Плясовиця Юрій Олексійович
| Плясовиця Юрій Олексійович | |
|---|---|
| Народився | 19 листопада 1948 м. Гуляйполе Запорізька область |
| Помер | 5 лютого 2024 (75 років) |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українець |
| Місце проживання | м. Вінниця Вінницька область |
| Діяльність | Українська література |
| Відомий завдяки | літератор |
| Членство | Національна спілка письменників України |
| Нагороди |  |
Плясови́ця Ю́рій Олексі́йович (нар. 19 листопада 1948 м. Гуляйполе, Запорізька область — український архітектор, літератор. Заслужений архітектор України (2009).[1] Член Національної спілки письменників України (2017).[2]
Життєпис
Народився 19 листопада 1948 року у м. Гуляйполе Запорізької області. Після переїзду родини до Вінниці закінчив тамтешній будівельний технікум, а на довершення — Харківський інженерно-будівельний інститут (1973) з аспірантурою. Працював у Харківському проектно-конструкторському інституті Міністерства побуту України, викладав курс «Архітектура» на будівельному факультеті Вінницького політехнічного інституту. Був головним архітектором м. Рибниця Молдавської РСР, проектів інституту «Коміцивілпроект», вінницького виробничого об'єднання «Термінал». Засновник і понад 20 років керівник приватної творчої архітектурно-проектної майстерні «Плясовиця». Член Національного союзу архітекторів України (1981), дійсний член Академії будівництва України (1998).[3]
Творчість
Автор понад трьохсот архітектурних проектів, чимало з яких було реалізовано, зокрема культові споруди — костели у м. Хмельницькому, с. Яришівка Томашпільського району, м. Гнівань на Вінниччині; господарські будівлі, торгівельні центри, елітне житло, — у тому числі низка будинків у мікрорайоні «Поділля», приміщення банку «Україна» у м. Вінниці, палац урочистих подій у м. Харкові, будинок Міністерства з питань житлово-комунального господарства у м. Києві, фотокомбінат в м. Алушті та ін.[4]
Наприкінці 10-х років ХХІ ст. заявив про себе як російськомовний літератор, передусім у жанрах публіцистики та мемуаристики, ставши дописувачем вінницького альманаху «Подільські джерела» і видавши близько десяти книг прози:
- Как жить чтобы жить?! Счастливчик (2009) у співавторстві з Віктором Юрченком
- Эссе о Виннице и винничанах (2010)
- Ироничный опус истории Винницы (2010)
- Я: анатомия души (2011) у співавторстві з Петром Скоруком
- Как жить, чтобы жить?! Счастливчик. Видання друге (2013). Спільно з Віктором Юрченко.
- Из времени восставши. Книга перша (2014) у співавторстві з Володимиром Рачеком
- Отступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках свого Я (2015)
- Русь-Украина. Зачарованное время. Книга друга (2016) спільно з Володимиром Рачеком
- Городские откровения. Записки винницкого архитектора (2016)[5]
3 березня 2017 р. прйнято до НСПУ.
Примітки
- ↑ Указ Президента України № 619/2009 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій
- ↑ У Вінницькій обласній організації поповнення // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2017. — 4 березня
- ↑ Особиста сторінка Ю. Плясовиці. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ Мельник, Віктор Архітектор без химер // Україна молода. — 2010. — № 137. — 28 липня.
- ↑ Юрій Плясовиця. «Городские откровения. Записки винницкого архитектора» // Сайт Вінницької обласної бібліотеки імені К. А. Тімірязєва. — 2016. — 16 листопада.
Джерела і література
- Вітаємо нових членів НСПУ // Офіційний сайт Національної спілки письменників України. — 2017. — 7 березня.
- Відомий вінницький архітектор став літератором // Сайт «Моя Вінниця». — 2011. — 11 січня.
- Плясовиця Юрій Олексійович (довідка) // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2017. — 4 березня.
- Мельник, В. Душа в архітектурі слова [Текст]: [вийшла з друку нова книга архітектора Юрія Плясовиці «Я: анатомия души»] // Вінницька газета (Спец. вип. газ. «П'ятниця»). — 2012. — 10 лютого. — С. 10.
Посилання
|
Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |