власника «Польської книгарні» при площі Галицькій, 14, а пізніше — на вул. Клементини Танської, 1. На придбаній ділянці при вул. Понінського, 21 Полонецький створив великий квітковий сад та заснував квітникарську фірму «Город Полонецького», яка здобувала відзнаки на садівничих виставках[37].

№ 145, 147. Два будинки, споруджені у 1920-х на початку вул. Вербової.

№ 146. Кам'яниця на розі з вулицею Уласа Самчука, споруджена у 1930-х рр. у стилі функціоналізму за проектом архітектора Артура Шталя.

№ 148.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 760
Кам'яниця на розі з вулицею Уласа Самчука, споруджена у 1930-х рр. у стилі функціоналізму за проектом архітектора Артура Шталя.

№ 150. Вілла-палац (колишня адреса — вул. Понінського, 2), збудована у 19231925 рр. у стилі модернізованої класики за проектом професора Івана Багенського (18831967), який очолював кафедру архітектури Львівської політехніки, для торгівця тканинами, власника готелю «Європейський» Антонія Увєри. Будівля оздоблена ліпниною у стилях ампіру та ар деко. За радянських часів вілла використовувалася для проживання генералів. У 1991 р. вона передана Літературно-меморіальному музею Івана Франка.

№ 151, 153.
Пам'ятка архітектури місцевого значення №№ 341, 343
Триповерхові вілли з бароковими вежами, збудували у 1922 р. за проектом архітектора Яна Новорити.

Вілла Івана Франка (Франка, 152)

№ 152.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 342
Вілла (колишня адреса — вул. Понінського, 3) належала видатному українському письменнику, вченому, політичному діячеві Іванові Франку.

У 19011902 рр. будівничим Мартином Заходним (Захудним) були збудовані на сусідніх парцелах (конскрипційні номери 1560 ј та 1562 ј) за типовими проектами дві вілли для членів НТШ — професора історії Львівського університету Михайла Грушевського та доктора Івана Франка.

« Я в році 1901 купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату, і Франко захотів стати моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом.  »

 — згадував пізніше М. Грушевський. Для придбання парцелі та будівництва вілли Іван Франко використав гроші, подаровані у 1898 р. галицькою громадою до 25-річного ювілею його літературної праці, частину посагу його дружини Ольги Хоружинської (18641941) та кошти успадковані нею після смерті її діда, російського генерала Таманова. Довелося також взяти позику в Галицькому крайовому банку (12 тисяч корон під 4 % річних).

Вілла Франка — мурована будівля у «швейцарському стилі» під черепичним дахом з ромбовим орнаментом, яка складалася з 5 кімнат і кухні в партері та 2 кімнат — на другому поверсі. У власному будинку І. Франко прожив останні 14 років свого життя і помер тут 28 травня 1916 р. У похоронній процесії, яка рухалась нинішніми вулицями Франка, Грушевського, проспектом Шевченка, площами Галицькою та Соборною, вул. Пекарською до Личаківського цвинтаря, взяло участь бл. 10 тисяч осіб.

У 19201930-х рр. в будинку жили вдова Івана Франка та його сини Тарас і Петро зі своїми родинами. 10 жовтня 1940 р. в тут відкрили Літературно-меморіальний музей Івана Франка, першим директором якого став його син Петро Франко, організатор і перший керівник літунського полку УГА, інженер і педагог, що вивезений зі Львова у червні 1941 р. енкаведистами та загинув за невідомих обставин у липні 1941 р..

Директорами музею були потім поет Петро Карманський, син Івана Франка, письменник та літературознавець Тарас, син Василя Стефаника Семен, Іван Кияшко, Марія Кіх. Нині музеєм керує письменник і науковець Роман Горак. Музей відкритий для відвідувачів щодня (крім вівторка) з 10 до 16 год. Перед будинком стоїть бронзове погруддя Івана Франка, виконане у 1949 р. скульптором Григорієм Пивоваровим.

№ 154.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1405
Вілла (колишня адреса — вул. Понінського, 6) професора історії Львівського університету, голови НТШ, потім — голови Української Центральної Ради та Президента Української Народної Республіки Михайла Грушевського. Вілла будувалася одночасно з будинком Франка архітектором та будівельним майстром Мартином Заходним — в необароковому стилі, з напівциркульними вікнами. Це одноповерхова будівля на високому цоколі з надбудованим над лівою частиною споруди другим поверхом.

