Ян Шидляк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Шидляк
 
Народження: 24 листопада 1925(1925-11-24)[1][2]
Семяновиці-Шльонські, Сілезьке воєводство
Смерть: 13 вересня 1997(1997-09-13)[1][2] (71 рік)
Країна: Республіка Польща
Партія: Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди:
орден Прапор Праці 1 ступеня орден Прапор Праці 2 ступеня орден «Будівельників Народної Польщі» Medal for Long Marital Life Командорський хрест ордена Відродження Польщі медаль «10-річчя Народної Польщі»

Ян Мар'ян Шидляк (пол. Jan Marian Szydlak; 24 листопада 1925(1925листопада24), Семяновиці-Шльонські — 13 вересня 1997, там же) — польський політик і державний діяч часів ПНР, у 1970—1980 роках — член Політбюро ЦК ПОРП, у 1974—1980 роках — віцепрем'єр, у 1980 році — керівник офіційних профспілок. Один з найближчих сподвижників Едварда Герека. Відсторонений від влади страйковим рухом 1980 року. Під час воєнного стану інтерновано разом з Гереком.

Апаратна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився у робітничій сім'ї з Верхньої Сілезії. Під час німецької окупації у п'ятнадцятирічному віці відправлено на примусові роботи до Німеччини. Потім повернуто до Польщі і до 1945 року працював слюсарем на металургійному заводі у Свентохловиці.

Після війни Ян Шидляк вступив до урядущої компартії ПРП, з 1948 року — ПОРП. У 1951 році закінчив партійну школу при ЦК ПОРП. Перебував у Щецинському та Катовицькому (Сталіногрудському) воєводських комітетах ПОРП, завідував відділом пропаганди та був регіональним секретарем у Катовицях. У 1960—1968 роках — перший секретар Познанського воєводського комітету ПОРП. З 1964 року — член ЦК, з 1968 року — кандидат у члени Політбюро та секретар ЦК ПОРП[3]. У 1961—1980 роках — депутат сейму ПНР.

На партійних посадах Шидляк неухильно проводив у життя вказівки керівництва за Болеслава Берута та Владислава Гомулки. Під час робітничих протестів грудня 1970 року Шидлак з тривогою говорив про створену страйкарями «Щецинську республіку» та підтримував заходи придушення, хоча не належав до ініціаторів й організаторів насильства[4].

Сподвижник Герека

[ред. | ред. код]

Інтриги

[ред. | ред. код]

Грудневі події призвели до відставки Гомулки. Новим першим секретарем ЦК ПОРП став Едвард Герек. На тому ж засіданні ЦК 20 грудня 1970 року Яна Шидляка кооптовано до складу Політбюро. У наступне десятиліття Шидляк був одним з найближчих сподвижників Герека (поряд з такими діячами як Здзислав Грудзень, Єжи Лукашевич, Тадеуш Вжащик, Едвард Бабюх).

У 1971 Шидляк разом з Бабюхом зіграв важливу роль в інтризі, яка відсунула головного конкурента Герека Мечислава Мочара з партійно-державного керівництва на другорядну посаду у Верховній контрольній палаті[5]. У 1974—1975 роках Грудзень, Бабюх і Шидляк організували усунення іншого суперника Герека — Францишека Шляхцица. 12 грудня 1975 року на пресконференції за підсумками VII з'їзду ПОРП саме Шидляк назвав висновок Шляхцица з Політбюро «результатом соціалістичної демократії»[6].

Ідеологія

[ред. | ред. код]

Перші роки «ери Герека» Ян Шидляк займався ідеологічним напрямом. У лютому 1971 року Герек доручив Шидляку головування в комісії з розслідування грудневих подій (висновок був витриманий у примирливих тонах). Перебував у керівництві Фронту єдності народу. З 1974 до 1980 рік — голова Товариства польсько-радянської дружби.

У грудні 1972 року Ян Шидляк брав участь у врегулюванні конфліктної ситуації з польським туризмом у НДР. Внаслідок відкриття польсько-східнонімецького кордону громадяни ПНР, які приїжджали до Східного Берліна, порушували правила торгівлі, вступали у зіткнення з місцевими жителями. Ситуація обговорювалася на спеціальній зустрічі очільників урядів — Віллі Штофа та Петра Ярошевича. У складі делегацій були поряд з кураторами економіки партійні ідеологи — Герман Аксен і Ян Шидляк. Вони домовлялися про «роз'яснювальну роботу з туристами», упорядкування групових екскурсій, організацію зустрічей представників трудових колективів[7].

