Ґудзик Дмитро Васильович
| Ґудзик Дмитро Васильович | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
17 жовтня 1989 Белз | |
| Смерть |
20 січня 2015 (25 років) Донецьк | |
| Поховання | Краснопільський цвинтар | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014-2015 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Рід військ |
 Десантні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Дмитро́ Васи́льович Ґу́дзик (нар. 17 жовтня 1989 — пом. 20 січня 2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Один із «кіборгів».
Життєпис[ред. | ред. код]
У часі війни — водій МТ-ЛБ 80 ОАЕМБр, майстер-номер обслуги.
В ніч на 20 січня 2015 року виїхав з с. Піски забирати поранених з аеропорту Донецька. За свідченнями старшини ЗС України, командира взводу матеріального забезпечення Віталія Гнатенко: «Він повідомив рацією: „Я горю, дистанціюватися не можу“. Йому дали завдання дотягнути до радіолокаційної станції. Там ми змогли б його забрати. Але він не доїхав буквально 200—300 метрів, здетонував БК і вони загинули»[1].
Через місяць тіло Дмитра вдалося вивезти з ДАП разом з тілами Владислава Алексейчука, Олексія Марченка, Петра Савчука та Миколи Самака.
Поховання відбулося 22 лютого 2015 року у м. Дніпро на Краснопільському цвинтарі. Ідентифікований на підставі експертизи ДНК, ділянка № 79[2]. Станом на квітень 2017 року похований, як тимчасово невстановлений захисник України — рідні Дмитра не впізнали тіло.
27 серпня 2021 року, після ідентифікації за ДНК, був перепохований в м. Белз на Львівщині[3].
Без Дмитра Ґудзика лишились дружина й донька.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Указом Президента України № 25/2022 від 21 січня 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
- Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 20 січня[5][6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Перепоховання кіборга: у Львові попрощалися із загиблим захисником донецького аеропорту Дмитром Гудзиком (відео). 27.08.2021, 21:10. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 27 серпня 2021.
- ↑ Ідентифікований по ДНК військовослужбовець. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
- ↑ У Львові попрощались з кіборгом Дмитром Гудзиком. 27.08.2021, 10:18. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 27 серпня 2021.
- ↑ Указ Президента України № 25/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 20 січня на YouTube
Посилання[ред. | ред. код]
- Ґудзик Дмитро Васильович [Архівовано 17 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
|
Це незавершена стаття про українського військовослужбовця чи військовослужбовицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Солдати (Україна)
- Народились 17 жовтня
- Народились 1989
- Померли 20 січня
- Померли 2015
- Поховані на Краснопільському цвинтарі
- Військовики 80-ї окремої десантної бригади
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені знаком «За оборону Донецького аеропорту»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Белза
- Померли в Донецьку