Гнівань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гнівань
Hnivan gerb.png Hnivan prapor.png
Герб Гнівані Прапор Гнівані
Hniwań DSC 7693.JPG
Костел св. Йосипа
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Тиврівський район
Громада Гніваньська міська громада
Код КОАТУУ 0524510500
Засноване 1870
Населення 12 499 (01.01.2017)[1]
Площа 14.75 км²
Густота населення 1054,9 осіб/км²
Поштові індекси 23310-23314
Телефонний код +380-4355
Координати 49°05′28″ пн. ш. 28°20′55″ сх. д. / 49.09111° пн. ш. 28.34861° сх. д. / 49.09111; 28.34861Координати: 49°05′28″ пн. ш. 28°20′55″ сх. д. / 49.09111° пн. ш. 28.34861° сх. д. / 49.09111; 28.34861
Висота над рівнем моря 245 м
Водойма р. Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція Гнівань
До обл./респ. центру
 - фізична 18,6 км
 - залізницею 25 км
 - автошляхами 20 км
До Києва
 - фізична 216 км
 - залізницею 246 км
 - автошляхами 277 км
Міська влада
Адреса 23310, Вінницька обл., Тиврівський р-н., м. Гнівань, вул. Соборна, 64, 3-40-88
Веб-сторінка Гніванська міськрада
Міський голова Кулешов Володимир Володимирович

Commons-logo.svg Гнівань у Вікісховищі

Карта
Гнівань. Карта розташування: Україна
Гнівань
Гнівань
Гнівань. Карта розташування: Вінницька область
Гнівань
Гнівань

Гні́вань — місто у Вінницькій області (Тиврівський район); має районне підпорядкування з часу присвоєння йому статусу міста 11 грудня 1981 року. Місто утворене на базі територій селища міського типу Гнівань, сусідніх сіл Витава та Витавська Слобідка. Місто Гнівань розташоване у північно-західній частині Тиврівського району на лівому березі річки Південний Буг. Висота над рівнем Чорного моря — 252 метри, а від точки води Південного Бугу — 227,6 метра. Місто розміщується на 368 кілометрі від початку річки. Крім Південного Бугу, тут протікають річки Витавка та Чистина. Відоме своїми гранітними кар'єрами, сировину з яких постачають у різні частини України та навіть за кордон.

Історія утворення міста Гнівань[ред. | ред. код]

Гнівань[ред. | ред. код]

Згідно з історичними документами, відправною точкою початку історії міста Гнівані є знаменитий Черленківський замок, залишки якого розкинулися на Лисій горі теперішнього села Селище. У цьому селі досі збереглися такі назви, як річка «Гніванка», урочище «Гнівань» та вулиця Редькова Штанина, яка колись теж носила назву «Гнівань». Всі вони знаходяться в центральній частині села, за три кілометри від Гнівані. .

Датою першої письмової згадки про місто і по сьогодні помилково вважається 1629 рік.Цьому сприяла згадка 1629 року, як дати заснування, в багатотомному виданні "Історія міст і сіл Української РСР" ,що було видане протягом 1968-1973 років Інститутом історії АН України.[2] .Автори посилаються на запис у книзі польського історика Олександра Яблоновського «Джерела»[3],що була видана у 1897 році: «На річці Буг нижче Вінниці знаходиться містечко Черленків, яке відноситься до Вінницького староства і є гніздом роду Черленківських, до якого під кінець першої чверті XVII ст.(1629) належало все довкола,включаючи по праву сторону Бугу села Бохоники і Ровець, по ліву — Юрківці, Комарів, Селище, Гнівань, Яришівка, Гриженці.». Однак ніяких документальних підтверджень цьому немає .Посилання багатьох джерел на Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1629 року не відповідають дійсності ,оскільки Гнівань у даному реєстрі не згадується.[4] А зважаючи на виняткову точність і докладність Подимного реєстру Брацлавського воєводства 1629 року,можна бути впевненими що населенного пункту з назвою Гнівань тоді не існувало.

Взагалі автори "Історії міст і сіл Української РСР" вкрай недбало підійшли до висвітлення історії Гнівані. Так,після фрази "Поселення Гнівань виникло в давнину.Його не раз спустошували татари",вказано посилання на історію села Жеребилівка,Могилів - Подільського району[5]

Можна припустити що виділення частини села Селище у окреме село з назвою Гнівань відбулося під час поділу спадщини володаря Ключа Седлецького Станіслава Щеньовського його сином Петром Щеньовським у 1778 році,згідно з яким Седлиська частина,а саме “..м.Седлище та села Хрувань,Грижинці,Сіпани і Манікі”,дістались Онуфрію Щеньовському.[6] Згодом назва “Хрувань” трансформувалась у “Гнівань”

Однак слід памятати,що давній Гнівань відноситься до історії сучасного села Селище і з сучасним містом Гнівань має лише спільну назву.

Поселення в межах сучасного міста Гнівань(крім території села Витава) виникло завдяки прокладенню залізниці Київ–Одеса у 1870 році(саме тоді збудована станція отримала назву найближчого населенного пункту - села Гнівань) та одному з найбільших землевласників на Поділлі Юзефу(Йосипу) Ярошинському.[7] У 1872 році Юзеф Ярошинський купує у власника с.Селище Тита Щеньовського обладнання цукроварні та перевозить його на куплену ділянку землі поблизу станції “Гнівань”,де будує цукровий завод[8] З часом,з тимчасових жител робітників з навколишніх сіл,виростає робітниче містечко.

