2С31

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2С31
2S31 Vena Sideview.jpg
САУ 2С31 «Відень» на виставці «Технології в машинобудуванні — 2010» в Жуковському
Тип самохідна артилерійська установка
Походження Росія
Історія використання
На озброєнні з 2010
Оператори Росія Росія
Азербайджан Азербайджан
Історія виробництва
Розробник ЗАТ «СКБ»
Розроблено з 1980-х по 2007
Виготовлення з 1995
Характеристики
Вага 19,08 т
Довжина 7,511 м
Ширина 3,366 м
Висота 3,439 м
Екіпаж 4

Броня протикульова
Головне
озброєння
нарізна напівавтоматична гармата-гаубиця-міномет 120-мм 2А80
Другорядне
озброєння
1 × 7,62 мм ПКТМ
Двигун дизельний двигун УТД-29
450 кс
Питома потужність 26 кс/т
Трансмісія механічна
Підвіска торсіонна
Дорожній просвіт 450 мм
Операційна
дальність
600 км
Швидкість по дорозі — 70 км/год; на плаву — 10 км/год

Commons-logo.svg 2С31 у Вікісховищі

2С31 «Відень» — російська 120 мм самохідна артилерійська гармата на шасі БМП-3. Розроблена у місті Перм на Мотовиліхинських заводах.

Вперше представлена на виставці IDEX—97 в Арабських Еміратах. Крім IDEX—97, САУ 2С31 демонструвалася і на інших виставках, зокрема, на «Expo Ejercito—2006», «Eurosatory—2008», «Технології в машинобудуванні — 2010».

2С31 «Відень» призначена для придушення живої сили, артилерійських і мінометних батарей, ракетних установок, броньованих цілей, вогневих засобів і пунктів управління на відстані до 13 км, при цьому здатна автоматично коригувати свій вогонь по результатам відмітки розривів, самостійно здійснювати розвідку цілей вдень і вночі, вести прицільний вогонь з закритих позицій і прямою наводкою без попередньої підготовки.

Історія створення[ред. | ред. код]

Після успішного застосування самохідної артилерійської гармати 2С9 у військах ПДВ під час бойових дій в Афганістані керівництвом Міністерства оборони було прийнято рішення про необхідність наявності подібної гармати в сухопутних військах. Був відкритий ряд дослідних конструкторських робіт на тему установки гармати 2А51 на шасі сухопутних військ[1]. За базу для самохідної артилерійської установки сухопутних військ розглядалося кілька варіантів як на гусеничному ходу (2С17 «Нона-СВ» на базі шасі 2С1 і 2С17-2 «Нона-СВ» на базі БРМ-1К), так і на колісному ходу (2С23 «Нона-СВК» на базі БТР-80).[2] Розробка гусеничного варіанту «Нони-СВ» на базі 2С1 велася в Спеціальному конструкторському бюро Курганського машинобудівного заводу[3].

У 1980-і роки були розпочаті роботи, основним завданням яких було створення 120-мм автоматизованої самохідної артилерійської установки[4]. У зв'язку з цим роботи по «Ноні-СВ» були закриті.[2] Нова гармата отримала індекс 2С31 і розроблялася на ВАТ «Мотовиліхинські заводи» під науковим керівництвом Центрального науково-дослідного інституту «Точного машинобудування». Нові боєприпаси підвищеної бойової могутності розроблялися в ДНВП «Базальт». Шасі для 2С31 було запозичене від дослідної полковий самохідної гаубиці 2С18 «Пат—С». У 1995 році були виготовлені перші два дослідні зразки[5], а в 1996 році «Відень» вперше була продемонстрована на виставці IDEX-97[3]. У 2007 році машина пройшла державні випробування, а в 2010 році на озброєння Російської армії надійшла перша установча партія[6].

