Субфебрилітет

Субфебрилитет (від лат. Sub — під і лат. febris — гарячка, також Субфебрильна гарячка) — підвищення температури тіла в межах 37-37,9 °C, виявляється часто постійно або в будь-який час доби протягом декількох тижнів або місяців, іноді років.

Як і будь-яка гарячка, субфебрильна обумовлен перенастроюванням процесів теплоутворення і тепловіддачі в організмі, що може бути викликано первинним посиленням обміну речовин або дисфункцією центрів терморегуляції або їх роздратуванням пірогенним субстанціями інфекційної, алергічної чи іншої природи. При цьому зростання інтенсивності обміну речовин в організмі проявляється не тільки підвищенням температури тіла, але і посиленням функції систем дихання і кровообігу, зокрема збільшенням частоти пульсу, пропорційним підвищенню температури тіла.

Клінічне значення субфебрилітету у випадках, коли відомі його причини, обмежується тим, що його вираженість відображає ступінь активності захворювання. Однак субфебрилітет часто має самостійне діагностичне значення, що особливо важливо, коли він є практично єдиним об'єктивним симптомом ще не розпізнаної патології, а об'єктивні ознаки хвороби неспецифічні (скарги на слабкість, стомлюваність, поганий апетит тощо) або відсутні. У подібних випадках перед лікарем стоїть одне з найбільш складних діагностичних завдань, тому що коло захворювань для диференціальної діагностики досить велике і включає серед інших прогностично тяжкі захворювання, обов'язково вимагають їх виключення або якомога більш ранньої діагностики. Тому навіть у здаються практично здоровими молодих осіб неприпустимо без належного обстеження відразу орієнтуватися на функціональну природу субфебрилітету (розлади терморегуляції) і обмежувати з цієї причини обсяг необхідних діагностичних обстежень.

При обстеженні хворого з неясним субфебрилітетом необхідно мати на увазі, що в його основі частіше лежить захворювання однієї з наступних 5 груп:

• хронічні хвороби інфекційної етіології, в тому числі туберкульоз, бруцельоз, ендокардит, хронічний сепсис (при ослабленій імунореактивності), хронічний тонзиліт, синусит, пієлонефрит, аднексит (сальпінгоофорит) і будь-яка інша вогнищева хронічна інфекція.
• хвороби з імунопатологічною (алергічною) основою, в тому числі Ревматизм, ревматоїдний артрит та інші дифузні захворювання сполучної тканини, саркоїдоз, васкуліти, синдром Дресслера, неспецифічний виразковий коліт, лікарська алергія.
• злоякісні новоутворення, зокрема аденокарцинома нирки, злоякісні лімфоми (лімфогранулематоз, лімфосаркома, парапротеїнемічні гемобластози тощо), гепатокарцинома, лейкози.
• хвороби ендокринної системи, особливо ті, що супроводжуються зростанням інтенсивності обміну речовин, перш за все тиреотоксикоз, патологічний клімакс, феохромоцитома.
• органічні захворювання центральної нервової системи, в тому числі в результаті черепно-мозкової травми або нейроінфекції (особливо ускладнені ураженням гіпоталамусу), а також функціональні розлади діяльності центрів терморегуляції при неврозах і спостережувані іноді протягом декількох місяців після перенесених тяжких, зокрема інфекційних захворювань.

Зв'язок субфебрилітету з впливом на температурний центр ендогенних пірогенних речовин відзначається тільки при захворюваннях, що відносяться до перших трьох з перерахованих груп патології.

Послідовність діагностичних досліджень при незрозумілому субфебрилітеті визначається характером скарг хворого, даних анамнезу (перенесене інфекційне захворювання, контакт з хворим на туберкульоз, відхилення в менструальному циклі тощо) і результатами первинного обстеження хворого, що дозволяють припустити можливі причини субфебрилітету.

Якщо поява субфебрилітету чітко пов'язано з перенесеним гострим захворюванням інфекційної етіології, то в першу чергу виключають перехід у хронічну форму або ускладнення запальними процесами тієї ж етіології або внаслідок вторинної бактеріальної інфекції на тлі вірусної (в тому числі загострення наявних вогнищ хронічної інфекції). У випадках, коли між гострим інфекційним захворюванням (наприклад, ангіною) і появою субфебрилітету є інтервал у 2-3 тижні, виключають ревматизм, васкуліти та інші захворювання, що виникають внаслідок сенсибілізації організму інфекційними алергенами або продуктами пошкодження тканин у гострій фазі інфекційного захворювання. Лише після ретельного виключення зв'язку субфебрилітету з інфекційним або алергічним процесом можна припустити функціональний розлад терморегуляції в результаті перенесеного гострого захворювання.