Родина Грушевських мешкала тут до 1914 р. Перша світова війна застала професора з дружиною Марією з Вояковських (18681948) та донькою Катериною (19001943) на відпочинку у Криворівні на Гуцульщині. Перед наступом російських військ вони виїхали, не заїжджаючи до Львова, через Відень до нейтральної тоді Італії, а звідти — до Києва, де в Грушевських був будинок на вул. Паньківській, 9. У 1909 р. Грушевські збудували там велику чиншову кам'яницю, зруйновану більшовицькою артилерією Муравйова на початку 1918 р. До Львова Грушевські вже не повернулися. Їх віллою опікувалися Володимир Дорошенко, Кирило Студинський, Михайло Мочульський, Кость Паньківський, Філарет Колесса, який від 1932 р. мешкав тут з родиною; правовими питаннями реальності займався Олександр Надрага. По закінченню ІІ Світової війни, до 1949 р., у будинку мешкала родина тодішнього директора Літературно-меморіального музею І. Франка Тараса Франка. Згодом вілла Грушевського використовувалася Франковим музеєм, й екскурсоводи часом пошепки нагадували відвідувачам, хто був її господарем.

У травні 1998 р. на садибі Грушевських, у відреставрованій віллі, було створено Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові, директором якого є Заслужений працівник культури України Марія Магунь. Нині у садибі Грушевських відтворено інтер'єри кількох кімнат: салону, кабінету-робітні, гуцульської світлиці. Експозиція музею розповідає про життя та діяльність Михайла Грушевського і його родини.

Перед віллою стоїть стела з барельєфом Михайла Грушевського, встановлена у 1991 р. (скульптор Еммануїл Мисько, архітектор Василь Каменщик). На території музею квітує сад, висаджений дев’ятьма європейськими президентами — В. Гавелом, Р. Герцогом, А. Гйонцем, А. Квасневським, Т. Клестілем, Е. Константінеску, М. Кучаном, Л. Кучмою та П. Стояновим, під час Львівського саміту глав держав Східної та Центральної Європи 15 травня 1999 р.[38].

№ 156. Вілла (колишня адреса — вул. Понінського, 8) — одна з перших будівель на вул. Понінського, споруджена у 1892 р.. 1906 р. архітектором Філемоном Левицьким була проведена реконструкція вілли для професора Львівського університету Івана Копача. У 1926 р. вілла перебудована у стилі модернізованої класики за проектом Александра Остена на замовлення її власника — купця Яна Павловського.

Перед цим будинком 9 лютого 1944 р. радянський диверсант-розвідник Микола Кузнєцов, перебраний в уніформу німецького офіцера, здійснив замах на віце-губернатора дистрикту Галичина Отто Бауера та шефа канцелярії президії галицької адміністрації Гайнріха Шнайдера.

Нині у цьому будинку розміщена станція дитячої вузькоколійної залізниці, яка функціонує на території Стрийського парку з 1950-х рр. Її колія йде паралельно вул. Івана Франка й колись доходила до рогу вул. Стрийської та Гвардійської (станція «Піонерська»). У 1980-х рр. її лінія була скорочена до рогу вул. Стрийської та Козельницької (станція «Дитяче містечко», нині «Сонячна»), де до 1939 р. був стадіон українського спортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько».

№ 157. Житловий будинок (колишня адреса — вул. Понінського, 33), збудований у 1926 р. у стилі неокласицизму за проектом архітектора Адольфа Віктора Вайса для власника друкарні Піллерів, президента Королівського столичного міста Львова Юзефа Ноймана. За радянських часів будівлю перебудували й у ній містився будинок культури підприємства «Львівенерго», пізніше — заводу «Львівприлад». Від 2000 р. тут міститься Львіський міський відділ реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.[39]

№ 159. З цього будинку (колишня адреса — вул. Понінського, 35) на початку 1920-х рр. розпочалася забудова мікрорайону «Власна Стріха», що тягнеться далі нинішньою вулицею Панаса Мирного.

№ 161. 4-поверховий житловий будинок, збудований у 1950-х рр., із солідними арками вітрин вбудованого «Гастроному» та іншими елементами сталінського класицизму. На початку 1990-х років приміщення колишнього «Гастроному» викупило ПП «Бон Тон»[40] і відтоді там діє магазин споживчих товарів «Бон-Тон».

№ 161а. Невеличкий двоповерховий будиночок, збудований на початку XXI століття — ресторан кавказької кухні «Арагві»[41].

Транспорт[ред.ред. код]

Вулиця Івана Франка відіграє одну з ключових ролей у транспортному сполученні у центральній частині міста. Вже у 1895 р. частиною сучасної вулиці Івана Франка – від початку до школи Святої Софії було прокладено трамвайну колію, а у 1907 р. трамвайна колія буда продовжена до місця проведення виставки у Стрийському парку. У 1936 р. трамвайну колію було продовжено до вулиці Козельницької, а звідки до Стрийської рогатки. Однак вже у 1940 р. ділянка від вулиці Івана Франка до Стрийської рогатки була розібрана, а також була закрита трамвайна лінія у Стрийському парку. Від перетину з вулицею Парковою до перетину з вулицею Ярославенка до початку 1970-х років курсував трамвайний маршрут № 10[17]. У 1972 р. рух трамваїв по горішній частині вулиці Івана Франка було припинено. Станом на вересень 2017 р. нижньою частиною вулиці Івана Франка курсують трамвайні маршрути № 1, 3, 4, 5, 9, 11.

