Токійська повість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:11, 10 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 10 грудня 2021, заснована на цій версії.
Токійська повість
яп. 東京物語
Японський рекламний плакат до фільму
Жанрдрама
РежисерЯсудзіро Одзу
ПродюсерТакеші Ямамото
Сценарист
У головних
ролях
ОператорЮхару Ацута
КомпозиторКодзю Сайто
ХудожникТацуо Хамада
КінокомпаніяShochiku
Дистриб'юторNetflix
Тривалість136 хв.
Моваяпонська
КраїнаЯпонія Японія
Рік1953
Дата виходу3 листопада 1953 (Японія)
IMDbID 0046438
РейтингIMDb: 8.3/10 stars
CMNS: Токійська повість у Вікісховищі

«Токійська повість» (яп. 東京物語, То:кьо: моногатарі) — японський фільм-драма 1953 року, поставлений режисером Ясудзіро Одзу. У 2013 році стрічку було перезнято під назвою «Токійська сім'я» (реж. Йодзі Ямада). На 19 серпня 2021 року фільм займав 179-у позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет

Сюкіті і Томі Хіраями, літнє подружжя, що усе життя прожило разом з донькою Кіоко в маленькому порту Ономіті на півдні Японії, вирушає до Токіо відвідати дітей. Це дуже довга подорож, і здійснюють вони її в останнє у своєму житті. Спочатку вони проводять декілька днів у сина Койті, районного лікаря, якому ледве вистачає на них часу. Його діти, завжди усім невдоволений 12-річний хлопчисько і молодший син, досить байдуже сприймають бабусю з дідусем. Потім люди похилого віку переселяються до доньки Шіґе, дуже жадібної жінки, що володіє перукарнею. Та доручає Норіко, вдові одного з синів Хіраями, загиблого на війні вісім років тому, показати їм Токіо. Сюкіті і Томі проводять чудовий день у товаристві Норіко, щедрої і привітної молодої жінки, і з задоволенням поринають разом з нею у спогади про їхнього сина Содзі.

З міркувань економії Шіґе пропонує Койті відправити батьків на мінеральний курорт Атамі. Проте шум, спека і втома примушують їх повернутися раніше, ніж передбачалося. Тоді домовляються, що мати оселиться у Норіко, а батько — у свого старого друга з Ономіті, що давно вже переїхав у Токіо: пана Хатторі, нотаріуса. «Ось ми і стали бездомними», — сміючись, робить висновок батько. Разом з Хатторі і зі ще одним другом він проводить вечір і частину ночі за веселою пиятикою. Поліція відвозить його і третього друга до Шіґе бо вони обоє до нестями п'яні. Мати чудово проводить час з Норіко, яка при розставанні дає їй трохи грошей на кишенькові витрати.

По дорозі назад матері стає погано; вони з чоловіком вимушені зупинитися у сина Кейдзо, що живе в Осаці. Трохи пізніше Койті отримує телеграму про те, що батьки добралися додому, але матері стало гірше. Незабаром усі діти збираються біля її ліжка. Вона впала в кому і нікого не упізнає. Кейдзо приїжджає вже після її смерті. Після похоронів діти роз'їжджаються — усе, окрім Норіко, яка залишається на декілька днів, щоб скласти компанію свекру і Кіоко. Кіоко звинувачує братів і сестри в егоїзмі. Батько радить Норіко, втомленої від нудного життя, забути про Содзі і знову вийти заміж. Сам же він повинен тепер звикати до самотності.

У ролях

Сецуко Хара і Чішу Рю у кадрі з фільму
Чішу Рю ···· Сюкіті Хіраяма
Тіеко Хіґашіяма ···· Томі Хіраяма
Со Ямамура ···· Койті Хіраяма
Міяке Куніко ···· Фуміко Хіряма
Дзен Мурасе ···· Мінору Хіраяма
Харуко Суґімура ···· Шіґе Канеко
Нобуо Накамура ···· Курадзо Канеко
Сецуко Хара ···· Норіко Хіраяма
Шіро Осака ···· Кейдзо Хіраяма
Кьоко Каґава ···· Кіоко Хіраяма
Тоаке Хісао ···· Осаму Хатторі
Теруко Наґаока ···· Йоне Хатторе
Ейдзіро Тоно ···· Санпей Нумата

Знімальна група

Стиль та художні особливості

Як зазначає французький кінознавець Жак Лурселль, Токійська повість, це «типовий приклад елегії, в якій автор дає відчути свій біль, не забарвлюючи її у безпросвітно чорні тони»[1]. «Стиль фільму намагається зберегти рівновагу між усвідомленням зачерствіння сердець у дітей і не меншою свідомою покірністю обставинам, які можуть пояснити, якщо не виправдати, такий егоїзм. У авторській інтонації також зберігається рівновага між жалем і безтурботним спокоєм»[1].

