Монреаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монреаль
Montréal
Герб Прапор
Центр Монреаля
Центр Монреаля
Основні дані
Країна Канада
Регіон Flag of Quebec.svg Квебек
Засноване 17 травня, 1642
Населення 1 649 519 (2011)[1]
Площа міста 365.13 км²
Географічні координати 45°30′ пн. ш. 73°40′ зх. д. / 45.500° пн. ш. 73.667° зх. д. / 45.500; -73.667Координати: 45°30′ пн. ш. 73°40′ зх. д. / 45.500° пн. ш. 73.667° зх. д. / 45.500; -73.667
Міська влада
Веб-сторінка Ville de Montréal
Мер міста Жеральд Трамбле́ (фр. Gérald Tremblay)
Палац конгресів Монреалю
Казіно Монреалю
Міст Жак-Карт'є

Монреа́ль (фр. Montréal) — найбільше місто провінції Квебек (Канада); четверте за розмірами франкомовне місто світу (після Парижа, Кіншаси та Абіджану).

Населення[ред.ред. код]

Динаміка росту населення Монреаля
Рік Кількість мешканців
1801 9000
1811 13 300
1821 18 767
1831 27 297
1841 40 356
1851 57 715
1861 90 323
1871 107 225
1881 140 747
1891 216 650
1901 267 730
1911 467 986
Рік Кількість мешканців
1921 618 506
1931 818 577
1941 903 007
1951 1 036 542
1961 1 257 537
1971 1 214 532
1981 1 018 609
1991 1 017 666
1996 1 571 630
2001 1 617 680
2006 1 637 563
2009 1 856 449
Джерело : Сайт міста Монреаль

Освіта[ред.ред. код]

У Монреалі — 4 університети:

Франкомовні:

Англомовні:

Друкована преса[ред.ред. код]

Головні франкомовні газети міста Монреаль: La Presse Le Devoir Journal de Montréal

Англомовна: Montreal Gazette

Історія[ред.ред. код]

Острів, на якому розташоване місто, було відкрито французом Жаком Картьє у 1535 році: французький мореплавець назвав гору в центрі острова «Монреаль», на честь короля Франції (старофранцузькою мовою Mont réal означає «королівська гора»). Тоді ж на острові вже існувало індіанське селище Ошлага (фр. Hochelaga) — зараз так зветься один з міських районів Монреаля.

Саме місто Монреаль засновано 17 травня 1642 року. Спочатку воно носило назву Віль-Марі (фр. Ville-Marie). Його засновником був Поль Шомеді де Мезонньовь (фр. Paul de Chomedey de Maisonneuve).

Місто планувалося як «зразкове християнське поселення», адже головною метою засновників була християнізація індіанців. Проте в незабарі Віль-Марі перетворилося на сучасне поселення.

Жанна Манс (фр. Jeanne Mance) — одна з перших колоністок — засновує у місті лікарню.

Після тривалих війн, у 1701 році було укладено Великий Монреальський мир з індіанцями.

У 1760 році Монреаль захоплено англійцями.

Під час індустріалізації XIX та початку ХХ століть населення міста швидко збільшується (від кількох тисяч наприкінці XVIII століття, до сотень тисяч на початку ХХ). Частково це відбувається за рахунок переселення до міста франкоканадських селян, частково — завдяки імміграції.

Англо- й франкомовні монреальці[ред.ред. код]

Під час Нової Франції майже всі колоністи були французькими католиками. Після англійського завоювання (1759–1763 рр.) іммігранти були майже винятково англомовними. І аж наприкінці XIX століття з'явилися так звані алофони — іммігранти, для яких рідною мовою не була ані англійська, ані французька.

Бульвар Сен-Лоран був неформальним кордоном між англо- та франкомовними монреальцями. На заході від бульвару був відносно багатий «англійський» Монреаль, на сході — Монреаль «французький», значно бідніший від «англійського». Відносини між двома спільнотами були (й залишаються) не найкращими.

Слід додати, що «франко-» монреальців завжди було значно більше, ніж «англо-».

Протягом майже всього XIX століття велика більшість іммігрантів були англійцями, шотландцями, або ірландцями. Але з кінця XIX століття у місті збільшується кількість представників інших народів. Все більше стає італійців, євреїв, українців, поляків, німців. З'являється й помітна китайська діаспора.