Також вулиця Франка має чимало автобусних маршрутів, відповідно до нової транспортної схеми, яка була запроваджена у Львові у 2012 р. тут проходять міські автобуси № 3А, 4А, 46, маршрутні таксі № 7, 15, 18, 24, 26, 30, 35, 36, 37, 38, 39, 43, 45, 48, 52, 54[42].

Екологічні проблеми[ред.ред. код]

Велика кількість трамваїв, маршрутних автобусів, а також приватних автомобілів робить ділянку вулиці Івана Франка від площі Соборної до вулиці Левицького однією з найбільш насичених транспортом, що призводить до постійних корків у цій частині вулиці. Станом на лютий 2014 року ця ділянка вулиці визнана на однією з найзабрудненіших у місті – вміст шкідливих речовин у повітрі тут суттєво перевищує допустимий[43].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Схеми маршрутів громадського транспорту м. Львова
  2. Список будинків – пам’яток архітектури м. Львова
  3. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — S. 2
  4. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 155. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
  5. Żakowicz A. Dawna fotografia lwowska 1839—1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 20, 63. — ISBN 978-617-629-077-3. (пол.)
  6. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 475. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  7. Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 179. — ISBN 978-617-629-077-3.
  8. Скляні «монстри» старого Львова
  9. Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 173—174. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  10. а б Тимофієнко В. І. Рімер С. // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999.
  11. Ґранкін П. Е. Будинки Львівського аптекарського товариства // Аптека галицька. — 2003. — № 9 (102). — С. 27.
  12. Петришин М. Залишився навічно в архітектурі Львова // Львівський політехнік. — 1 жовтня 1994. — 28 (2017). — С. 12.
  13. Липка Т. Архітектор Євген Червінський і еволюція творчих напрямків в архітектурі Львова 20-х років XX століття // Галицька брама. — 1996. — № 11. — С. 8—9.
  14. Cielątkowska. R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk: Art-Styl, 1998. — S. 101. — ISBN 83-905682-7-6
  15. а б Birulow J. Rzeźba… — S. 157. (пол.)
  16. Архітектура Львова… — С. 414—415
  17. а б в г д е ж и к Івана Франка вул.
  18. Мельник І. Львівські вулиці… — С. 181.
  19. Хроніка творчих буднів // Дзвін. — 1995. — № 1 (603). — С. 156—157
  20. Birulow J. Rzeźba… — S. 168.
  21. Клуб-студія «Gatto»
  22. Архітектура Львова… — С. 473
  23. Дизайн студія «Флердоранж»
  24. Військпроекту 50 // Архітектурний вісник. — 1998. — 1 (6). — C. 22, 23.
  25. Кафедра ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології
  26. Унікальна знахідка у Львові: підвал, на стелі якого релігійні малюнки і написи на івриті
  27. Аптечная сеть(рос.)
  28. Туроператор «Юнта»
  29. Ґранкін П., Богданова Ю. Снопківські кахлі // Галицька брама. — 2001. — № 11-12 (83-84). — С. 29
  30. Архітектура Львова… — С. 283
  31. а б Польське дипломатичне представництво у Львові у 1987-2012 рр.
  32. Бірюльов Ю.О. Бальдвін-Рамулт Людвіґ // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2003. — Т. 2. — С. 180. — ISBN 966-02-2681-0.
  33. Biernat M. Kościół p. w. Św. Zofii // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. — Kraków: Antykwa, 2011. — Т. 19. — S. 157. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-89273-92-5
  34. Горак Р. Франкова околиця // Галицька брама. — 2001. — № 11-12 (83-84). — С. 17.
  35. Архітектура Львова… — С. 491, 492.
  36. Birulow J. Rzeźba… — S. 242.
  37. Котлобулатова І. П. Бернард Полонецький і його «Сад» // Галицька брама. — 2004. — № 4-6 (112–114). — С. 21—23
  38. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського
  39. Мельник І. Львівські вулиці… — С. 192.
  40. Бон Тон, ПП
  41. Ресторан «Арагві»
  42. Пошук маршрутів громадського транспорту у Львові
  43. У Львові визначили найбільш забруднені перехрестя. Усі вони в центрі міста (мапа)

Джерела[ред.ред. код]

  • Горинь В. Вілла М. Грушевського у Львові. — Львів : НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника, 1999. — 72 с.
  • Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 135. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 65, 66. — ISBN 966-603-115-9.
  • Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 173—175, 181—192. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  • Пам'ятки історії та мистецтва Львівської області: каталог-довідник / М. Зобків та ін.. — Львів : Новий час, 2003. — 160 с.
  • Lwów: Ilustrowany przewodnik / Biriulow J.. — Lwów : Centrum Europy, 2001. — 320 с. — ISBN 966-7022-26-9.(пол.)
  • Krajewski A. Lwowskie przedmieścia: obrazki i szkice z przed pół wieku. — Lwów : Towarzystwo Miłośników Przeszłości Lwowa, 1909. — 73 с.(пол.)

Посилання[ред.ред. код]