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Основною відмінністю 2С31 від машин попереднього покоління сімейства «Нона» є наявність гарматно—обчислювального комплексу. Комплекс дозволяє отримувати і передавати інформацію з даними для стрільби по цілях, а також відстежувати стан машини. Вся необхідна інформація виводиться на монітор командира машини. У пам'яті комплексу зберігаються необхідні значення позиції, дирекційного кута і кута підвищення гармати. Місце командира обладнане ЕОМ, за допомогою якої командир вводить дані для стрільби по цілях, після чого гарматно-обчислювальний комплекс визначає необхідні кути наведення гармати і номер заряду.[3] Далі здійснюється наведення гармати за допомогою спеціальних приводів горизонтального наведення башти і вертикального наведення гармати. Бортова ЕОМ здатна зберігати інформацію одночасно по 30 цілях.[7]

Для прискорення процесу підготовки САУ до стрільби на місцях навідника і заряджаючого є індикатори інформації, на яких виводяться необхідні параметри для артилерійського прицільного комплексу та тип боєприпасу. До складу додаткового обладнання бортової ЕОМ входять: система гірокурсокреновказування, модуль GPS/ГЛОНАСС, а також баровисотомір для визначення даних навколишнього середовища при діях у високогірних умовах.[7]

Застосування обчислювального комплексу дозволяє домогтися мінімального часу підготовки САУ до стрільби. При необхідності обстрілу незапланованої цілі осколково-фугасним снарядом час готовності становить не більше 20 секунд з моменту отримання інформації про ціль. При здійсненні вогневого маневру завдяки застосуванню апаратури топоприв'язки час готовності 2С31 до стрільби становить не більше 1 хвилини.[7]

Броньовий корпус і башта[ред. | ред. код]

2С31 має броньований корпус, на якому встановлена закрита башта з круговим оглядом. У башті встановлено основну гармату. Наведення гармати проводиться за допомогою спеціального слідкуючого приводу, який після пострілу здатний відновлювати наводку гармати.[8]

Можлива стрільба з подачею пострілів з ґрунту, для цього по правому борту машини є люк.

На правій стороні башти встановлена башточка командира, в якій встановлено кулемет. Башточка має можливість обертання в горизонтальній площині. Кути обертання складають від -90 до + 90°.[9]

Озброєння[ред. | ред. код]

Як основне озброєння використовується комбінована напівавтоматична нарізна 120 мм гармата 2А80, яка поєднує в собі функції гармати-гаубиці і мінометів. Гармата здатна вести стрільбу усіма типами мін калібру 120 мм незалежно від країни—виробника. Також є можливість вести стрільбу снарядами з готовими нарізами. До переліку використовуваної номенклатури боєприпасів входять снаряди від систем попереднього покоління (2Б16 «Нона—К», 2С9 «Нона—С», 2С23 «Нона—СВК»). Є можливість використання керованого снаряда 3ВОФ112 «Китолов—2». Для запобігання загазованості бойового відділення гармата 2А80 забезпечена системою примусового продування ствола.[8]

За своєю могутністю осколково-фугасні снаряди, які використовуються у 2С31, можна порівняти зі снарядами калібру 152—155 мм, крім того, забезпечена висока купчастість стрільби.[9] Боєкомплект становить 70 пострілів, частина яких розміщується в механізованих боєукладках, розташованих у башті САУ.[10]

Додатково для стрільби по повітряним і наземним цілям на башті командира є кулемет ПКТМ.[9]

Засоби спостереження і зв'язку[ред. | ред. код]

Для наведення гармати і здійснення розвідки місцевості у командира встановлений лазерний приціл-далекомір 1Д22С, який сполучається з електронно—оптичним нічним прицілом 1П51. Обидва прилади мають можливість передачі даних на бортову ЕОМ. Лазерний далекомір дозволяє здійснювати наведення керованих снарядів в діапазоні відстаней від 300 до 7000 метрів і коригувати наводку гармати в зоні прямої видимості на відстанях від 120 до 20 000 метрів. На місці навідника встановлений артилерійський прицільний комплекс 1П50, який має панорамний приціл і приціл прямого наведення[7][11].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р—163—50У «Арбалет».[9] Радіостанція працює в УКХ—діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 20 км.[12][13]