Більшість іммігрантів інтегрується у англомовне середовище й навіть не намагається вивчити французьку. Це можна пояснити двома причинами: 1) англомовні були багатші, в них були кращі навчальні заклади, англійською легше було зробити кар'єру; 2) до 1960х років франкомовне суспільство було патріархальне й майже повністю закрите для «чужинців».

Після так званої Тихої революції 1960х років франкоканадське суспільство різко змінилося. Церкви спорожніли. Народжуваність впала. Суспільство стало відкритішим. Прагнучи побудувати сучасну націю, квебекські політики закликали до інтеграції іммігрантів до франкомовного суспільства.

Але попри численні зусилля, більшість переселенців продовжувала обирати англійську, бо вважала це вигіднішим для себе. Вони інтегрувалися у англомовне суспільство. За умов низької народжуваності серед франкоканадців, така тенденція загрожувала французькій мові та квебекській культурі поступовим зникненням.

Прийнятий наприкінці 1970х, Закон 101 захищає французьку мову (зокрема, у освіті й комерційній рекламі).

Зусилля щодо «францизації» суспільства дали певні наслідки: все більше іммігрантів обирає французьку та цікавиться квебекською культурою.

Проте, нащадки іммігрантів «старих» хвиль (так само, як нащадки англійців та шотландців) бачать у «францизації» замах на свої мовні права.

Українці в Монреалі[ред.ред. код]

Під час перепису 2006-го року 4850 чоловік назвали рідною українську мову[2].

Українська діаспора з'явилася близько 120 років тому. З нагоди цієї річниці 24 червня 2011 року був запущений Історичний Потяг українських піонерів, що пройшов за маршрутом Галіфакс — Монреаль — Оттава — Торонто — Вінніпег — Саскатун — Едмонтон.[3]

В Монреалі є бульвар Шевченка, вулиця Івана Франка, парк України.

Персоналії[ред.ред. код]

Українські церкви[ред.ред. код]

Греко-католицькі[ред.ред. код]

Святого Архистратига Михаїла, заснована 1911 року. [4]

«Один острів — одне місто»[ред.ред. код]

Карта острова Монреаль. Червоним виділена територія міста, синім — незалежні муніципалітети станом на 2006 рік.

У 2000 році набирає силу програма «Один острів — одне місто» (fr. «Une île — une ville»). Її «батько» — П'єр Бурк, тодішній мер Монреаля. Ідея — об'єднати всі міста острова Монреаль у один муніципалітет.

Справа у тому, що формально на острові Монреаль містилося близько 20 незалежних муніципалітетів. Фактично, вони давно вже зрослися у одне велике місто. Формально ж мерія міста Монреаля контролювала лише частину території. У кожному «місті» був свій мер, своя міська рада, свій бюджет, свої службовці, свої податки і навіть своя мовна політика.

Перехожий міг навіть не помітити, що потрапив з одного «міста» до іншого. Такі самі назви вулиць, така сама архітектура. Спільна для всіх «міст» система транспорту. Йдучи тою самою вулицею, можна було кілька разів вийти з Монреаля й знов туди повернутися.

Проект об'єднання викликав бурю протестів. Контр-аргументів було два: 1) маленькі міста дають собі раду краще, ніж великий Монреаль; в них прозоріший бюджет, менші податки, чистіші вулиці; їхні мери більш цікавляться думкою мешканців; 2) більшість таких муніципалітетів були англомовними; статус «міст» давав їм певну автономію, зокрема у мовній сфері.

Попри протести, Квебекський уряд вирішив об'єднати міста примусово. З 2002 року кордони Монреаля розширилися до меж острова. Це непопулярне рішення уряду стало однією з причин поразки Квебекської партії (Parti québécois) — сувереністської — на виборах 2003 року.

Уряд Жана Шаре — Ліберальна партія Квебеку (Parti libéral du Québec, федералісти) — дозволив деяким з колишніх муніципалітетів відокремитися (після проведення відповідного референдуму у 2004-му році) від Монреаля й повернути собі статус міст.

Культура[ред.ред. код]

У місті з 1983 року проводиться щорічний фестиваль гумору Заради сміху.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Канада Це незавершена стаття з географії Канади.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.