Баглюк Григорій Микитович
Баглюк Григорій Микитович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився |
5 січня 1905 Брянка, Слов'яносербський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія | |||
Помер |
1 березня 1938 (33 роки) Воркута, Bolshezemelsky Districtd, Ненецький автономний округ, Архангельська область, РРФСР, СРСР | |||
Національність | Українець | |||
Діяльність | письменник, поет, публіцист, перекладач | |||
Мова творів | українська, російська | |||
Роки активності | 1922–1938 | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | вірш, повість, роман, новела, оповідання | |||
|
Григо́рій Мики́тович Баглю́к (нар. 5 січня 1905, Лозова-Павлівка — пом. 1 березня 1938, Воркута) — український письменник. Жертва Сталінських репресій.
Життєпис[ред. | ред. код]
Дитинство і юність[ред. | ред. код]
Народився 23 грудня 1904 [5 січня 1905] року в селі Лозовій-Павлівці (тепер у складі міста Брянки Луганської області). У 1915 році, залишивши початкову школу, пішов лампоносом на шахту «Центральна». До 1922 року працював на Нейманському, Анненському та на інших рудниках Донецького басейну.
Початок творчості[ред. | ред. код]
Закінчив 1922 Лисичанське гірничотехнічне училище.З цього часу починає писати вірші. Артемівський окружком відряджає шахтаря Баглюка нароботу в газеті «Молодий шахтар», де вчорашній гірник стає одним з провідних журналістів редакції. Там разом з ним працював Борис Горбатов. Баглюк приніс з собою в поезію захоплення народною творчістю. На сторінках місцевої преси і столичних журналів Баглюк виступає також зі статтями та нарисами про життя нового Донбасу.
Військова служба[ред. | ред. код]
У січні 1928 він призваний в Червону Армію де проходив службу політруком 7-го Кавказького стрілецького полку в Ґюмрі .
Повернення на Донбас[ред. | ред. код]
Після проходження служби в армії в 1929 році Григорій Баглюк прибув до Артемівська. І після демобілізації він стає відповідальним секретарем письменницької організації «Забой» і заступником редактора однойменного журналу (редактором тоді був Іван Ле). З 1930 року Баглюк — головний редактор часопису «Забой» — «Літературний Донбас». Один з керівників Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой» «Забой» і редактор однойменного журналу (з 1932 — «Літературний Донбас»).
Автор віршів, літературно-критичних нарисів.
У повістях «Горизонт 470» (1929) і «Проект» (1932) змалював життя шахтарів Донбасу.
Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1963.
Ухтпечлаг[ред. | ред. код]
У 1934 році Григорій Баглюк репресований за звинуваченням в антирадянській троцькістської діяльності і відправлений в Татарію .
В листопада 1935 року повторно засуджений Особливою нарадою НКВС СРСР 3.2.36 по ст. 58-10, 58-11 на п'ять років . У виписці з справи йдеться: «3 лютого 1936 особливим нарадою при НКВС СРСР Баглюк був засуджений за троцькістську діяльність до ув'язнення на 5 років» .
З 19 жовтня 1936 року по 19 березня 1937 брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах .
За спогадами очевидців близько 1000 чоловік почали голодовку і страйк. Учасники акції зокрема вимагали:
- Відокремити політичних ув'язнені від кримінальників. Скасувати привілеї карних злочинців, призначеним на керівні пости в таборі.
- Кожному дати роботу за фахом.
- Харчування має бути нормальним, незалежно від виконання трудових нормативів. Робота повинна бути восьмигодинний.
- Надати ув'язненим право підписки журналів і газет, які виходять в межах Радянського Союзу.
Однак через кілька днів значна частина спочатку які взяли участь у голодуванні відмовилася від неї і вийшли на роботу .
Залишилися голодуючих адміністрація табору відокремила від інших, вивезла в Сір-Ягу, поставила біля них охорону і стала чекати вказівок з Москви . Тим часом до них стала застосовуватися процедура примусового годування .
Григорій Баглюк до останнього моменту зберігав віру в те, що шляхом голодовки і страйки вони здатні змінити умови сталінських таборів . За спогади Григорія Костюка в липні 1937 року він зустрівся з уже тоді сильно виснаженим Григорієм Баглюком і спробував його переконати в безглуздості акції, між ними відбувся наступний діалог:
Григорій Баглюк: Як же не варто? Але вони ж змушені були прийняти наші умови. Григорій Костюк: Друже, що вони прийняли? Навіщо жити ілюзією?
Григорій Баглюк: Як що? Живемо окремо в наметі. Дружини наші з нами. На роботу нас не ганяють. Їжа стала задовільною. Обіцяють, що скоро й преса почне приходити. Яка ж тут ілюзія? …
27 грудня 1937 Григорій Баглюк засуджений трійкою при УНКВС Архангельської обл. по ст. 58-10 КК РРФСР до розстрілу. Виписка із справи свідчить: «27 грудня 1937 трійкою УНКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до ВМН-розстрілу за те, що він, відбуваючи покарання в Ухт. Печ. ВТТ, систематично займався контрреволюційною троцькістської агітацією».
Розстріляний 1 березня 1938 на руднику Воркути.
За даними Ухто-Печорського відділення товариства «Меморіал», заснованим на розсекречених архівних даних, у 1937–1938 роках було розстріляно: в селищі Чібью — 86 ув'язнених, в районі річки Ухтаркі — 1 779. Всього за ці 2 роки страчено різними способами (без померлих від голоду і хвороб) 2614 осіб. Григорій Баглюк реабілітований 26 грудня 1963.
Твори[ред. | ред. код]
- «Синий заяц». Донецк, 1966.
- «Проект» (1932)
- «Молодість» (роман) (1932)
- «Горизонт 470» (1929)
Література[ред. | ред. код]
- УЛЕ. К., 1988, т. 1.- с. 106—107.
- Украинская литературная энциклопедия. — Киев, 1988. — Т. 1. — С. 106–107.
- Семистяга В. Ф. Кам'яна книга Баглюка повертається до читача // Реабілітовані історією. Луганська область.. — 2004. — Т. 1. — С. 208.
- Песни о черном золоте. — Харьков: Украинский рабочий, 1926. — 47 с.
- Григорій Костюк Окаянні роки. — Торонто, 1978.
- Каленюк, С. Репресовані письменники Луганщини. — Соборній репортер, 2008. — № 51 (15-21 декаб.). — С. 17.
|