Спеціальне обладнання[ред. | ред. код]

2С31 «Відень» оснащена автоматизованою системою управління наведенням зброї в горизонтальній і вертикальній площинах. Також є бортова ЕОМ для обчислення установок стрільби. Крім того, є система топоприв'язки, а також система виявлення лазерних випромінювань ТШУ—2 «Штора-1», до складу якої входять лазерний детектор і 12 гранатометів системи 902А для стрільби 81 мм димовими гранатами.[9]

Двигун і трансмісія[ред. | ред. код]

САУ 2С31 «Відень» під час транспортування. Добре видно ходову частину машини.

Силова установка 2С31 складається з чотиритактного V—подібного 10—циліндрового двигуна УТД—29 з безпосереднім уприскуванням палива потужністю 450 к.с. Кут розвалу циліндрів складає 144°. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі і бензині.[14]

Трансмісія механічна, має чотири передніх і дві задніх передачі. Максимальна теоретична швидкість руху на четвертій передній передачі становить 72 км/год. На другий задній передачі забезпечується швидкість руху до 21 км/год.[15] Трансмісія складається з планетарної коробки передач, диференційного механізму повороту і приводу водомета.[16]

Ходова частина[ред. | ред. код]

Ходова частина 2С31 є модифіковане шасі бойової машини піхоти БМП-3 і складається з шести пар опорних і трьох пар підтримуючих котків. У задній частині машини перебувають ведучі колеса, в передній — напрямні. Гусениці складаються з дрібних ланок з гумовометалічними шарнірами. Конструкція кожної ланки являє собою трак із двома пальцями, на кінці яких надіті скоби для з'єднання з сусідньою ланкою. Ширина кожного трака 380 мм при кроці 150 мм.[17]

Підвіска 2С31 — індивідуальна торсіонна. На першому, другому і шостому опорних котках встановлені гідроамортизатори телескопічного типу.[17] При цьому, на відміну від базової машини, в ходовій частині 2С31 відсутній механізм регулювання кліренсу, тому дорожній просвіт 2С31 завжди становить 450 мм.[15]

Оператори[ред. | ред. код]

Оцінка машини[ред. | ред. код]

САУ 2С31 повністю відповідає вимогам, що пред'являються сучасними умовами загальновійськового бою. Артилерійські дивізіони 2С31 можуть виконувати вогневі завдання в складі мотострілецьких або танкових формувань. Використовувати подібну форму організаційно-штатної структури дозволяє рівень автономності 2С31 на полі бою, який можна порівняти з танками або БМП. Дивізіони 2С31 можуть бути додані танковим або мотострілецьким батальйонам, які мають в своєму складі бойові машини піхоти БМП-3, а також побатарейно здійснювати артилерійську підтримку рот в напрямку головного удару. За оцінками фахівців, бойовий потенціал танкового/мотострілецького полку виросте в два рази при заміні дивізіону буксируваних мінометів на дивізіон 2С31. [20]