У 2-й половині XIX ст. розпочато широку розробку гніванського граніту для потреб місцевого будівництва. Наприкінці 19 ст. виробництво каменю і щебеню становило 20 тис. м³ на рік.[9]

Наприкінці 19 століття у зв'язку з побудовою Південно-Західної залізниці населення Гнівані починає швидко зростати. Земля села і його околиць налічувала до 3000 десятин, яку поміщик Ярошинський продавав (по 0,15 га) робітникам, що працювали на прокладанні залізничної колії.[9]

Від 1913 — волосний центр.[9]

Від 1938 — смт.[9]

Витава[ред. | ред. код]

Перші історичні згадки про село Витаву відносяться до 1569 року. Цього року з утворенням польсько-литовської держави Речі Посполитої почався новий перепис населення для обкладання його податками. Так у 1569 році Витавою заволодів поміщик Василь Житинський. Пізніше власниками села були Никифор Комар 1590, Ян Кошко 1591, Василь Калесовський 1592, Василь Гулевич 1593, Андрій Гулевич 1596, Іван Житинський 16001612 рр., Як Верейський, Степан Лозка, Федір Симашко, Анна Комарова, Настасія Красносельська, Іван та Гордій Житинські 16121629 рр. Вільні землі села під час панування Речі Посполитої переважно надавались полякам. Частину місцевості, де розташоване село Витава, і по сьогодні називають Буртами. Колись це була повністю заболочена земля. Щоб її осушити, довелось копати спеціальні водовідвідні рови. Таким чином, з часом рівень ґрунтових вод понизився, а зайва вода стала стікала по тих ярах у річку, яка отримала назву Витавка. На осушеній території з того часу стали випасати худобу. Вважається, що свою назву село Витава отримало від назви річки Витавка, від слова «витати». Витава стояла на перехресті торгових шляхів.

Інша історія[ред. | ред. код]

У 1969 році, розпочалося виробництво найбільшого в Європі Гніванського заводу спецзалізобетону. В 1964 став до ладу Гніванський шиноремонтний завод. За час незалежності майже повністю припинили свою діяльність Гніванський цукровий завод, Гніванський підшипниковий завод, Гніванський молокопереробний завод. Значна кількість населення постійно працює за кордоном. Розробка гранітів ведеться і в наш час. Глибина діючого кар'єру понад 150 м. Діючий кар'єр згубно впливає на екологічну ситуацію в місті.

Освіта, культура[ред. | ред. код]

У місті працює 3 загально-освітні школи, музична школа, елітарна школа та професійно-технічний ліцей. Також працює міський Будинок культури.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Гніванський костел Святого Йосипа
  • Меморіал загиблим на війні воїнам
  • Братська могила

Транспортне сполучення[ред. | ред. код]

Залізниця[ред. | ред. код]

Вокзал станції Гнівань

Через Гнівань проходить залізниця. У місті знаходиться станція, де зупиняється частина швидких і всі приміські поїзди, а також два міжнародних.

Час руху приміським електропоїздом до Вінниці — 20-25 хв., до Браїлова — 15 хвилин, до Жмеринки — 30 хв, що дає можливість частині мешканців щодня їздити на роботу.

Найближчі вузлові станції — Жмеринка, Хмельницький, Вінниця, Калинівка-1, Козятин-1.

У Гнівані навантажуються товарні вагони з сировиною, добутою з кар'єру, та іншими вантажами.

Автошляхи[ред. | ред. код]

З Гнівані розходиться кілька доріг місцевого значення: на Вінницю, Вороновицю і Тиврів. Автобусне сполучення розвинуте посередньо. Автобуси на Вінницю курсують на західний автовокзал або до електромережі. Час в дорозі складає близько 40 хвилин.

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Балибердін Володимир Іванович — український ювелір. Член Національної спілки художників України (від 1987 року). Народний майстер декоративно-ужиткового мистецтва (1972).
  • Маркова Олена Олексіївна (1930—2000) — заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, зав.каф. патологічної фізіології Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (1975—1996), засновник та перший працівник кафедри, очільник тернопільської школи патофізіологів
  • Марценюк Валерій Пантелеймонович  — український письменник, журналіст, науковець. Проживав в селі Витава з 1960 до 1974 року.[10]
  • Марценюк Пантелій Іванович  — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою». Працював в школі села Витава з 1960 по 1972 рік.[11]
  • Стебельська Аріадна — український літературознавець, літературний критик.
  • Шухова Елеонора Василівна (1931) — український педагог, методист, старший науковий співробітник лабораторії хімічної та біологічної освіти Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР : Вінницька область (1967–1973). resource.history.org.ua. Процитовано 2018-06-17. 
  3. Źródła dziejowe. T. 22 ; Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym T. 11,s.711
  4. ИнфоРост, НП. ГПИБ | Ч. 7 : Т. 2 : Акты о заселении Юго-Западной России. - 1890.. elib.shpl.ru. Процитовано 2018-06-12. 
  5. ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР : Вінницька область (1967–1973). resource.history.org.ua. Процитовано 2018-06-17. 
  6. Державний архів Вінницької області,фонд Д-480,опис 1,справа 7
  7. Epsztein, Tadeusz (2008). Polska Własność Ziemska Na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 r. (польська). Warszawa: Wydawnictwo Neriton. Instytut Historii PAN. с. S. 186. 
  8. Державний архів Вінницької області. Фонд Д- 470,опис 1,справа 353,аркуші 70-75
  9. а б в г Енциклопедія сучасної України
  10. Марценюк Валерій Пантелеймонович
  11. Марценюк Пантелій Іванович

Гнівань в інтернеті[ред. | ред. код]