Окупація Польщі (1939–1945)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1 вересня 1939, початок окупації Польщі Третім рейхом
Окупаційні війська СРСР у Польщі

Окупація Польщі — окупація території Польщі Третім рейхом та СРСР під час Другої світової війни. Окупація почалася з вторгнення на територію Польщі німецьких військ 1 вересня року та військ СРСР 17 вересня 1939 і закінчилася в лютому 1945 року, коли радянська армія звільнила Польщу від нацистської окупації і Польща де-юре відновила контроль над своїми землями, хоча, фактично, і потрапила під контроль СРСР.

У період окупації загинуло і померло близько 6 млн громадян Польщі або близько 21,4 % від усього населення. Значну частину загиблих становили євреї — понад 3 млн.

Початок німецької окупації[ред.ред. код]

Розстріл поляків німецькими окупаційними військами, 9 вересня 1939

31 серпня 1939 Гітлер підписав секретну директиву № 1 «Про ведення війни», в якій повідомлялося: «На Заході важливо, щоб відповідальність за початок воєнних дій падала повністю на Францію і Англію …»[1].

Опівдні 31 серпня штурмбаннфюрер СС Альфред Науйокс отримав умовний наказ здійснити під виглядом польських військовослужбовців напад на радіостанцію в прикордонному містечку Глейвіц. В ефір було передано звернення польською мовою, на місці залишені тіла вбитих ув'язнених у польській уніформі. Тієї ж ночі німецькі новинні служби заявили, що польська армія зробила нічим не спровокований напад на Третій рейх.

1 вересня 1939 в 4:00 45 хв. згідно плану «Вайс», без оголошення війни німецькі війська почали наступ на лінії фронту протяжністю близько 1600 км — по всьому німецько-польському кордоні, а також з території Моравії і Словаччини. Кілька хвилин по тому навчальний лінкор «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по польській військово-морській базі Вестерплатте в вільному місті Данциг. Цього ж дня вранці, виступаючи в Рейхстазі, Гітлер заявив: «Сьогодні вночі Польща вперше стріляла по нашій території, використовуючи регулярну армію. Ми відповімо вогнем не пізніш 5.45».

У перший день наступу німецька авіація знищила більшу частину польської авіації на аеродромах, створивши умови для стрімкого просування сухопутних військ. Після цього німецька авіація унеможливила організоване завершення мобілізації польських збройних сил і великі оперативні переміщення залізницею, а також серйозно порушила управління і зв'язок противника[2]. На третій день війни польські ВПС припинили будь який спротив. За іншими джерелами, польське командування зберегло авіацію від першого удару люфтваффе, перекинувши її 31 серпня на польові аеродроми. І хоча німецька авіація завоювала повне панування в повітрі, польські льотчики в ході війни збили понад 130 літаків супротивника[3].

Тимчасово (формально від 3 до 25 жовтня) влада в окупованій німцями Польщі здійснювалась Верховним командуванням Східного (Ober-Ost) фронту на чолі з генерал-полковником Браухічем, головою цивільної адміністрації від 13 вересня 1939 був Ганс Франк.

Початок радянської окупації[ред.ред. код]

Німецький та радянський офіцери: рукостискання союзників. 1939

17 вересня 1939 як союзник Третьго Рейху проти Польщі виступив СРСР. Напад на Польщу відбувся за попередньою злочинною змовою між СРСР і Третім Рейхом з порушенням низки міжнародних угод[4], якими було захищено Польщу, в тому числі Договору про ненапад між Польщею та СРСР 1932 року.

Після вступу у війну СРСР становище польських військ різко погіршилося. Так, місто Берестя-над-Бугом (сучасне Берестя, Білорусь) та Берестейську фортецю в результаті боїв 14 — 17 вересня були частково захоплені військами Вермахту. Один з батальйонів польського гарнізону під командуванням капітана Радзишевського продовжував спротив і 26 вересня був остаточно вибитий з Берестейської фортеці військами Червоної Армії.

Падіння Польщі[ред.ред. код]

Під натиском німецьких, а пізніше і радянських військ осередки опору поляків придушувалися один за іншим. В умовах нападу СРСР головна тяжкість опору німецьким військам випадала на Центральний фронт Тадеуша Піскора. 17—26 вересня відбулися дві битви під Томашувем Любельським — найбільші у вересневій кампанії після битви на Бзурі. Армії «Краків» і «Люблін» під загальним командуванням Тадеуша Піскора і основні сили Північного фронту, що перегороджували шлях на Львів, мали завдати поразки силам 7-го німецького корпусу в районі Рави-Руської. У ході запеклих боїв пробити німецьку оборону так і не вдалося, польські війська зазнали важких втрат. 20 вересня 1939 генерал Тадеуш Піскор оголосив про капітуляцію Центрального фронту.

27 вересня впала Варшава, наступного дня — Модлин. 1 жовтня капітулювала балтійська військово-морська база Гель. 6 жовтня капітулював останній осередок організованого польського опору в Коцьку.

У період з 1 вересня по 26 жовтня 1939 року, поки територія Польщі перебувала під управлінням німецького військового командування, військовослужбовці вермахту здійснили 311 масових страт польських військовослужбовців і цивільних осіб. Надалі, 27 жовтня влада на окупованій території була передана цивільній німецькій адміністрації.

Міжнародна реакція[ред.ред. код]

3 вересня 1939 року Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині, однак аж до 17 вересня бойові дії на західному фронті обмежувалися боями місцевого значення. 7 вересня частини 3-й і 4-ї французьких армій перейшли кордон Німеччини в Саарі і зайняли кілька сіл, не зустрівши опору з боку німецької армії.

Наслідки[ред.ред. код]

В результаті поразки Польщі в оборонній війні німці окупували територію площею 188000 км² (48,2 % від Другої республіки), під німецьку окупацію потрапили 22 млн жителів (близько 63 % населення Другої республіки). 1 вересня, відразу після початку війни, відповідно до законодавства Рейхстагу в Рейх було включено вільне місто Гданськ.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нюрнберзький процес, сторінки 349–350
  2. Курт фон Тіппельскірх. Історія Другої світової війни. — 1998.
  3. Дюпюї Р. Е., Дюпюї Т. Н. Всесвітня історія воєн
  4. Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов, Історія України (навчальний посібник). Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. ISBN 948-966-518-464-5

Посилання[ред.ред. код]