Політика Шидляка відображала пом'якшення ідеологічного контролю над суспільством, обережне відкриття Польщі для західної культури, перенесення акцентів пропаганди на професіоналізм й ефективність: курс характерний для гереківського правління загалом. Але «лібералізм» Шидляка був більш ніж відносним. Він не мав усвідомленого інтересу до реформізму чи єврокомунізму (як, наприклад, Анджей Верблан й активісти «горизонтальних структур»). Курс гереківської лібералізації проводив з суто прагматичних міркувань. Шидляка, як правило, не відносять до «партійного бетону», але його погляди були цілком ортодоксальні.

Економіка

[ред. | ред. код]

У 1976 році Ян Шидляк перемикнувся на економічне керівництво. Відіграв значну роль у заявленому підвищенні цін, що призвело до червневих масових протестів. Саме Шидляку дзвонив із Радома під тиском демонстрантів перший секретар воєводського комітету Януш Прокоп'як з проханням скасувати ухвалене рішення. Шидляк відповів, що це неможливо. Прокоп'як приховав отриману відповідь і таємно відступив. Обурені протестувальники спалили будівлю воєводського комітету ПОРП[8]. Рішення про ціни довелося якщо не скасувати прямо, то поставити на паузу.

У грудні 1976 року Шидляка призначено заступником голови Радміну Петра Ярошевича. У цьому статусі Шидляк брав участь у формуванні загальнодержавних господарських планів й інвестиційних програм, одержанні від іноземних запозичень. Цей курс Шидляка також збігався з загальною лінією гереківського «перерваного десятиліття» — інвестиційного «розігріву» економіки, стимулювання зростання доходів населення з метою соціального маневрування.

У лютому 1980 року Ярошевича змінив на чолі уряду Бабюх. Шидляк залишив віцепрем'єрську посаду й очолив Центральну раду профспілок. Однак на чолі офіційного профруху Шидляк залишався лише пів року.

Шидляка нагороджено орденом Будівельників Народної Польщі, орденом «Прапор Праці» 1-го та 2-го класу, командорським хрестом ордена Відродження Польщі, медаллю «10-річчя Народної Польщі».

Усунення від влади

[ред. | ред. код]

Влітку 1980 року хвиля страйків змусила керівництво ПОРП й уряд ПНР піти на переговори з міжзаводськими страйковими комітетами. Були укладені Серпневі угоди, легалізована незалежна профспілка Солідарність. 6 вересня новим першим секретарем ЦК ПОРП замість Герека став Станіслав Каня[9]. «Гереківські кадри» усувалися з партійно-державного апарату.

Уявлення Шидляка про поточні події були абсолютно неадекватні. Подібно до Герека, він щиро вважав, ніби страйки інспіровані Канею заради захоплення вищої посади, і Лех Валенса — лише «гвинтик у змові Кані». Поширення страйків з Балтійського узбережжя всією Польщею, особливо у Сілезії, Шидляк пояснював широким характером апаратної змови. Така версія пояснювалася, крім іншого, низькоякісною інформацією від Служби безпеки МВС. Міністр внутрішніх справ Станіслав Ковальчик запевняв, що Валенса повністю підконтрольний СБ — тоді як у секретному рапорті військової контррозвідки генералу Чеславу Кіщаку однозначно вказувалося: Валенса став некерованим і небезпечний для режиму[10].

Ще за Герека, 24 серпня, Шидляк перестав бути членом Політбюро, 26 серпня знято з профспілкового посту. На пленумі 6 жовтня виведено з ЦК «за помилки та підтримку волюнтаризму в економічній політиці». На IX надзвичайному з'їзді ПОРП у липні 1981 року Шидляка виключено з партії разом з Едвардом Гереком і групою його найближчих сподвижників[11]. Дещо раніше він склав мандат депутата сейму. Позбавлено ордена Будівельників Народної Польщі.

У квітні ЦК заснував Комісію зі встановлення особистої відповідальності членів ПОРП на чолі з Тадеушем Грабським. Почалося й прокурорське розслідування корупції та зловживань в апараті Герека. Звинувачення за партійною, а потім і за кримінальною лінією висунули і Яну Шидляку. Комісія Грабського встановила за ним порушення під час будівництва будинку в Катовицях — недоплату за оздоблювальні роботи, покриття заборгованості коштом державної субсидії. При цьому зазначалося, що після виявлення Шидляк сплатив усе з власних коштів[5]. Інші звинувачення стосувалися — особливо щодо отримання та використання західних кредитів.

За наступними оцінками, Шидляк тримався гідно (що характерно для залучених колишніх сановників). Він не перекладав провину на Герека й інших, розбирав звинувачення та надавав контрдокази[12].