У кінці стрічки добре чутно, як у порожньому будинку цокає годинник. Бездоганне почуття часу, здатність перекладати мовою кіно ритми повсякденного життя — «козирі» режисерської манери Ясудзіро Одзу.[2] Старість, самотність і смерть трактуються ним у дусі східної філософії — як прояви природного кругообігу життя.[3] Невипадково наприкінці фільму, як і в його перших кадрах, у бік Токіо поспішає потяг.

Ясудзіро Одзу на зйомках «Токійської повісті»

Як і у Міядзакі, у фільмах Одзу немає героїв і лиходіїв.[4] Усі дійові особи належать до однієї сім'ї, де у кожного є свої причини діяти так, а не інакше.[5] Бездушність дітей стосовно батьків викликана не злістю або невдячністю, а необхідністю піклуватися про власних дітей.[6] Глядачеві представлені мотиви поведінки не лише старшого, але й молодшого покоління.[6]

Не впадаючи в мелодраматизм і уникаючи трагедійного пафосу, Одзу спокійно і тверезо констатує, що світ постійно змінюється, причому не завжди на краще.[3][7] Боротьба за існування у багатомільйонному Токіо погано сумісна з душевною сприйнятливістю і шанобливістю до старших, хоча обрядова сторона вікового японського життя ще дається взнаки.[6]

Єдина драматична подія фільму — смерть матері — непомітним чином виростає з потоку повсякденного життя і сприймається як його органічна частина, природна ланка в ланцюжку причин і наслідків.[8] Герої Одзу не роблять нічого значного, але непримітно для самих себе вони щохвилини приймають рішення, які зумовлюють зміст їх життя.[8]

Значення

Як і інші післявоєнні стрічки Одзу, «Токійська повість» затверджує вищу цінність повсякденного життя в лоні сім'ї, в душевній гармонії з близькими людьми. За результатами глобального опитування кінокритиків, проведеного британським виданням Sight & Sound у 1992 році, «Токійська повість» увійшла до трійки найбільших фільмів в історії кінематографу.[9] Відтоді стрічка Одзу регулярно фігурує в подібних списках (за версіях А. Каурісмякі, Дж. Джармуша, Р. Еберта — в першій десятці).[10]

У 2010 році фільм увійшов до списку 100 найкращих фільмів світового кінематографу (16-а позиція) за версію часопису Empire[11].

За результатами опитування 2012 року «Токійська повість» підтвердила своє місце у трійці лідерів[12], причому в ході опитування 358 кінорежисерів за твір Одзу було подано більше голосів, ніж за будь-який інший фільм[13].

Визнання

Нагороди та номінації фільму «Токійська повість»[14]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1954 Премія «Майніті» Найкраща акторка другого плану Харуко Суґімура Перемога
1958 Премія Британської кіноакадемії Сазерленд трофі Ясудзіро Одзу Перемога

Примітки

  1. ↑ а б Жак Лурселль, 2009.
  2. ↑ Yasujiro Ozu: an artist of the unhurried world | Ian Buruma | Film | The Guardian
  3. ↑ а б Ъ-Weekend — Дети любых возрастов[недоступне посилання з червня 2019]
  4. ↑ Як пише Дж. Розенбаум, прийняття душевного складу усіх дійових осіб у Одзу — щось більше, ніж просто співчуття або терпимість, ця подібність космічних обіймів.
  5. ↑ Tokyo Story: No 4 best arthouse film of all time | Film | The Guardian
  6. ↑ а б в Family Ties, Unbound, in Tokyo Story — Page 1 — Movies — New York — Village Voice
  7. ↑ BBC — Films — Tokyo Story (Tokyo Monogatari)
  8. ↑ а б JonathanRosenbaum.com " Blog Archive " On Ozu. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 23 листопада 2016.
  9. ↑ BFI | Sight & Sound | Top ten | Archive. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2016.
  10. ↑ BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — Who voted for which film
  11. ↑ Список на офіційному сайті журналу Empire]
  12. ↑ The Top 50 Greatest Films of All Time | British Film Institute
  13. ↑ Is Vertigo really the greatest film of all time? — Telegraph
  14. ↑ Нагороди та номінації фільму «Токійська повість» на сайті IMDb

Джерела

  • Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 2. — С. 1668—1670. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Токійська повість


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Токійська_повість&oldid=34039122