При порівнянні 2С31 з зарубіжними аналогами основну конкуренцію становить самохідний міномет AMOS, головною перевагою якого є швидкострільність. Однак при цьому дана перевага нівелюється більш високими характеристиками бойової могутності боєприпасів САУ «Відень», а також більш високою точністю і щільністю стрільби. Крім того, завдяки можливості безпосередньої вогневої підтримки мотострілецьких і танкових підрозділів, при ураженні малих і площинних цілей, САУ 2С31 повністю перевершує AMOS.[20] Завдяки поєднанню базових характеристик і автоматизованості, заявлена виживаність САУ 2С31 на поле бою вище в 3-5 разів, а загальна ефективність в 2,7-4,5 рази вище, ніж у аналогічних систем закордонного виробництва.[21]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 47.
  2. а б Броня «Крылатой пехоты»: Самоходное артиллерийское орудие «Нона-С». Десантура.ру. Архів оригіналу за 2013-07-13. Процитовано 2016-03-29. 
  3. а б в Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3, стр. 12, 16.
  4. По крутым траекториям. Вокруг света. Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 2011-09-03. 
  5. Кадочников В. Н. Глава 7. Берём завод в собственность // Мотовилиха: продолжение легенды. — Пермь : Раритет, 2011. — С. 290. — ISBN 9785937850393.
  6. а б А. Б. Широкорад. Арсенал: Новое оружие наземной артиллерии // Братишка : журнал. — 2011. — № 8. Архівовано з першоджерела 3 квітня 2016.
  7. а б в г Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3, стр. 13.
  8. а б А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 60.
  9. а б в г д А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 61.
  10. М. Барятинский. Советская бронетанковая техника 1945—1995 // Бронеколлекция. — 2000. — № 4. — С. 30.
  11. 1Д22. Красногорский завод им. С. А. Зверева. Архів оригіналу за 2013-01-10. Процитовано 2013-01-09. 
  12. Р-163-50У. Сарапульский радиозавод. Архів оригіналу за 2013-07-13. Процитовано 2013-07-12. 
  13. Радиостанция Р-163-50У — Электронная экспозиция выставки предприятий радиоэлектронной промышленности. Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 2011-09-03. 
  14. 697-сб1.ТО. Изделие 697. Техническое описание, стр. 28.
  15. а б 697-сб1.ТО. Изделие 697. Техническое описание, стр. 25.
  16. Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3, стр. 50.
  17. а б Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3, стр. 51.
  18. 120-мм автоматизированное самоходное орудие «Вена». Министерство обороны Российской Федерации. Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 2011-09-03. 
  19. The Military Balance 2014. — P. 172.
  20. а б Димидюк Н. М. 120-мм самоходное автоматизированное орудие «Вена» // Военный парад. — М., 2005. — № 3.
  21. Foss C. R. Jane's Armour and Artillery 2001—2002. — 2002.

Література[ред. | ред. код]

  • А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб. : Бастион, 2009. — С. 60, 61.
  • Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3. Часть 1 // Фронтовая иллюстрация. — Стратегия КМ, 2008. — № 10. — С. 52.
  • Сергей Суворов. Боевая машина пехоты БМП-3. Часть 2 // Фронтовая иллюстрация. — Стратегия КМ, 2008. — № 11. — С. 12, 13, 16.
  • М. Барятинский. Советская бронетанковая техника 1945—1995 // Бронеколлекция. — 2000. — № 4. — С. 30.
  • Н. М. Димидюк. 120-мм самоходное автоматизированное орудие «Вена» // Военный парад. — М., 2005. — № 3.
  • Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. Выстрелы к 120-мм САО 2С31. — М. : Издательский дом «Оружие и технологии», 2006. — Т. Том 12. — С. 212—214. — ISBN 5-93799-023-4.
  • Foss C. R. Jane's Armour and Artillery 2001—2002. — 2002.
  • Хогг Я. Боеприпасы: Патроны, гранаты, артиллерийские снаряды, миномётные мины = Ammunition: small arms, grenades and projected munition / Под ред. Малкина Д. — Издание на русском языке в переводе Саксина С. — М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. — С. 96. — 5100 прим. — ISBN 5-04-007611-8.
  • 29 РЭ. Дизель УТД-29. Руководство по эксплуатации. — Барнаул : Барнаултрансмаш. — 88 с.
  • 697-сб1 ТО. Изделие 697. Техническое описание. — Курган : СКБ Курганского машиностроительного завода, 1991. — 350 с.
  • Самоходное артиллерийское орудие 2С31. Техническое описание. — Пермь : ОАО Специального машиностроения и металлургии «Мотовилихинские заводы». ЗАО «Специальное конструкторское бюро», 1997. — 193 с.
  • 120-мм самоходное артиллерийское орудие 2С34. Руководство по эксплуатации. — Пермь, 2007. — С. 16.

Посилання[ред. | ред. код]