Восени 1981 року вище партійне керівництво зробило ставку на силове придушення «Солідарності». ЦК ПОРП затвердив першим секретарем генерала Войцеха Ярузельського. Одночасно визріло політичне рішення про показовий процес над Гереком і його оточенням, у якому Шидляк посідав одне з перших місць.

Інтернування й амністія

[ред. | ред. код]

13 грудня 1981 року у Польщі введено воєнний стан. Влада перейшла до Військової ради національного порятунку під головуванням генерала Ярузельського. Міліція, ЗОМО, СБ й армія придушили страйки «Солідарності» та інтернували близько 10 тисяч опозиційних активістів. Одночасно підлягали ізоляції колишні керівники, які «несли відповідальність за кризу». До цієї групи, на чолі з Гереком, зараховувався і Ян Шидляк[13].

37 колишніх партійно-державних керівників інтерновано на армійському об'єкті у селищі Ґлембоке. Умови утримання були досить суворими, особливо у перші дні: холодні приміщення, мізерне харчування, принизливе поводження міліційної охорони. Герек з вдячністю згадував як Шидляк, розміщений з ним у двомісній кімнаті, допомагав йому при поганому самопочутті: завішував розбите вікно, влаштовував постіль[14]. Після смерті Здзислава Грудзеня 30 січня тільки Ян Шидляк дозволив собі заявити претензії коменданту та сказати, що «людей, які перенесли два серцеві напади, не можна садити до в'язниці»[15].

Усіх інтернованих екссановників, зокрема Ян Шидляк, звільнено до кінця 1982 року. Однак показовий процес ще готувався, причому Шидляк, Ярошевич, Вжащик і Тадеуш Пика розглядалися як головні обвинувачені за епізодами з нецільовим витрачанням валютних кредитів[12]. Однак слідству не вдалося сформувати достатню доказову базу. У липні 1984 року сейм ухвалив закон про амністію в ознаменування 40-річчя ПНР.

Приватне життя

[ред. | ред. код]

Останні п'ятнадцять років Ян Шидляк жив приватним життям. У політиці не участі брав, від публічних виступів утримувався. У 1997 році, за пів року до смерті, указом президента Александра Квасневського його нагороджено медаллю «За багаторічне подружнє життя»[16].

Помер Шидляк у віці 71 року, після усунення ПОРП від влади та перетворення ПНР на Третю Річ Посполиту. Похований у рідному місті Семяновиці-Шльонську з дружиною Марією.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Munzinger Personen
  2. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000014365&find_code=SYS&local_base=ARS10
  3. ↑ Biuletyn Informacji Publicznej Instytutu Pamięci Narodowej. katalog.bip.ipn.gov.pl. Процитовано 4 листопада 2023.
  4. ↑ Wyborcza.pl. wyborcza.pl. Процитовано 4 листопада 2023.
  5. ↑ а б Polska 1944/45-1989. Studia i Materiały XVIII/2020 // Krzysztof Lesiakowski. Korupcja ludzi z ekipy Edwarda Gierka. Wspomnienia wiceprezesa NIK Władysława Piłatowskiego z lat 1980—1981
  6. ↑ POLISH COMMUNISTS AGAIN PICK GIEREK. The New York Times (амер.). 13 грудня 1975. ISSN 0362-4331. Процитовано 4 листопада 2023.
  7. ↑ Großer Schritt. Der Spiegel (нім.). 24 грудня 1972. ISSN 2195-1349. Процитовано 4 листопада 2023.
  8. ↑ Gajdziński, Piotr (23 жовтня 2021). Drakońskie podwyżki cen sprawiły, że ludzie wyszli na ulice. Tak skończyły się kłamstwa o polskim cudzie gospodarczym. WielkaHistoria (pl-PL) . Процитовано 4 листопада 2023.
  9. ↑ Kozłowski, Tomasz (20131203T174800+0100). Internowanie I sekretarza. www.polityka.pl (пол.). Процитовано 4 листопада 2023.
  10. ↑ Idy wrześniowe. Przystanek Historia (пол.). Процитовано 4 листопада 2023.
  11. ↑ Кузнецова, Юлия (20 липня 2021). Как кололи польскую элиту. В Кризис.ру (ru-RU) . Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 4 листопада 2023.
  12. ↑ а б Miała być rzeź decydentów
  13. ↑ Partyjni dygnitarze w odosobnieniu
  14. ↑ Jak Edward Gierek przestał być towarzyszem. dzieje.pl (пол.). Процитовано 4 листопада 2023.
  15. ↑ Kozłowski, Tomasz (20131203T174800+0100). Internowanie I sekretarza. www.polityka.pl (пол.). Процитовано 4 листопада 2023.
  16. ↑ Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 19 maja 1997 r. o nadaniu odznaczeń

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Шидляк&oldid=43401005