Володимир Бойко (професор)
| Володимир Бойко | |
|---|---|
 | |
| Прізвисько | Вавілон |
| Народився | 28 грудня 1892 Чернихівці |
| Помер | 3 квітня 1989 (96 років) Гамільтон, Канада |
| Громадянство | .svg){kind=small} Канада |
| Національність | українець |
| Alma mater | Київський університет Львівський університет |
| У шлюбі з | Марія Колянківська |
| Діти | Роман, Богдан, Ярослава |
Володимир Бойко (28 грудня 1892, Чернихівці — 3 квітня 1989, Гамільтон, Канада) — український педагог. Професор Української гімназії у Берхтесгадені[1].
Життєпис
Народився 28 грудня 1892 року в селянській сім'ї у Чернихівцях біля Збаража. Студіював у Київському та Львівському університетах. Працював довгі роки гімназійним професором в Україні. На еміграції викладав українську мову та літературу й історію в українській гімназії у Карлсфельді, а потім у Берхтесгадені в Німеччині, яку очолював Володимир Радзикевич[2]. У Канаді викладав на курсах українознавства у Монтреалі й Гамільтоні.
Під час окупації російськими військами західної України, в роки Першої Світової війни, він був заарештований за «мазепинство» і засланий до Сибіру. У 1917 році повернувся до Києва, де він повністю включився до розбудови української державності. Він служив у рядах Січових Стрільців і Армії УНР, боронив Київ від більшовиків.
Польська поліція заарештувувала його у зв'язку із замахом на польського куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського. З 1941 року його також розшукували органи НКВС.
Сім'я
- Дружина — Марія Колянківська, донька пароха греко-католицької церкви отця Колянківського.
- Сини — Бойко Роман Володимирович та Бойко Богдан Володимирович
- Донька — Плав'юк Ярослава Володимирівна (1926)
- Зять — Плав'юк Микола Васильович (1927—2012), Президент УНР в екзилі (1989–1992)[3]
Примітки
- ↑ Ювілейна книга Української гімназії у Берхтесгадені
- ↑ Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- ↑ МИКОЛА ПЛАВ'ЮК. Україна — життя моє. Від селянського сина — до державника
